Невидимі виборці

Дата: 16 Жовтня 2015 Автор: Ірина Виртосу
A+ A- Підписатися

Ігноруючи потреби людей з інвалідністю, кандидати в депутати втрачають тисячі голосів. Але з початком кожної виборчої кампанії ці люди знову і знову опиняються поза виборчим процесом. Як їм проголосувати цього разу?

Чи зможуть люди з інвалідністю проголосувати на найближчих виборах 25 жовтня? І не просто проголосувати, а усвідомлено зробити свій вибір — ознайомитися із передвиборчою програмою кандидатів, бувати на зустрічах із виборцями, спостерігати за дебатами? І чи розуміють кандидати в депутати, що позбавляють себе значної кількості голосів, ігноруючи потреби цієї групи людей?

Нещодавно 12 осіб, які мають різну інвалідність, спільно з громадськими організаціями “Театр для діалогу” та “Генерація успішної дії” вирішили “протестувати”, наскільки держава готова до місцевих виборів. А для цього запропонували виставу-діалог “А чи мій голос справді важливий?”.

Ідея полягала в тому, щоб на початку обговорити проблеми, з якими зіштовхуються люди з інвалідністю. І потім їх представити в коротких театралізованих сценках представникам органів державної влади, Центральної виборчої комісії (ЦВК), кандидатам у депутати… Висновки невтішні — кандидати в мери та місцеві депутати не помічають своїх виборців, і тим самим втрачають голоси.

Коли виборців не бачать

Леоніда втратила зір, коли ще навчалася в школі. Нині дівчина — студентка магістратури Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, а також працює журналісткою радіо громадської організації “Гурт”. Планує серйозно займатися тифлоперекладом — спеціалізоване озвучення фільмів для глядачів із порушеннями зору.

На вибори Леоніда ходить із мамою, дівчина каже, що “проблем” саме на виборчій дільниці не було. “Для мене голос дуже важливий. Під час голосування мене супроводжує мама. Та якби довелося прийти самій, то, гадаю, достукалася б до представників виборчої комісії“, — коментує дівчина.

Однак повноцінно ознайомитися з передвиборчими обіцянками Леоніді майже ніколи не доводилося. Немає друкованих передвиборчих матеріалів шрифтом Брайля або рельєфним шрифтом, практично немає аудіоверсії агітаційних матеріалів.

До слова, таких виборців, як Леоніда, що мають порушення зору, в Україні за приблизними підрахунками нараховується близько 100 тисяч осіб. Кількість виборців, які погано бачать, суттєво збільшується, якщо порахувати людей похилого віку.

Коли виборців не чують

Осіб, які мають порушення слуху, в Україні нараховується приблизно 46 тисяч, це лише ті, що стоять на обліку. Знову ж таки, кількість голосів суттєво збільшується, якщо враховувати виборців похилого віку.

Однак для цієї категорії виборців не врахований переклад на жестову мову під час агітаційних виступів, переклад теледебатів тощо. Типова ситуація, коли виборець із порушенням слуху не може уточнити інформацію в представників виборчої комісії, оскільки ті не володіють жестовою мовою.

“Було б добре, якби у школах запровадили курс жестової мови. Мені, як соціальному працівнику, соромно, що я її не знаю і не можу допомогти людям, які до мене звертаються. Але поки доводиться працювати в тих умовах, що є…“, — зауважила Алла Куца, головний консультант відділу забезпечення діяльності Уповноваженого Президента України з питань людей з інвалідністю.

Коли виборців не помічають

Віце-президент громадської організації студентів з інвалідністю “Гаудеамус” Юлія Миронюк завжди голосувала вдома. Тільки через те, що дістатися виборчої дільниці через фізичні бар’єри було вкрай важко, Юлія пересувається на візку. На цих виборах дівчина вирішила, що з неї досить. Тим самим… шокувала працівників територіальної виборчої комісії.

Я не можу сидіти вдома. У своєму житті дотримуюсь принципу “не робіть для нас без нас”. Люди з інвалідністю можуть бути успішними. Цього разу я вирішила скористатися своїм правом голосувати на виборчій дільниці. Однак зіткнулася з купою інших перешкод — навіть більшими, ніж просто фізична недоступність. Найперше, я не знала, що мені робити і куди йти, я не знала своїх прав…”, — розповідає Юлія.

Так збіглося, що під час виборів, 25 жовтня, дівчина перебуватиме в іншому місті. Юлія подзвонила до Державного реєстру виборців і запитала, як їй про це повідомити. Дівчині порекомендували звернутись до Дільничної виборчої комісії, яка сформується за два тижні до виборів. На що Юля зауважила, що її на той час уже не буде в Києві. Тоді дівчину направили до Територіальної виборчої комісії (ТВК), звідки знову хотіли відправити назад до держреєстру виборців.

Після гри в бумеранг Юлія домовилась приїхати особисто до районної ТВК і на місці вирішувати питання. Далі вистава розігрувалася за “класичним сценарієм”: у будівлю райдержадміністрації дівчина змогла потрапити по прибудованому пандусу, але далі — зась. Посеред холу була висока стійка-рецепція Центру адміністративних послуг, за якою “ховалась” працівниця та два охоронці.

Я звернулась до чоловіка в костюмі, що стояв біля стійки, щоб мені підказали, як знайти потрібний мені кабінет. Чоловік передав моє запитання працівниці за стійкою рецепції. Жінка вирушила на пошук кабінету. Через якийсь час повернулась з аркушем паперу та ручкою і сказала, щоб я написала заяву, яку вона передасть у ТВК. Заяву я написала, але потрапити на особистий прийом я так і не змогла“, — розповідає Юлія.

