74-річна бабуся: Від слова “судитися” ставало зле

#FeelYourRights

Нам на конкурс #FeelYourRights прийшов ось такий зворушливий лист від дописувачки Оксани Недашківської. Охоче його публікуємо.

Моя перша юридична допомога жителям села Моринці Звенигородського району Черкаської області, що постраждали в результаті шахрайських дій працівників Звенигородського відділення ЧОУ АТ “Ощадбанк”

Відкладаючи важко зароблені кошти на депозитні рахунки хто на важку днину, хто на навчання онукам, хто на лікування, довірили свої кошти “Ощадбанку”. Усе було ніби добре…. Самогубство контролера-касира приголомшило все село.

У результаті поглибленої перевірки ТВБВ 10023/0248 с. Моринці філії Черкаського облуправління АТ “Ощадбанк” з 18 серпня по 29 серпня 2014 р. у зв’язку зі смертю контролера-касира встановлено факт привласнення коштів в сумі більше 300 тис. грн –  20 громадян по Моринцькому відділенню та близько 15 громадян по Шевченківському відділенню “Ощадбанку”. Шахрайські дії тривали з 2011 по серпень 2014 рр. Де було керівництво банку? Напевно знало, бо ревізії відбувалися.

Також була здійснена зустрічна звірка даних ощадних книжок клієнтів. Банк факт привласнення коштів визнав, але кошти не поспішав повертати, спочатку мотивуючи відкритим кримінальне впровадження по факту неправомірного зняття грошових коштів з банківських рахунків (встановлено факт неправомірного зняття та закрите обласною прокуратурою), потім відсутністю порядку повернення коштів.

Найважче в цій історії: постраждали люди похилого віку, яким завдано моральну, майнову, матеріальну шкоду. Більшості з них навіть важко добратися з села до міста, а терпіння та віра в обіцянки закінчувалися після неодноразових відвідувань районного відділення банку.

Потрібно було діяти… Отримавши відповідь з міліції про закриття справи та пояснивши громадянам, що не потрібно нікуди їхати, а найперше слід написати листа до районного відділення банку щодо відновлення вкрадених коштів відповідно до записів ощадних книжок та надіслати рекомендаційним листом через Укрпошту.

Звісно, відповідь вчасно не отримували. Були різні “відписки”: листи розглядає то Черкаське відділення, то головне (м. Київ), що розробляється методика повернення коштів… Також було написано листи до обласної філії “Ощадбанку”, головного управління “Ощадбанку” (м. Київ), начальнику управління НБУ в Черкаській області, начальнику Держспоживінспекції в Черкаській області, народному депутату (усе це були колективні листи). А час ішов….

Допомагаючи одній з бабусь (яка найбільше в мене повірила, за що їй велике спасибі), ми писали не тільки письмові листи, а й надсилали електронні скарги, спілкувались у фейсбуці. Крига скресла в лютому 2015 році. Та здивувань не було меж. Оскільки бабуся отримала вкрадені кошти без нарахування відсотків, хоча в кожному листі наголошували, рахунок, з якого вкрали кошти, є депозитним! Коли громадянка запитала в районному відділенні, де відсотки, то відповідь отримала – вони не передбаченні порядком повернення коштів, а якщо щось не влаштовує, то можете звертатись до суду.

Пояснюю бабусі, що вас повторно дурять, але вже у “вищих відділеннях” “Ощадбанку”. Відсотки одразу не повернули, тому що вони сподівались, напевно, що пенсіонер не помітить. Адже “Порядок поновлення залишків на рахунках та сплати коштів клієнтам ТВБВ 10023/0248 та ТВБВ 10023/0247 філії-Черкаського обласного управління АТ “Ощадбанк” від 19.01.2015 р № 25″, розробляла не одна людина, а комісія. Складається враження, що це вже якась система… затягнути, недоплатити.

Переконати бабусю, що потрібно й надалі боротися за свої кошти, допомогли десятки схожих історій, опублікованих в Інтернеті. Там же були “інструкції”, як діяти в такій ситуації.

Ми знову підготували листа, вчергове наголосивши, що рахунок, з якого вкрали кошти, є депозитним, і що відповідно до договору Цивільного Кодексу України та інших нормативних документів на дані кошти нараховуються відсотки. Дана позиція також підтримана судовими постановами Верховного суду України (що всі банки зобов’язані виплачувати відсотки не тільки за термін дії депозитних договорів, а й за весь період прострочення, якщо кошти не були повернуті вчасно). У результаті отримали позитивну відповідь – відсотки нарахували.

А мені згодом бабуся зізналася, що від слова “судитися” їй ставало зле, оскільки за свої 74 роки вона не могла уявити, що потрібно буде судитися, та ще і за свої гроші. Заспокоювала її: якщо потрібно, то і до суду зверталися б. І для цього не обов’язково їхати – подавати заяву можна поштою.

На жаль, ця ганебна історія триває і нині. По одній із постраждалих готується справа до суду.

Для мене особисто стало приємним те, що я, по-перше, допомогла сільським людям повірити у справедливість і відстояти своє законне право, а по-друге, здобула певний правовий досвід.

Не бійтеся робити корисні справи, хоч як це не буде важко!