Минуле заради майбутнього: про роль архівів у збереженні пам’яті про події та наслідки війни

Упродовж 11 років війни, спричиненої агресією Росії проти України, потерпають й документи Національного архівного фонду України. Водночас архіви є складовою вітчизняної й світової культурної спадщини, яку захищає міжнародне гуманітарне право, їхня роль є унікальною для суспільства.

У 2024 році “Фонд підтримки фундаментальних досліджень”, що входить до Коаліції “Україна. П’ята ранку”, запропонував комплексний проєкт, у фокусі уваги якого – державні архівні установи та Національний архівний фонд.

Такі кроки важливі для привернення уваги міжнародної спільноти до шкоди, якої зазнають архіви від російської агресії, з метою компенсації втрат або реституції культурної спадщини тощо.

Про те, які українські архіви вже зруйновані чи розграбовані через агресію Росії і яке значення вони мають для збереження пам’яті про події та злочини війни, розповіли фахівці з міжнародного права Наталія Хендель, Микола Пашковський і Тимур Короткий – учасники проєкту “Минуле заради майбутнього: відповідальність за воєнні злочини проти архівів”.

Пані Наталіє, чому саме архіви були обрані як об’єкт проєкту “Минуле заради майбутнього: відповідальність за воєнні злочини проти архівів”?

Причин було декілька, як об’єктивних, так і суб’єктивних.

По-перше, роль архівів є важливою й унікальною для суспільства, держави, кожного з нас задля збереження пам’яті про минуле, й одночасно – як важливий інститут сьогодення та майбутнього у контексті управління територіями, збереження національної та культурної ідентичності Як зазначено в Законі “Про Національний архівний фонд та архівні установи”, Національний архівний фонд України є складовою частиною вітчизняної й світової культурної спадщини, інформаційних ресурсів суспільства.

Професорка Міжнародного гуманітарного університету Наталія Хендель

Друга причина уваги до архівів –  це значна шкода, яку зазнав Національний архівний фонд внаслідок російської агресії. Це прямі втрати архівів у вигляді знищених і пошкоджених документів унаслідок ракетних атак і бойових дій, а також у вигляді незаконно привласнених, розграбованих або знищених документів на тимчасово окупованих РФ територіях України, що, на нашу думку, є порушенням міжнародного гуманітарного права та ймовірним воєнним злочином.

По-третє, на відміну від інших об’єктів національної культурної спадщини, таких як музеї, пам’ятки історії й архітектури чи то археологічні пам’ятки, шкода, завдана архівам війною, обставини її завдання та правова кваліфікація, на цей момент ще спеціально не досліджувалися.

Четвертою причиною проведення нашого дослідження є важлива роль архівів у процесах транзитивної юстиції: фіксації й використання інформації про шкоду, завдану потерпілим від російської агресії; збереження і використання задокументованої інформації як державними, так і недержавними організаціями й установами, які займаються документуванням; а також здійснення архівними установами ініціативного документування – цей напрям діяльності потребує уваги й підтримки.

Звісно, важливим аргументом був досвід, оскільки тематика документування у сфері культурних цінностей вже знайома нашим експертам. У нас є досвід документування ймовірних воєнних злочинів щодо музеїв у 2022–2023 роках, в межах проєкту “Воєнні злочини в Україні: музеї та нематеріальна культурна спадщина під прицілом”.

Ці та інші аргументи, зокрема про важливість реституції архівів, звернення до питань, пов’язаних з правонаступництвом архівів, ролі архівів у процесах перехідного правосуддя були сприйняті Міжнародним фондом “Відродження”, який підтримав наш проєкт, за що ми щиро вдячні.

Пане Тимуре, що скажете про суб’єктивні причини?

Так, їх також було декілька. Це особистий досвід роботи в архівах і використання архівних документів у дослідженнях, розуміння важливості архівних документів як елемента культурної спадщини, як доказу приналежності й елемента управління територіями, як важливого суб’єкта збереження інформації про події російської агресії. Це й велика пошана і повага до персоналу архівних установ, який докладає сили для збереження нашого спільного культурного надбання.