До слова, кількість осіб, які пересуваються на інвалідному візку,  – понад 180 тисяч. Ці дані не включають військових та цивільних, які отримали інвалідність після подій у Криму та на сході України (така статистика відсутня).

“Голосувати вдома — це, по суті, резервація людей з інвалідністю, гетто, замість того, щоб створювати належні умови“, — коментує Ірина Федорович, співкоординаторка проекту “Без кордонів” Центру “Соціальна дія”.

А чи справді мій голос важливий?

За словами учасників вистави, виборчий процес переважно відбувається без врахування особливостей людей з інвалідністю. Починаючи від моменту, коли виборець не може самостійно потрапити до Територіальної виборчої комісії на прийом, щоб перевірити себе у списках, завершуючи тим, що працівникам виборчої комісії “простіше” приїхати додому.

“Трагедія” значно ширша, кажуть експерти. Зазвичай, виборчі дільниці — це школи чи державні установи, які вже давно повинні бути адаптовані для людей з інвалідністю. І це стосується не тільки прибудованого пандусу.

Поки цього не зроблено, виборці з інвалідністю пропонують використовувати “розумні пристосування”, як-то: тимчасовий пандус, лупи для збільшення шрифту, послуги перекладача жестової мови тощо.

Слід зважати, що “розумне пристосування” не може виникнути зненацька. Про його “потрібність” потрібно подбати заздалегідь. Також “розумне пристосування” передбачає незалежність людини. Так, людину, яка користується інвалідним візком, не можуть просто взяти на руки і перенести через три сходинки…“, — наголошує Сергій Пономарьов, начальник відділу з питань недискримінації Секретаріату Уповноваженого з прав людини.

Стереотипне сприйняття виборця з інвалідністю як безпорадного — ще один бар’єр у включення людини з інвалідністю в соціум.

“Хочеться проголосувати без зайвої до себе уваги. Однак, як тільки з’являється десь людина з інвалідністю, часто це перетворюється на поганий театр і “нас” виставляють напоказ. Це принижує мою гідність“, — зауважує Даша, яка має порушення зору.

Учасники вистави-діалогу пропонують поступово створювати інклюзивний простір і прибирати ті штучні бар’єри, які є поміж кандидатами в депутати і виборцями. Більше того — бути активними в реалізації свого права голосу.

Спочатку самі учасники, люди з інвалідністю, не були готові публічно обговорювати існуючі проблеми, а тим більше — діяти. Ми зіткнулися з тим, щоб зрозуміти один одного, нам треба було вчитися спілкуватися. Тож незрячі вчили мову жестів, учасники з порушенням слуху супроводжували незрячих. Водночас ми адаптовували умови наших занять до потреб людей з інвалідністю. Це був ще один виклик для нас як для організаторів. Але якщо ми це змогли, то і держава може із цим впоратися“, — коментує Юлія Сачук, віце-президент “Генерації успішної дії”, експерт Коаліції з протидії дискримінації.

Як покращити виборчий процес для людей з інвалідністю?

– cтворити штат перекладачів жестової мови, розробити та затвердити стандарти щодо формату подачі передвиборчої інформації та передбачити бюджет на послуги перекладачів під час передвиборчої агітації;

– забезпечити заздалегідь створення агітаційних матеріалів (програми, кампанії, оголошення, дебати, реклами, листівки, плакати, бюлетені) у доступних форматах (шрифт Брайля, аудіокоментування, збільшений шрифт, субтитри і переклад на жестову мову, проектор з текстом, спрощений формат) та уповноважити ЦВК на затвердження відповідних вимог до агітаційної продукції;

– зробити інформацію на сайті ЦВК та учасників виборчого процесу доступною для виборців з інвалідністю по зору;

– організувати навчання та залучення волонтерів до виборчих комісій та команд кандидатів для забезпечення доступності інформації під час передвиборчої агітації;

– передбачити облаштування доступності входу до приміщення виборчої дільниці;

– створити можливість для людей з інвалідністю дзвонити і запитувати про наявність та можливість забезпечення розумного пристосування на виборчій дільниці заздалегідь. Зокрема, завдяки наявності та доступності контактної інформації територіальних виборчих дільниць на сайті ЦВК з моменту початку передвиборчої кампанії;

– створити робочу групу при ЦВК по розробці матеріалів у форматі інфографіки та коротких відеороликів щодо прав та правил супроводу і надання допомоги виборцям з інвалідністю під час виборчого процесу;

– передбачити бюджет у ЦВК для призначення на дільницях працівників (членів), які були би безпосередньо відповідальними за забезпечення належних умов для осіб з інвалідністю під час виборчого процесу;

– передбачити в бюджеті кошти для забезпечення належного освітлення виборчих дільниць та наявність допоміжних пристроїв (луп, тактильних трафаретів та інших засобів) для голосування;

– уніфікувати у законах про вибори та референдум термінологію, яка стосується осіб із інвалідністю, згідно з положень Конвенції ООН “Про права людей з інвалідністю”;

– сприяти залученню людей з інвалідністю до роботи членами територіальних виборчих комісій, спостерігачами тощо. 

Ірина Виртосу, Центр інформації про права людини, для газети “День

Фото: архів газети “День”, Reuters, Ірина Виртосу

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: