Проти активістів, які знесли пам’ятник Пушкіну, порушили справу за “неповагу до суспільства”. Вони вважають неповагою те, що він досі стояв

Дата: 21 Жовтня 2022 Автор: Наталія Адамович
A+ A- Підписатися

У центрі Києва біля корпусу Національного транспортного університету (НТУ) по вулиці Михайла Омеляновича-Павленка, 1 активісти в межах акції “Знеси мене повністю” демонтували пам’ятник російському поету Олександру Пушкіну. Це сталося 11 жовтня. Акцію присвятили лейтенанту Збройних сил, активісту та викладачу корейської мови в КНУ імені Тараса Шевченка Денису Антипову з позивним “Бук”. Він загинув у травні 2022 року в бою з російськими окупантами.

За кілька днів громадський активіст Андрій Савчук повідомив, що 14 жовтня через заяву ректора НТУ Миколи Дмитриченка до нього додому приходили оперуповноважені Печерського управління поліції ГУНП у м. Києві. Згодом, 17 жовтня, Савчук у супроводі адвоката вже був на допиті у слідчого.

За словами Савчука, через демонтаж погруддя Пушкіна поліція відкрила кримінальне провадження за частиною 1 статті 296 Кримінального кодексу України — “Хуліганство”. Згідно з нормами кодексу, хуліганство — це “грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.”

Про те, чому активісти демонтують пам’ятники російської культури, навіть попри наявність відповідних рішень влади, та наскільки реально притягнути їх до відповідальності “за неповагу до суспільства”, читайте в матеріалі.

#ЗнесиМенеПовністю: про що це?

Флешмоб #ЗнесиМенеПовністю активісти започаткували 24 вересня цього року. Про його старт повідомив активіст Олег Слабоспицький. Мета — привернути увагу до пам’ятників радянській та російській імперській культурі в Україні, зокрема у столиці. Їх не має бути в Україні, вважають активісти.

“Першим зробили ребрендинг більшовицькому злочинцю Миколі Щорсу. Його постать чітко підпадає під Закон про декомунізацію, і ще з 2016 року Український інститут національної пам’яті закликає прибрати монумент з серця столиці”, — написав Слабоспицький.

Пам’ятник Щорсу в Києві. Джерело: фейсбук-сторінка Олега Слабоспицького

Водночас він заявив, що протягом 2016–2022 рр. Київська міська рада та Міністерство культури та інформаційної політики України перекидають відповідальність за демонтаж цього пам’ятника одне на одного. За його словами, це “свідомий саботаж виконання норм Закону про декомунізацію та відбілювання радянських злочинців, таких, як Щорс”.

Загалом, згідно зі списком, складеним активістами, в Києві є понад 200 пам’ятних знаків радянським та російським діячам, які, на їхню думку, мають потрапити під дерусифікацію.  

Київрада своєю чергою 14 травня 2022 року проголосувала за офіційний демонтаж “пам’ятних об’єктів, пов’язаних з історією і культурою Росії та СРСР”. У додатку до цього рішення є орієнтовний перелік таких об’єктів. Остаточно затвердити цей список доручено робочій групі, яка мала бути створена до 14 липня. Але попри це рішення, така робоча група, за словами Слабоспицького, створена лише зовсім недавно. Тож і напрацювала небагато. 

Водночас доданий до рішення Київради перелік об’єктів містить і погруддя Пушкіна на території Національного транспортного університету, через знесення якого поліція відкрила справу про хуліганство та викликала на допит Андрія Савчука.

Ідоли чужої релігії

Чому пам’ятникам російської культури не місце в Україні? 

У публіциста та письменника, голови Комітету з Національної премії імені Тараса Шевченка Юрія Макарова є своя думка щодо цього. 

“Будь-який пам’ятник — це символ. Це залишок язичницьких практик. І коли ми починаємо на цей пам’ятник молитися, ми в собі будимо язичника. Не треба”, — сказав він у бесіді “Міф про велику культуру, його творці та герої” з журналісткою Мирославою Барчук.

На його думку, можна читати, якщо тобі подобається, не читати, якщо не подобається, захоплюватися чи ні, але коли людина починає молитися на пам’ятник, це не діло.