Корпус Херсонського обласного архіву після обстрілу міста російськими військами у ніч на 3 лютого 2023 року. Фото: фейсбук-сторінка Державного архіву Херсонської області

Безпосереднім поштовхом до формулювання ідеї проєкту стало вивезення російськими окупантами фондів Херсонського обласного архіву. Це й особисті причини, втрата, бо мене цікавили деякі історичні архівні документи, які зберігалися в цьому архіві.

Документи з фондів Херсонського обласного архіву. Скриншот відео “Суспільне Херсон”

Ще один вагомий аргумент – наявність у нашій організації експертів із захисту культурних цінностей під час війни, наявність досвіду співпраці з правоохоронними органами та міжнародними організаціями в цій сфері, зокрема участь у проведенні численних заходів як тренерів.

Окремо хочу підкреслити активну позицію з питань документування керівництва Державної архівної служби України, з якою ми уклали Меморандум про співпрацю, їх зацікавленість у результатах нашої роботи.

На мою думку, це дуже гарний приклад взаємодії державного органу та громадянського суспільства на користь національним інтересам, за що хочу висловити особисту подяку голові служби Анатолію Хромову, його першій заступниці Тетяні Шевченко і всім працівникам архівних установ.

Пане Миколо, в чому особливість архівів як об’єктів культурної спадщини, об’єктів документування?

Архівні установи є важливим компонентом цілісної системи документування порушень міжнародного права, вчинених під час агресії Росії проти України.

Наведу декілька аргументів. І почну з найважливішого, який, на мою думку, на жаль, залишається поза увагою.

Якою буде доля всього масиву задокументованої інформації – державою, журналістами, громадськими організаціями – через 5, 10, 20 років? Звісно, вони повинні бути збереженими, узагальненими й готовими, зокрема для досліджень.

Як юристи, ми добре розуміємо, що процес розслідування воєнних злочинців – справа дуже тривала. Пригадайте численні випадки переслідування воєнних злочинців Другої світової війни через десятки років, навіть через 50 років після Нюрнбергу. Наприклад, справи Адольфа Ейхмана, Клауса Барби, Василія Кононова. Те саме стосується злочинів радянської влади, наприклад, суд над організаторами Голодомору у 2009 році. Суд спирався на архівні документи.

Тому я підкреслюю, що роль архівів в узагальненні та збереженні задокументованої інформації з метою використання її для притягнення до відповідальності російських воєнних злочинців, притягнення без строків давності, – унікальна, важлива, безальтернативна.

Друге, на що хочу звернути увагу, – архівні установи є активними суб’єктами документування подій агресії Росії та вчинених міжнародних злочинів, це так зване ініціативне документування. На одному з тренінгів нам розповідали про таку діяльність працівники одного з прифронтових архівів – як процес активного не тільки онлайн, а й офлайн документування. Важливо, що ці документи можуть отримати статус архівних, це має значення для подальшого використання в юрисдикційних провадженнях – наприклад, в кримінальних провадженнях. Таким чином, архівні установи України – важливий суб’єкт документування.

По-третє, архіви – це дуже важливий ресурс, інституція збереження пам’яті про війну. Я хочу послатися на роль архівів у процесах денацифікації Німеччини, на відкриття архівів “штазі” в НДР, діяльність комісій правди на основі архівних документів у Латинський Америці. У цьому ми також вбачаємо велику й унікальну роль архівів.

І останнє, що зазвичай залишається поза увагою громадськості як окремий механізм – це створення і функціонування страхового фонду документації. Політика в цій сфері також реалізується Державною архівною службою України. Хоча страховий фонд документації не відноситься до архівних документів та регулюється окремим Законом України “Про страховий фонд документації України”, однак за умови його створення, у разі знищення, викрадення, псування оригіналів документів, в тому числі на об’єкти інфраструктури, рецептуру ліків, журналів обліку музейних колекцій тощо, за допомогою такого фонду можна відновити ці документи, а також відновити інформацію щодо їхнього власника.

Пане Тимуре, архіви зазнали значної шкоди внаслідок агресії Росії. Чи є шкода, завдана архівам, об’єктом документування? Який статус мають архіви під час війни?

