Війна, внутрішній тиск і фінансова турбулентність: як громадянське суспільство України пережило 2025 рік
2025 рік став для українського громадянського суспільства періодом одночасно глибоких втрат і демонстрації витривалості. Повномасштабна війна Росії, внутрішній політичний тиск, фінансова нестабільність і законодавчі ризики сформували складне середовище, у якому активісти, правозахисники та журналісти змушені не лише працювати, а й боротися за саме право на свою діяльність. Про це йдеться в річному аналітичному дослідженні Центру прав людини ZMINA, присвяченому становищу громадянського суспільства у 2025 році.
Автори звіту прямо називають цей період роком “концентрованих викликів”. Вони наголошують, що попри безпрецедентний тиск громадський сектор не лише вистояв, а й підтвердив свою роль як одного з ключових гарантів демократичного розвитку країни.
У цьому матеріалі коротко переповідаємо ключові моменти зі звіту.
Війна як головний фактор ризику
Як пояснює проєктна менеджерка Центру прав людини ZMINA Ірина Юзик, цей звіт є першим великим підсумковим дослідженням після початку повномасштабної війни й поверненням до системного аналізу стану громадянського суспільства. За її словами, документ поєднує як практичну частину – детальне документування випадків тиску, – так і аналітичну: оцінювання законодавчих ризиків і результати соціологічного опитування. Водночас, додає вона, “теорія підтверджує практику”, адже зафіксовані кейси повністю корелюють з відчуттями самих активістів.
У 2025 році Центр прав людини ZMINA задокументував 178 випадків переслідувань, тиску та втрат серед представників громадянського суспільства. Водночас правозахисники підкреслюють, що ця цифра відображає лише верифіковані випадки, а реальний масштаб може бути значно більшим.
Понад 60% інцидентів безпосередньо пов’язані з воєнною агресією Росії проти України. Автори звіту наголошують, що війна залишається “системним чинником ослаблення громадського сектору”.
Йдеться не лише про загальну небезпеку бойових дій. Під обстріли потрапляли волонтерські центри, гуманітарні склади, редакції медіа та транспорт, який використовувався для евакуації чи доставлення гуманітарної допомоги.
У низці випадків журналісти та волонтери ставали мішенню під час виконання своєї роботи. Особливо вразливими є волонтери на прифронтових територіях, які попри ризики продовжують працювати й фактично живуть під постійною загрозою. Отже, війна впливає не лише на фізичну безпеку, а й підриває інституційну спроможність громадського сектору – через втрату людей, ресурсів і постійний психологічний тиск.
Інфографіка зі звіту “Становище правозахисників та активістів в Україні в 2025 році”Внутрішній тиск: не менш системний
Водночас значна частина інцидентів – 66 випадків – не була пов’язана з бойовими діями. У звіті вказується, що ці випадки спричинені діями або бездіяльністю українських державних органів, місцевої влади, правоохоронців чи недержавних акторів.
Правозахисники описують ці практики як системні. Серед них – залякування, онлайн-погрози, стеження, втручання в приватне життя, дискредитаційні кампанії та політично мотивовані переслідування.
У дослідженні наголошується, що ці форми тиску часто мають непрямий характер і спрямовані не на миттєве покарання, а на створення “охолоджувального ефекту”, який змушує активістів обмежувати свою діяльність.
За словами Ірини Юзик, після періоду відносної консолідації між владою і громадянським суспільством ситуація почала змінюватися влітку 2025 року. Вона зазначає, що “відбувся певний злам”: до тиску з боку державних органів додалися дії недоброчесного бізнесу, зокрема забудовників. За її словами, ці практики не є новими: вони існували до повномасштабної війни, але знову повернулися в публічний простір.
Антикорупційний сектор і “картонкові протести”
Однією з центральних подій року автори називають кризу довкола антикорупційних органів. Масові обшуки в детективів НАБУ, кримінальні провадження проти активістів і законодавчі ініціативи, що обмежували незалежність інституцій, спричинили масштабну суспільну реакцію.
Ірина Юзик пов’язує появу “картонкових протестів” у липні 2025 року з послідовним тиском на антикорупційний сектор. За її словами, спочатку під удар потрапили окремі активісти та організації, а згодом – антикорупційні інституції.
“Молодь відреагувала, бо зрозуміла, наскільки це небезпечно для держави”, – пояснює вона.
Водночас проєктна менеджерка звертає увагу, що ці протести стали сигналом: громадянське суспільство більше не готове дотримуватися неформальної “угоди” про мовчазну консолідацію під час війни, якщо бачить ризики для демократії.