Юрій Макаров. Джерело: “Укрінформ”

“Байдуже, кому встановлений пам’ятник, Щорсу або, перепрошую сто разів, Тарасу Шевченку… Серед сотень їх мало таких, що дійсно мають художню вартість. Здебільшого ставиться “бовван”, щоб застовбити територію. Але це принаймні “правильний” бовван, наш. А ми толеруємо ідолів чужої релігії, молимося на них, боїмося, щоб нічого з ними не сталося, бо, бач ти, — це “художня цінність”, — переконаний Макаров.

Письменник нагадав, що погруддя Пушкіна було встановлено фактично на площі Івана Мазепи, якого поет так “епічно обгадив” в однойменній поемі. Неподалік колись стояв мазепинський воєнний Нікольський собор — розкішний взірець українського бароко. Тож можна вважати, що нарешті правосуддя здійснилося, хоч і запізно.

“Можливо, я б теж хотів, щоб демонтаж відбувався у якийсь “інтелігентний” спосіб. Але, коли уповноважені на це інстанції ловлять ґав, треба бути готовим, що громадяни, яким болить, беруть цю справедливість у свої руки. І це стосується не лише культури”, — сказав письменник.

Самі ж активісти наводять такі аргументи для знесення пам’ятників Пушкіну.

  • Поет є символом російського імперіалізму, уособленням “вєлікого могучєго русского язика”, маркером “русского міра” та ідентичності.
  • У своїх творах він відверто пропагував ненависть до українців та поляків, презирливо ставився до гетьмана Івана Мазепи, підтримував геноцид народів Кавказу.
  • Пушкін заперечував державність України – називав Україну “малоросією” і дорікав за прагнення незалежності.

Що стосується власне погруддя на території НТУ, то його привезли до Києва з Петербурга 1899 року та встановили на честь 100-річчя від дня народження російського поета.

Всього ж в столиці України залишаються ще вісім об’єктів на честь Пушкіна. Це пам’ятник на проспекті Перемоги, меморіальна дошка на вулиці Михайла Грушевського, погруддя на станції метро “Університет” і на фасаді будівлі на вулиці Костянтинівській. Є пам’ятники російському поету на території Музею побуту по вулицях Кудрявській і гімназії №3, погруддя у Національній бібліотеці імені Вернадського, а також зображення на арці перед входом до Національної бібліотеки для дітей.

За словами Слабоспицького, чи будуть знесені всі пам’ятки, які нагадують про колоніальне минуле України, залежить від Київради та Мінкульту. Це станеться обов’язково, вважає він, але може бути нарешті зроблено офіційно або знову — руками активних громадян.

Правозахисниця, керівниця проєкту із захисту представників громадянського суспільства Центру прав людини ZMINA Людмила Янкіна також вважає, що влада має потурбуватись, щоб рішення про демонтаж таких пам’ятників виконувалися вчасно, і тоді б активістам не доводилось підключатись. 

“Єдине, на що варто звернути увагу, — органам місцевого самоврядування варто пришвидшити процес демонтажу таких пам’ятників по всій території України, поки мешканці, чиї міста щоденно обстрілюють російськими ракетами, не зробили це самостійно, аби не залишати жодного простору будь-чому, що нагадує про Росію”, — сказала вона.

До речі, погруддя Пушкіну біля КТУ, яке демонтували активісти, не вказане ні в місцевому, ні в національному переліках пам’яток культурної спадщини національного значення, занесених до Державного реєстру нерухомих пам’яток України від Мінкульту. Тож, очевидно, не має жодної художньої цінності.

Катерина ІІ проти активістів

Ситуація з Андрієм Савчуком — не перша за останній час. У вересні в Одесі патрульна поліція затримала активіста місцевого осередку ВО “Автомайдан” Артака Григоряна після того, як він публічно розфарбував пам’ятник російській імператриці Катерині ІІ.

Його звинуватили в порушенні правил благоустрою — стаття 152 КУпАП України.

Напередодні акції Григоряна стало відомо, що місцева поліція розшукує дівчину, яка написала на пам’ятнику імператриці слова “Катерина = Путін”. Це зафіксували камери спостереження.

Пам’ятник “Засновникам міста” в Одесі. Джерело: фейсбук-сторінка Артака Григоряна

У коментарі ZMINA активіст розповів, що мав виступати перед депутатами Одеської міськради з поясненням своїх дій. Після цього вони мали обрати розмір штрафу для нього. Проте у призначений день виступити перед міськрадою йому не вдалося, бо поліція начебто не передала оригінал протоколу на розгляд депутатів. У самого Артака є лише копія.

“Чи це дії поліції, чи це дії місцевої влади? Мені не відомо. Але якщо міська влада хотіла просто “поховати” мою справу, то в них це непогано виходить. Шкода, я думав, мені вдасться виступити перед ними, це була б гарна нагода висловити свої думки та почути їхні”, — розповів Григорян.

Загалом, активісти вже багато років вимагають від Одеської міської влади знести пам’ятник російській імператриці, встановлений ще 1900 року. Після революції 1917-го його знесли, залишки бронзових скульптур зберігали в краєзнавчому музеї міста. Під час реставрації Катерининської площі 2007 року монумент повернули на колишнє місце. Впродовж восьми років прибрати його активісти намагались через суди.

Проте пам’ятник досі на місці. Навіть попри те, що 2017 року Приморський суд за позовом Спілки громадських організацій “Асоціація козацьких товариств “Січ” до Одеської міської ради визнав незаконним перенесення монумента “Потьомкінцям — нащадки” на Митну площу й встановлення замість нього на Катерининській площі пам’ятника “Засновникам Одеси”. 

2018-го Одеський апеляційний адміністративний суд залишив це рішення без змін, визнавши тим самим, що монумент “Потьомкінцям — нащадки” було перенесено на Митну площу незаконно, проте не зобов’язав владу повернути пам’ятник на Катерининську площу. Водночас суд відмовив в апеляції позивачів щодо комплексної реставрації Катерининської площі: Асоціація вважає, що встановлення пам’ятника було спрямоване “проти національної гідності українців та підриває національну безпеку”.

Ситуація з пам’ятником російській імператриці загострилися після повномасштабного вторгнення РФ. На сайті президента України оприлюднені дві петиції, автори яких пропонують прибрати пам’ятник, обидві набрали необхідну для розгляду кількість голосів.

У вересні пресслужба Одеської міськради анонсувала громадські обговорення у формі інтернет-конференції з питання вирішення долі пам’ятника Катерині II. Електронне опитування жителів територіальної громади міста тривало з 20 вересня до 20 жовтня на платформі “Соціально активний громадянин”.

Артак Григорян сподівається, що на найближчій сесії міськради питання про демонтаж пам’ятника буде у порядку денному і за те, щоб прибрати його з площі, проголосує більшість депутатів. Якщо ні — пам’ятник все одно демонтують, бо на це є запит суспільства, вважає він.

“Коли мене питають, що буде за демонтаж пам’ятника Катерині ІІ, я відповідаю — це буде політична справа й наслідків ніхто не знає”, — сказав активіст. 

 “Особлива зухвалість і винятковий цинізм”: чи справді можуть покарати активістів, які знесли погруддя Пушкіна в НТУ?

Стаття Кримінального кодексу, яку інкримінують активістам, що демонтували погруддя Пушкіна, звучить як “грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.”

Натомість активіст Андрій Савчук переконаний, що насправді особливою зухвалістю, винятковим цинізмом і неповагою до українського суспільства є те, що пам’ятники Пушкіну та інші символи “русского міра” стоять в Україні на восьмий рік війни з Росією.

“Я звісно все розумію: якась заява, наказ, показники. Але невже у час, коли держава-територист Росія постійно обстрілює нас ракетами та дронами-камікадзе, Національна поліція не знайшла нічого кращого, ніж захищати пам’ятники російським шовіністам та переслідувати громадських активістів?” — каже він.

Упередженою вважають активісти і позицію ректора Національного транспортного університету Миколи Дмитриченка, за заявою якого поліція відкрила провадження.

Вони згадують, що його було призначено на посаду саме за президента Віктора Януковича, а 24 серпня 2013 року президент-втікач навіть нагородив ректора КТУ орденом “За заслуги” І ступеня.

Колишні студенти у коментарях під постом Савчука розповідають, що за вказівкою Дмитриченка їх нібито змушували виходити на мітинги на підтримку Партії регіонів та тодішнього міністра освіти Дмитра Табачника.

Свого часу про тиск на студентів з боку ректорату університету писав Євромайдан SOS.

Поки що ні сам ректор, ні хтось з представників керівництва КТУ не коментував ситуацію. ZMINA надіслала до вишу запит із питанням, чи перебуває  демонтоване активістами погруддя Пушкіна на балансі університету. В отриманій відповіді чітко вказано, що ні.

Утім, за словами юриста Центру прав людини ZMINA Данила Попкова, питанням демонтажу пам’ятника має опікуватися його власник. Так, демонтаж може відбуватись у двох випадках: власник сам ухвалив рішення його прибрати або він зобов’язаний це зробити за законом чи рішенням суду. Також у деяких випадках перенесення пам’ятника може відбуватися за рішенням місцевої влади.