Звісно, архівні документи й архівні установи мають певний статус у міжнародному праві, і цей статус подвійний. По-перше, є одним із трьох об’єктів, яким присвячено окремий міжнародний договір – Віденську конвенцію про правонаступництво держав щодо державної власності, державних архівів і державних боргів 1983 року. Хоча ця конвенція не є чинною і прямо не стосується збройного конфлікту,  її норми вважаються звичаєвими нормами міжнародного права і підкреслюють значущість архівів для держави.

Віцепрезидент Української асоціації міжнародного права Тимур Короткий

По-друге, за міжнародним гуманітарним правом, тобто частиною міжнародного права, яка застосовується під час збройних конфліктів, архіви підлягають спеціальному захисту. У Гаазьких і Женевських конвенціях архіви розглядаються як культурні цінності, на них поширюються спеціальні норми щодо захисту культурних цінностей, зокрема Гаазької конвенції про захист культурних цінностей у разі збройного конфлікту 1954 року, а також відповідні норми Гаазької конвенції про закони і звичаї війни 1907 року, Перший Додатковий протокол 1977 року до Женевських конвенцій про захист жертв війни.

Спеціальний захист передбачає повагу й охорону, що мають надаватися архівам і архівним установам під час збройного конфлікту, вони захищенні від нападу, розграбування, привласнення. Російська Федерація зухвало порушує ці заборони.

Ми бачимо, як РФ нехтує цими заборонами. Яка шкода спричинена українським архівам унаслідок війни, пане Миколо?

Так, архівам спричинена значна шкода, і ми докладаємо зусиль, щоб її задокументувати. Загалом зазнали руйнувань приміщення державних архівів Дніпропетровської, Київської, Миколаївської, Одеської, Харківської, Херсонської, Чернігівської областей, м. Києва; архівних відділів районних державних адміністрацій Миколаївської, Сумської областей; архівних установ органів місцевого самоврядування Донецької, Миколаївської, Сумської, Харківської, Черкаської областей.

Архівний відділ Чугуївської РДА

Майже повністю зруйновано будівлю архівного відділу Ізюмської міської ради Харківської області; трудового архіву виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області; архівного відділу селища Дворічна Куп’янського району Харківської області; повністю згоріло приміщення Комунальної установи “Трудовий архів Соледарської міської ради Бахмутського району Донецької області”.

Архівний відділ Чугуївської РДА

Тобто архівним фондам і архівним установам завдана значна шкода. Перш за все – через ракетні та дронові атаки, артилерійські обстріли цивільних об’єктів. Зафіксовано більше ніж 40 випадків, унаслідок яких знищено і пошкоджено майже 28 тис. одиниць зберігання документів Національного архівного фонду. Ці випадки ми попередньо кваліфікуємо як невибіркові/непропорційні атаки, що є ймовірним воєнним злочином.

По-друге – це знищення і пошкодження архівних установ унаслідок ведення бойових дій, а саме – понад декілька десятків пошкоджених архівних установ, доля документів в яких не завжди відома, як, наприклад, у Маріуполі. Підрив дамби Каховської ГЕС, що кваліфікується як воєнний злочин, також призвів до знищення значної кількості архівних документів, що знаходилися в архівних установах на лівому березі Херсонщини.

І третє, найбільш системне і важливе з погляду юридичної кваліфікації та переслідування російських воєнних злочинців, – розграбування та незаконне привласнення архівів і архівних установ на тимчасово окупованих РФ територіях України. Це майже 5 мільйонів архівних документів, незаконно привласнених Росією, починаючи з 2014 року у Криму, Донеччині, Луганщині. Російська окупаційна влада всупереч заборонам міжнародного гуманітарного права передала ці українські архівні документи в “Государственный архивный фонд РФ”, що є ймовірним серйозним порушенням міжнародного гуманітарного права і воєнним злочином.

Варто сказати й про незаконне привласнення документів Національного архівного фонду та облікової документації на документи НАФ Державного архіву Херсонської області. У жовтні 2022 року російська окупаційна влада вивезла і незаконно привласнила 359 881 одиницю зберігання.

Вантажівки окупантів біля Херсонського архіву, фото: Архів національної пам’яті

Все це є ймовірними воєнними злочинами відповідно до статті 8 Римського статуту Міжнародного кримінального суду і статті 438 Кримінального Кодексу України як порушення відповідних заборон Гаазьких і Женевських конвенцій. Саме ця кваліфікація передбачає перспективи кримінального переслідування керівництва архівних установ на тимчасово окупованих РФ територіях України та “Державного архівного фонду РФ”, які несуть відповідальність за ці порушення і можуть бути суб’єктами судового переслідування за воєнні злочини в Міжнародному кримінальному суді або в національних судах України.

І ще одне запитання до пані Наталії – з приводу реституціїі , про перспективи й напрацювання.

Попри відповідні політичні та дипломатичні процеси, Російська Федерація була, є і залишиться державою-агресором, порушницею міжнародного гуманітарного права та інших численних норм міжнародного права. Це не абстрактні норми, це конкретні принципи й приписи міжнародного права, включаючи так звані загальні принципи права. Існує правова аксіома, правовий імператив, притаманний будь-якому праву, – “Порушник не має права отримати вигоду від порушення” (Nemo ex suo delicto meliorem suam conditionem facere potes, Ex turpi causa non oritur actio). Ця аксіома втілена у Декларації Веллеса, у Кримській декларації. Тобто держава-агресор відповідає за будь-яку шкоду від агресії, за шкоду від порушень міжнародного гуманітарного права, і вона не має терміну давнини.

Отже, у будь-якому разі РФ має понести матеріальну відповідальність за шкоду, спричинену агресією проти України. Це стосується архівів і культурних цінностей загалом. У світовій практиці є чимало прикладів реституції архівних документів. Після Другої світової війни відбулося декілька хвиль повернення архівів: у 1940-х роках; наприкінці 1950-х – повернення зі США архівів Німеччині; у 1970–1980 роках тощо. Повільно, але відбувається цей процес після агресії Іраку щодо Кувейту. Є складніші випадки, наприклад, вивезення в США архівів Іраку.

Звісно, військово-політичний контекст зараз інший, ніж у наведених прикладах, але міжнародно-правова основа залишається незмінною – це загальне міжнародне право, це норми Гаазької конвенції про захист культурних цінностей у разі збройного конфлікту 1954 року. Розуміючи, що наведені приклади не дуже релевантні до нашої ситуації, ми вивчаємо можливі шляхи й механізми реституції архівних документів, незаконно привласнених Російською Федерацією на окупованих територіях України, – це компенсації та субституції пошкоджених, втрачених і знищених архівних фондів і архівних установ.

І останнє запитання, пане Тимуре, який запланований результат вашої діяльності?

Перше – проведення документування та кваліфікації порушень міжнародного гуманітарного права і ймовірних воєнних злочинів, підготовка методики розслідування таких злочинів, проведення тренінгів для персоналу архівних установ і правоохоронних органів, консультування працівників прокуратури, відповідне подання в Міжнародний кримінальний суд.

Друге – це аналіз питань правонаступництва щодо архівів, повернення до цих питань, привертання уваги міжнародної спільноти й визначення позиції України щодо правонаступництва, розробка пропозиції щодо посилення захисту національних інтересів у міжнародних організаціях, зокрема в ЮНЕСКО, Міжнародній раді архівів, у тісній співпраці з Державною архівною службою України.

Третє – механізми відповідальності РФ за шкоду, спричинену архівним установам внаслідок агресії, розроблення релевантних моделей реституції та притягнення РФ до міжнародної відповідальності.

І четверте – розроблення пропозицій щодо підвищення ролі архівів у процесах транзитивної юстиції, використання іноземного досвіду щодо забезпечення архівам права на пам’ять, збереження задокументованої інформації. На наш погляд, це дуже важливе завдання, сформульоване у процесі реалізації проєкту, – легальне, надійне і довгострокове збереження документів, які містять результати документування всіма суб’єктами, котрі здійснюють документування ймовірних міжнародних злочинів, вчинених під час агресії РФ, особливо громадськими організаціями. Ми вважаємо це питання дуже важливим, на нашу думку – це важлива місія державних архівних установ, зокрема центральних архівів.

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”. Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду “Відродження”.