У липні 2025 року в Києві та інших містах відбулись акції, у яких у пікові дні брали участь тисячі людей. Протестувальники масово використовували картонні плакати – саме це дало назву “картонкові протести”. Під тиском громадянського суспільства та міжнародних партнерів влада була змушена переглянути рішення і відновити гарантії незалежності антикорупційних органів.
На думку авторів звіту, це швидка та важлива перемога громадянського суспільства, яка продемонструвала його мобілізаційний потенціал навіть в умовах війни.
Онлайн-насильство і гендерний вимір
Окремий блок звіту присвячено цифровим загрозам. Автори прямо констатують: онлайн-простір став одним із ключових полів тиску.
Понад третину активістів повідомили про досвід онлайн-цькування, а майже третина – про прямі погрози.
Особливо вразливими виявилися жінки-журналістки. У звіті наголошується, що вони зазнають непропорційного гендерно зумовленого насильства, включно із сексуалізованими образами та погрозами.
Йдеться не лише про поодинокі випадки агресивних коментарів чи образ, а про масові та повторювані практики переслідування, які охоплюють мізогінну й сексистську лексику, дискредитацію професійної репутації, поширення дезінформації, погрози фізичним і сексуальним насильством, доксинг і кіберсталкінг.
Звернення по допомогу до правоохоронних органів залишаються поодинокими. Лише 19% журналісток, які зазнали онлайн-насильства, повідомляли про це поліції або іншим компетентним органам. За словами респонденток, у більшості таких випадків ефективного розслідування чи притягнення винних до відповідальності не відбулося. Брак довіри до правоохоронної системи, страх вторинної віктимізації та побоювання подальшого тиску стримують журналісток від звернення по захист.
У цій ситуації ключовим ресурсом залишається солідарність професійної спільноти. Найчастіше журналістки повідомляли про онлайн-насильство своїм колегам, покладаючись на підтримку всередині медіасередовища. Водночас вони наголошували на потребі в доступній юридичній і психологічній допомозі, а також у програмах підвищення обізнаності щодо форм онлайн-насильства та механізмів протидії.
Тенденції у сфері ЛГБТІК-активізму
У 2025 році ЛГБТІК+-активізм в Україні функціонував у складному та суперечливому середовищі. З одного боку, суспільна видимість та підтримка ЛГБТІК+-спільноти зростала, з іншого – залишалися системні ризики безпеки, включно з тиском з боку радикальних груп.
Упродовж року зберігалася тенденція до атак саме на ЛГБТІК+-активізм як публічну діяльність. Під тиском опинялися правозахисні заходи, освітні події, публічні акції та інфраструктура організацій.
Попри те що правоохоронні органи здебільшого забезпечували охорону масових подій, ефективність реагування на інциденти залишалась обмеженою: розслідування злочинів на ґрунті ненависті не призводили до притягнення винних до відповідальності, що формувало атмосферу безкарності.
Також, попри активну адвокацію громадських організацій та підтримку з боку міжнародних партнерів, у 2025 році не було ухвалено ключових законодавчих змін у сфері прав ЛГБТІК+-людей. Законопроєкти про запровадження реєстрованого цивільного партнерства для одностатевих пар – № 9103 та 12252, ініційовані народною депутаткою Інною Совсун, – залишалися без руху. Схожа ситуація склалась із законодавством щодо злочинів на ґрунті ненависті.
У липні 2025 року Верховна Рада зняла з розгляду законопроєкт № 5488, який передбачав внесення сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності до переліку захищених ознак у кримінальному та адміністративному законодавстві. Натомість 4 серпня 2025 року у ВР зареєстрували новий законопроєкт № 13597, який є оновленою версією попереднього та спрямований на посилення відповідальності за злочини на ґрунті нетерпимості. Документ був підготовлений за участі МВС та за адвокації громадських організацій, зокрема ГО Gender Stream, однак станом на кінець року також не був ухвалений.
Екоактивісти і SLAPP-позови
Серед найуразливіших груп у звіті названі екологічні активісти. Вони, за даними дослідження, регулярно стикаються як з фізичними нападами, так і з судовими позовами з боку бізнесу.
Автори підкреслюють, що така ситуація створює дисбаланс ресурсів і може призводити до витіснення громадського контролю з екологічної сфери.
Окремо фіксується тенденція до використання судових процесів як інструменту тиску. Йдеться про так звані SLAPP-позови, які, як зазначається у звіті, спрямовані на виснаження ресурсів, створення ефекту залякування та стимулювання самоцензури.
Показовим є кейс закарпатських екоактивістів і журналістів, які виступили проти забудови карпатських полонин. Як розповідає журналістка-розслідувачка та голова ГО “Код 21” Олена Мудра, все почалося з базової журналістської роботи – спроб отримати публічну інформацію.