У випадку з демонтованим біля КТУ погруддям Пушкіна, ймовірно, відсутнє як перше, так і друге, й це була ініціатива активістів.

Але тут потрібно з’ясувати, у кого на балансі перебуває цей пам’ятник, зауважив Попков. Пред’являти претензію щодо його пошкодження може лише власник (балансоутримувач). Якщо університет не є таким, то установа не є постраждалою стороною у цій справі.

Утім, якщо провадження вже відкрито, чи можуть активісти зрештою понести відповідальність за статтею 296 ККУ “Хуліганство”?

Відповідаючи на це питання, Попков зауважив, що сама стаття, на його переконання, є совковим рудиментом і прописана так, що за бажання силовиків можна “підігнати” під неї будь-які дії. Власне, це активно практикувала влада “робітників і селян”, використовуючи цю статтю для переслідування дисидентів, сказав він.

Як приклад, Попков згадав одну з таких справ — дисидента Миколи Кунцевича. У травні 1974 року він разом зі знайомим прийшов до пам’ятника Тарасу Шевченку в Києві, де вперше прочитав дві свої байки. За два дні його заарештували, а потім засудили до п’яти років позбавлення волі за “злісне хуліганство”. 

Микола Кунцевич. Фото: Дарія Гірна/Громадське

Утім, у випадку Андрія Савчука, на думку експерта, точно не можна застосовувати формулювання статті про “злісну неповагу до суспільства”. Адже саме українське суспільство зараз добровільно демонтує пам’ятники російським культурним та історичним персоналіям, зокрема й Пушкіну, а також перейменовує топоніми.

Так, у квітні-травні демонтували своїх “пушкінів” міські влади Ужгорода, Мукачева, Тернополя, Миколаєва. Мінкульт своєю чергою назвав прізвище Пушкіна серед 10 найбільш вживаних російських топонімів, які потрібно перейменувати. Крім Пушкіна, в цьому списку також поети Володимир Маяковський і Михайло Лермонтов, письменник Максим Горький, космонавт Юрій Гагарін, льотчик Валерій Чкалов, селекціонер Іван Мічурін та інші.

Тобто у випадку з погруддям Пушкіна, на думку Попкова, можна скоріше говорити про неповагу до суспільства у разі ігнорування власниками таких пам’ятників запитів громадськості їх прибрати.

“Інші формулювання статті, як то “особлива зухвалість чи винятковий цинізм”, за своєю абстрактністю є радше яскравими літературними метафорами ніж адекватними юридичними категоріями. А ці елементи мають бути обов’язково присутніми, аби вважати скинуте погруддя злочином. Доведення цього також дуже ускладнить завдання поліції і прокуратурі”, — сказав він.

Водночас Людмила Янкіна переконана, що у випадку Андрія Савчука спостерігається явна диспропорція щодо вчинку та потенційно можливої міри покарання:

“Зважаючи на той факт, що деякі органи самоврядування раніше ухвалили рішення про демонтаж пам’ятників Пушкіну, а також зважаючи на прийняте 14 травня цього року рішення КМДА щодо усунення пам’ятних об’єктів, що відображають радянські та російські історичні наративи чи містять недостовірну історичну інформацію, з публічного простору Києва, ніякої суспільної загрози у вчинку Андрія Савчука немає. А відтак, усі претензії позивача та правоохоронних органів позбавлені сенсу”.

Сам Савчук розповів, що дізнався — кримінальне провадження відкрито лише за фактом поданої ректором КТУ заяви.

“Сподіваюсь, що найближчим часом поліція об‘єктивно усе розслідує та закриє справу за відсутністю складу злочину. І ця 296 стаття ККУ виявиться лише прикрим непорозумінням”, — переконаний він.

Так само, як і будь-які подальші штрафи та справи проти активістів, які змушені виконувати роботу органів влади щодо очищення України від “русского міра”, сказав Савчук.

А головний висновок цієї історії, на думку Людмили Янкіної, — державна, місцева влада, власники та балансоутримувачі таких пам’ятників мають усвідомити, що в Україні відбувається переоцінка цінностей. І якщо вони не хочуть аби виникали на цьому ґрунті конфлікти, треба самостійно і вчасно ці питання вирішувати, а не чекати, поки пам’ятники пошкодять чи знищать.

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: