Право на освіту: що пішло не так з дистанційним навчанням і як діяти далі
“Заборонити дистанційну освіту у всіх навчальних закладах“, – петицію з такою назвою зареєстрували на сайті президента 25 травня.
“Діти повинні ходити до школи, навчатися, спілкуватися зі своїми однолітками. Батькам, дітям та вчителям дуже важко перебувати на дистанційній освіті. Діти не зможуть здобути повноцінні знання, перебуваючи вдома. Тому народ хоче, щоб влада не ухвалила закону про дистанційну освіту”, – такий короткий і без повноцінної аргументації текст самої петиції виклала її авторка Олена Тищенко.
Але вже за дев’ять днів з дев’яноста відведених вона набрала понад 13 тисяч голосів (із 25 тисяч потрібних). Хоча з петиції навіть невідомо, про який закон ідеться і чи не плутає його авторка з положенням про дистанційну освіту.
Фото: EPA/UPGПричину такої активності в підписах цілком можна зрозуміти з потоку дописів від батьків школярів за останні два з половиною місяці вимушеного дистанційного навчання в межах оголошеного урядом тотального карантину. Батьки скаржилися на відсутність онлайн-уроків, неадекватні вимоги вчителів щодо швидкості виконання завдань, нерозуміння ситуації з відсутністю доступу до інтернету.
Для прикладу – кілька уривків із сотні дописів за цей час у відкритій фейсбук-спільноті “Батьки SOS”.
“Дивлюся на завдання, які просто викидаються у вайбер і тихо про себе просто лаюсь. На першому фото – англійська мова (яку я ніколи в житті не вивчала). Тим паче що зараз карантин і жодна з приватних студій не працює. От як вчити дитину, що робити, як самій зрозуміти?”
“Вчителька молодших класів перестала виходити на зв’язок з початку карантину, жодного дистанційного уроку з основних предметів проведено не було, вчителька навіть завдань не надсилає”.
“Сьогоднішнє самонавчання, а не дистанційне навчання, як це називають, вважаю недійсним. У нас не навчають через зум або скайп, як у деяких школах, а просто скидають ДЗ. Але водночас не пояснюють, за які саме помилки була поставлена оцінка! Це потрібно хоча б для того, щоб розуміти надалі, як і що правильно писати!”
“Була контрольна з природи через зум, дитина була і виконала роботу, але вона не змогла відіслати результат на мило вчителю, тому що ніколи поштою не користувалася. І про це вчителю повідомила. Батьків поряд не було. Роботу надіслали пізніше. Дитині за це поставили двійку”.
“Завдання скидають на вайбер, писане від руки о 8.30. Виконати за 20 хвилин. Телефон у сина не новий, інтернет з перепадами. Завдання, писане вчителькою від руки й погано сфотографоване (бувало, що і боком), і ще й прочитати важко. Скидає вона його безпосередньо перед виконанням. Час рахується з моменту “вчителька скинула”. Навіть мені прочитати швидко буває важко“.
“Ситуація: учень дев’ятого класу перебуває з батьками в селі, де немає інтернету, щоб виконувати дистанційні завдання. Класний керівник телефонує і “попереджає”, що дитина наприкінці навчального року може отримати не свідоцтво про освіту, а довідку про те, що прослухала курс”.
Що пішло не так з карантином і дистанційним навчанням? Чи це недопрацювання окремих вчителів, чи тенденція? Як далі бути, щоб не порушити права дитини на освіту? Адже, за словами в.о. міністерки освіти Любомири Мандзій, елементи дистанційного навчання впроваджуватимуться в українську систему освіти на постійній основі, навіть якщо навчальні заклади запрацюють у повноцінному режимі.
Висновки ЮНЕСКО
“Масштаби нинішніх обмежень у галузі освіти у всьому світі є безпрецедентними, і їхнє збереження загрожуватиме забезпеченню права на освіту“, – ще на початку березня заявила гендиректор ЮНЕСКО Одрі Азулай.
Проте вже за кілька тижнів масштаби цих обмежень зросли в рази, коли один за одним уряди різних країн продовжили закривати навчальні заклади.
Станом на початок квітня майже у 200 країнах вимушено залишилися вдома понад півтора мільярда учнів та студентів (а це 91% у світі).
Станом на 25 травня, коли частина країн почала поступово виходити з тотального карантину, неохопленими навчанням в освітніх закладах залишалися 68% дітей та юнацтва світу (півтори сотні країн так і не відкрили шкіл до кінця навчального року).
“Закриття шкіл, навіть тимчасове, призводить до великих соціальних та економічних витрат. Це зачіпає всі громади, але наслідки є особливо серйозними для знедолених дітей і їхніх сімей”, – так оцінили ситуацію в ЮНЕСКО, назвавши ключові причини недоліків домашнього навчання.
Однією з проблем була відсутність підготовки до такого освітнього процесу батьків, особливо тих, у кого обмежені власні знання та ресурси. Адже часто саме близьким родичам доводиться долучатися до організації навчального процесу школярів, зокрема роз’яснюючи поточний матеріал.
Водночас батьки, які продовжували ходити на роботу, вимушені були залишати дітей без нагляду. А це додаткові ризики не лише для успішного домашнього навчання, але й для безконтрольної поведінки їхніх нащадків у той час, у який до карантину вони перебували під контролем учителів.
Звісно, одна з найочевидніших проблем – це обмежений доступ до освітніх можливостей поза школою для дітей з неблагополучних сімей, зокрема йдеться про технічні можливості.
Згідно з дослідженнями, майже половина дітей у світі (понад 800 млн), які вимушено пішли на домашнє навчання, не мають удома комп’ютера. Найкритичніша ситуація в країнах Африки, де 89% дітей – без комп’ютерів, а у 82% немає доступу до інтернету. Більш ніж 56 мільйонів дітей проживає в місцях, де відсутній навіть мобільний зв’язок, щоб хоч якось підтримувати контакт з учителем та однокласниками.
Цифри щодо України
Порівнюючи із ситуацією в африканських країнах, звісно, в Україні дистанційна освіта в рази доступніша. Проте базові умови, як-от широке інтернет-покриття та відносно масовий доступ до гаджетів, – це ще не про якісний навчальний процес, а лише можливості для нього.
За результатами онлайн-опитування від Центру прав людини ZMINA, 40% жінок, які мають дітей шкільного віку, не задоволені ефективністю дистанційної шкільної освіти. З них 24% назвали таку освіту радше неефективною, а 16% – украй неефективною.
25% опитаних жінок зауважили, що в їхніх дітей не було онлайн-уроків у буквальному розумінні, коли вчитель безпосередньо спілкується з учнями. 31% мам відповіли, що були заняття через платформи Zoom, Skype лише з окремих предметів.
Також матері скаржилися на труднощі з поясненням складного матеріалу (21,2%) та мотивацією школярів навчатися вдома (20,6%).
Загалом лише 3,7% опитаних жінок зазначили, що не мають проблем з організацією дистанційної освіти й що їхні діти навчаються самостійно.
В опитуванні взяли участь 976 респонденток віком від 18 років, які живуть в Україні, воно не є репрезентативним, але, на переконання авторів, дозволяє сформувати гіпотези про стан і потреби жінок під час пандемії, які можуть бути перевірені в репрезентативніших дослідженнях.
Освітня агенція міста Києва у своєму опитуванні охопила 90 тисяч респондентів – це учні з 4-го до 11-го класу, батьки та вчителі. І результати вражають не менше.
Опитування проводилося методом електронного анкетування у два етапи – на початку квітня і в перший тиждень травня.
За його результатами, у столиці дистанційним навчанням було охоплено 78% школярів. Тобто 22%, а це кожен п’ятий київський школяр, не були залучені до освітнього процесу методом комунікації з учителем.
25% батьків таких школярів пояснили це браком технічних засобів або ж інтернету, оскільки діти перебувають під час карантину на дачі чи в селі в родичів.
Водночас третина киян з тих 22% навіть не намагалася наздоганяти пройдений матеріал самостійно із зошитами й книжками.
Лише половина київських школярів з опитаних регулярно виконувала домашнє завдання, решта – вже як виходило. Плюс понад половину школярів (56%) визнали, що робити “домашку” стало довше і важче, ніж до карантину.
І дуже показовими є порівняння освіти в школі та вдома з досвіду батьків, учнів та вчителів.
На користь традиційного навчання на противагу дистанційному висловилося 70% учнів, 80% батьків та 90% учителів.
Тобто найважче далася дистанційна освіта саме вчителям. 38% з них поскаржилися на проблеми технічного характеру та брак зв’язку з учнями (41%). А також загалом на брак відповідного досвіду (37%), через що підготовка до онлайн-уроків забирала в них більше часу.
Три групи складнощів
Служба освітнього омбудсмана, яка провела анкетування 8 тисяч батьків у всій Україні, вивела три групи проблем та труднощів, які виникли під час дистанційного навчання.
Перша – це організаційні та навчальні. Батьки поскаржилися на відсутність розкладу та його неузгодженість, на те, що онлайн-трансляції та комунікація відбувалися через різні платформи, на завеликий або ж, навпаки, замалий обсяг завдань і онлайн-уроків, недостатній час для виконання завдань, нерозуміння нових тем без пояснень, відсутній контроль за виконанням завдань та оцінювання. А також на нудні й незрозумілі підручники та брак власних знань, щоб допомогти в поясненнях своїм дітям.
Друга група – це проблеми психоемоційні. Зокрема, які виникли через невміння частини школярів навчатися самостійно та низьку мотивацію до навчання. Батьки звертали увагу і на таку проблему дітей, як брак спілкування із вчителем та ровесниками.
І звісно, у багатьох труднощі виникли через технічні обмеження. Як-от відсутність чи застарілість комп’ютерного обладнання та програмного забезпечення, недостатній рівень цифрової компетенції як у батьків, так і в учителів, погана якість інтернет-під’єднання та відсутність стандартизованої онлайн-платформи для дистанційного навчання.
У чому не допрацювали вчителі?
“Вимушений перехід на дистанційне навчання виявив дуже серйозні проблеми із забезпеченням права на якісну освіту”, – оцінив карантинний період навчання освітній омбудсман Сергій Горбачов.
Він зауважив дві тенденції в ставленні педагогів до нових умов освітнього процесу.
Перша – оперативна реакція на нові виклики. Це коли педагогічна спільнота за два місяці “здобула такі цифрові компетенції, яких ніколи не мала”, готуючи цікаві онлайн-уроки, максимально намагаючись комунікувати з дітьми тощо.
За його словами, карантин дав до цього хороший поштовх, оскільки раніше, попри курси підвищення кваліфікації та майстер-класи, вчителям бракувало мотивації застосовувати цифрові технології та різноманітні програми.
“А от другий напрям мене дуже засмучує. Це коли ми взагалі нічого не хочемо робити, хай буде все, як було раніше. Але як раніше вже не буде, багато висновків доведеться нам зробити з карантином. Чи ці зміни на добре, чи ні – невідомо, але вони є”, – додає Горбачов.
Водночас перша тенденція серед учителів, зважаючи на результати опитування від Служби освітнього омбудсмана, таки переважила.
27% з 8 тисяч батьків, які відповіли на анкети, покращили свою думку про вчителів за час карантину. Погіршили своє ставлення 19,3%. Незмінним залишилося ставлення в 46,6% батьків.
“Це підтверджує думку, що як працює вчитель і школа, такий авторитет вони й мають. Ті вчителі, які відреагували на складну ситуацію, які стали шукати нові способи, не втратили комунікації з батьками, вони отримують більше довіри”, – переконаний омбудсман.
Надалі він радить педколективам робити висновки й узагальнювати досвід на майбутнє. Позицію окремих директорів шкіл та вчителів – “дайте нам чіткі вказівки й рекомендації” – він критикує.
Мовляв, у такій ситуації невизначеності й браку нормативної бази максимум залежить від ініціативності, самостійності та творчості кожного окремо навчального закладу та вчителя.
“Треба працювати з дітьми й шукати нові способи, оскільки вчитель має право на академічну автономію. Якщо вчитель хоче працювати, він завжди знайде можливість. Немає інтернету – є телефон. Немає телефона, то в деяких сільських школах роздруковували завдання і розносили по домівках”, – узагальнює Горбачов.
Приблизну картину щодо активності й залученості вчителів у новий формат навчання можна оцінити з інфографіки на основі анкетування 8 тисяч батьків.
Так, завдання через месенджери та соціальні мережі отримувало 49% опитаних учнів (водночас у 29% випадках вони виглядали як фото рукописного аркуша із завданнями).
Щоденні онлайн-уроки на різних платформах мали 40,2% учнів.
У 30% випадків завдання розміщувалися на вебсайті школи. А в 13% – надходили через імейл.
Як провалили навчання батьки
Відсутність навчальної мотивації та вміння навчатися самостійно, за словами омбудсмана, – це не лише турбота школи, але й відповідальність батьків школярів.
“Поступово цю ситуацію вдавалося долати, і діти здобували навички навчатися самостійно, коли була допомога і мудре спрямування вчителя. Ми читали відгуки, що діти отримують задоволення від самостійного навчання. Але також були випадки, коли діти, маючи технічні можливості, просто не долучаються до освітнього процесу. І батьки, знаючи про це, реагували абияк”, – зауважив Горбачов.
І тут омбудсман має досить радикальне розв’язання ситуації. Він нагадує про статтю 55 закону про освіту, де батьки зобов’язані “сприяти виконанню дитиною освітньої програми та досягненню дитиною передбачених нею результатів навчання”.
“Коли батьки демонстративно не використовують зусиль школи надати дітям усі можливі знання та компетенції навіть у цей складний період, то це вже питання не лише про вмовляння (дітей вчитися. – Ред.), а тут, можливо, варто звернутися до служби з прав дітей із повідомленням про неналежне виконання батьками своїх обов’язків, посилаючись саме на 55-ту статтю закону про освіту та статті про виконання батьківських обов’язків”, – каже Горбачов.
Він розуміє, що дистанційне навчання – це новий досвід і багатьом, зокрема батькам, дається складно, і тут варто звертатися за порадами до психологів.
Ресурс “Нова українська школа” ще на початку карантину запропонував порадник від психологині Світлани Ройс, як дитині забезпечити психологічний комфорт у нових умовах навчального процесу.
Зокрема, це часті перерви, окремо відведена територія у квартирі чи домі, сформований режим. Для початкових класів навчальний процес потрібно максимально перетворити на гру. А для підлітків, наприклад, починати навчання на годину пізніше, ніж у школі, оскільки в цьому віці зростає потреба в тривалішому сні.
Дистанційне навчання також стало неабияким викликом для батьків дітей з особливими освітніми потребами.
“У кого є розлади аутичного спектра, для них важко щось змінювати. А з початком карантину вони опинилися в травматичній ситуації. Тут треба допомагати батькам, хоча це дуже складно, і тут не може бути універсальної відповіді, треба дивитися в кожній окремій ситуації”, – каже освітній омбудсман.
Короткий порадник для батьків дітей з особливими освітніми потребами та вчителів також презентував ресурс “Нова українська школа”.
Технічні обмеження і відсутність єдиної онлайн-платформи
Як додаткове джерело доступу до знань Міністерство освіти запропонувало телеуроки, але їхні трансляції розпочалася аж на четвертому тижні дистанційного навчання. Водночас для початкових класів телеуроки запровадили лише з кінця квітня (тобто за півтора місяця після початку карантину) і лише двічі на тиждень.
За оцінкою Горбачова, “телевізійна школа” не могла бути повноцінною заміною дистанційному навчанню, бо це одностороннє подання інформації без інтерактиву і комунікації з учителем.
Усе-таки ключовим інструментом в онлайн-навчанні залишалися комп’ютери та планшети.
“У багатьох родинах тривала справжня війна за комп’ютер. Бо, навіть якщо в дитини був свій телефон, навчатися з ним не завжди зручно. А якщо батьки працювали з дому дистанційно, то тим паче поділити комп’ютер на всю родину було складно. Тож залежно від забезпеченості родини деяким довелося купувати ще один телефон, планшет чи ноутбук”, – додає освітній омбудсман.
За даними анкетування Служби освітнього омбудсмана, 66,5% батьків забезпечили дітей необхідним комп’ютерним обладнанням. Але, зважаючи на те, що в опитуванні брали участь переважно мешканці великих міст, можна припустити, що об’єктивний показник загалом щодо України таки менший.
Водночас анкетування показало дуже високий відсоток використання учнями мобільних телефонів. І в омбудсмана це назвали тривожним показником. Оскільки важко повноцінно виконувати навчальні завдання через смартфон, а тривале переглядання маленького екрана може негативно впливати на здоров’я, особливо в молодших класах.
Але який може бути вихід із ситуації, якщо дитині бракує технічних засобів, поки незрозуміло. Горбачов лише навів приклад, що в деяких школах дітям видавали шкільні ноутбуки додому.
А от що могла б зі свого боку зробити держава, щоб полегшити і батькам і дітям доступ до матеріалу, так це створити єдину національну онлайн-платформу. Де б були структуровані всі уроки, завдання і в ідеалі там само можливість надсилати виконані роботи.
Проте якісна цифрова освіта – це не лише питання технічного оснащення, але і бажання відповідальних посадовців. І ця проблема є значно глобальнішою, ніж тимчасовий карантин.
Так, скептично оцінила ситуацію вже колишня радниця міністра освіти Оксана Макаренко: “Стара система чинить опір змінам, блокує освітні новації, ховає прогресивні ідеї в бюрократичних процедурах”.
“Омріяна Національна електронна платформа померла, не народившись, і похована десь на теренах Інституту модернізації змісту освіти. А гроші, які з такими труднощами виділялися Мінфіном на закупівлю електронних підручників, електронних освітніх ресурсів, дистанційних курсів, повернулися до бюджету через неспроможність державної установи якісно провести експертизу і сформулювати предмет закупівлі”, – підсумувала Макаренко ще докарантинні спроби зробити українську систему освіти сучаснішою відповідно до розвитку цифрових технологій і потреб учнів.
За її словами, всі попередні концепції та рекомендації, створені за участю провідних українських і світових експертів у сфері цифрової освіти й ІТ-технологій, “відповідальні особи” викидали “на смітник”.
“Відверто знущалися з виробників, які за власний кошт намагаються створити й запропонувати державі цифрові рішення для шкіл. Профанують наукові експерименти. Навіть прості методичні рекомендації щодо організації дистанційного навчання в школах під час карантину довелося писати силами сторонніх експертів за ініціативи нашої ГО “Смарт освіта“, – обурилася Макаренко.
Як дітям і вчителям готуватися до осені
Наразі невідомо, у якому форматі відбуватиметься навчання з нового навчального року, зважаючи на відсутність чітких прогнозів щодо розвитку пандемії. Але, як зауважив Сергій Горбачов, “освіта вже не буде такою, як була раніше”.
“Технології дистанційного навчання використовуватимуть у школі більше, і ми перейдемо до іншого формату навчання. Тобто будуть поєднуватись і класно-урочна система, і технології змішаного навчання”, – зауважила в.о. міністра освіти Любомира Мандзій.
За її словами, до кінця червня МОН надішле закладам загальної та середньої освіти рекомендації, на основі яких учителі зможуть планувати структуру освітнього процесу наступного року.
Наразі точно зрозуміло, що на вересень припаде так зване коригувальне навчання, коли вчителі з’ясовуватимуть рівень опанування учнями матеріалу, який припав на карантин.
“І тут буде індивідуальний підхід виключно кожного класу й кожного вчителя”, – уточнила Мандзій.
Проте деякі освітні експерти та активісти вважають таку стратегію помилковою. Адже програму наступних класів ніхто не скорочував, а тепер до неї ще й долалася потреба повторювати чи наздоганяти те, що не засвоїли за весну.
Тому, на думку співзасновниці громадської організації “Смарт освіта” Іванни Коберник, цей навчальний рік слід було продовжити до кінця червня:
“Чесно було б на старті всіх попередити: шановні вчителі, не треба запихати 5 кг параграфів у 2-кілограмову голову дітей, чудес не буває. Шановні батьки, ваші діти пропустили два з половиною місяці навчання в школі, дистанційне навчання давалося дітям і було організоване вчителями дуже по-різному, але ми не можемо допустити глибоких прогалин і посилення нерівності. Тому навчальний 2020–2021 рік триватиме і в червні”.
За словами експертки, продовження навчального року могло допомогти вчителям розумно перерозподілити програми без перевантажувань і водночас із диференційованим підходом до кожної дитини.
“Це було б чесно і відповідально щодо дітей. Але це рішення вимагає незвичного для України завчасного планування та і волі, політичної зокрема”, – додала Коберник.
Тож тепер, судячи з наявних обставин, наступний навчальний рік точно буде нелегким. Діти будуть перевантажені необхідністю наздоганяти непройдений чи незасвоєний з різних причин під час карантину матеріал. А якщо традиційне навчання таки буде поєднане з дистанційним, то проблема браку технічних засобів нікуди не зникне.
Вчителі без єдиної національної онлайн-платформи далі розриватимуться між безліччю різних програм, месенджерів, посилань з різних ресурсів і самостійним розробленням візуального контенту.
Наразі МОН оновлює положення про дистанційне навчання, затверджене ще 2013 року. В його основу ляже досвід карантину через COVID-19.
Цілком можливо, що тепер у періоди традиційного карантину під час грипу навчання вже не перериватиметься і продовжуватиметься як домашнє: досвід уже всі мають.
Своєю чергою активісти та волонтери з ГО “Смарт освіта” за підтримки міжнародного донора вже розробили деталізовану методику для вчителів про організацію дистанційного навчання в школі. Тут є рекомендації, починаючи від критеріїв вибору різних онлайн-платформ і завершуючи психологічними аспектами налагодження комунікації в спілкуванні з батьками та учнями.
Цей посібник уже точно не втратить своєї актуальності. Адже попри ці складні два з половиною місяці частина батьків відчула, що дистанційна форма для них і їхніх дітей виявилася комфортнішою.
Тож цілком імовірно, що вересень багато шкіл зустріне з масовими заявами про переведення школярів на домашню форму навчання.
Матеріал підготовлено в межах кампанії “Жінки проти пандемії” за підтримки Українського жіночого фонду. ZMINA відповідає за зміст тексту. Інформація, подана в матеріалі, не завжди відбиває погляди УЖФ.