“Ми почали чути, що є бізнес, який цікавиться високогір’ям, але коли шукали рішення органів влади – їх просто не було у відкритому доступі. Хоча щось уже відбувалося: десь рили, будували, вирубували”, – каже Мудра.
За її словами, саме наполегливі запити й розголос стали точкою входу в конфлікт. Згодом тиск почав наростати.
“Спочатку ми чули, що про нас збирають інформацію, а потім почалась організована кампанія: матеріали на анонімних сайтах, які швидко розганялися в соцмережах. Це були не просто боти – за цими акаунтами стояли реальні люди, які створювали видимість суспільної дискусії”, – розповідає журналістка.
Кампанія тривала понад три місяці й мала чітку координацію: з’являлися публікації, потім відео, псевдорозслідування, в яких активісткам приписували російські зв’язки, навіть зробили фейкове зображення російського паспорта Олени Мудрої і дипфейк з її сином.
Після інформаційної атаки тиск перейшов у юридичну площину. Йдеться про справу за статтею про шахрайство в особливо великих розмірах, у якій активісток звинувачують у нібито отриманні більш ніж 50 тисяч євро за подію, якої не існувало.
“Як з’ясували журналісти, людини, від імені якої написана заява, просто не існує. Але це не завадило відкрити провадження”, – каже Мудра.
Вона додає, що навіть без статусу підозрюваної сама наявність справи створює постійний тиск.
“Ми розуміємо, що це дозволяє проводити негласні слідчі дії. Тобто ти живеш із відчуттям, що за тобою можуть стежити, що будь-якої миті можуть прийти з обшуками”, – каже журналістка.
Попри це Олена з командою не припиняє роботи. Вона продовжує писати, збирати інформацію, працювати із запитами. Але значна частина часу тепер іде не на розслідування, а на захист – суди, адвокатів, підготовку документів. За її словами, саме це і є головною метою такого тиску – виснаження і витрачання ресурсів не на свою діяльність, а на відбиття атак.
Фінансова криза сектору
Ще одним серйозним викликом стала фінансова нестабільність. У звіті зазначається, що скорочення міжнародної підтримки, зокрема з боку USAID, призвело до закриття проєктів і скорочення команд.
Правозахисники підкреслюють, що для багатьох організацій це означало втрату не лише ресурсів, а й можливості довгострокового планування.
У регіонах були згорнуті освітні програми, правова допомога та адвокаційні кампанії. Це, як зазначається, посилило конкуренцію за ресурси та підвищило ризики вигорання серед активістів.
За даними опитування Open Space Works Ukraine і Civic Initiatives of Ukraine, після припинення фінансування USAID 75% організацій активно шукали альтернативні ресурси, тоді як 25% прогнозували скорочення штатів, 19% – змушені були вводити неоплачені відпустки, а 12% – призупинити певні програми або навіть закрити організацію.
Багато громадських ініціатив, включно з тими, що працюють у сфері прав людини, підтримки ветеранів, оцінювання потреб місцевих громад під час війни, протидії дезінформації, опинилися без фінансових ресурсів у момент, коли їхня діяльність є надзвичайно важливою. Фінансовані США програми часто працювали в регіонах та надавали послуги, які держава сама поки не може повністю забезпечити.
Законодавчі ризики
У звіті також аналізуються законодавчі ініціативи, які могли вплинути на простір громадянського суспільства.
Зокрема, йдеться про обмеження доступу до інформації, розширення контрольних повноважень держави та запровадження нечітких підстав для відповідальності за публічні висловлювання.
Автори наголошують, що такі зміни створюють ризики для свободи слова, діяльності медіа та громадського контролю.
Як самі активісти оцінюють ситуацію
У звіті також представлено результати соціологічного дослідження, яке на замовлення ZMINA провів Центр якісних досліджень. Соціологи в травні – серпні 2025 року опитали 156 активістів з усіх регіонів України. Респондентами стали антикорупційні активісти, правозахисники, екологи, ЛГБТІК+-активісти, представники ветеранських спільнот та інших вразливих груп.
Інфографіка зі звіту “Становище правозахисників та активістів в Україні в 2025 році”Результати опитування свідчать, що громадянське суспільство в Україні 2025 року функціонувало в умовах системного тиску і підвищених ризиків.
Майже три чверті активістів (71%) повідомили, що принаймні раз стикалися з перешкодами у своїй діяльності. Кожен п’ятий (20%) зазнає тиску регулярно, а майже половина (44%) оцінює рівень загроз як високий.
Найбільшою мірою утискам піддаються активісти, які ведуть антикорупційну діяльність. Найменше тиску зазнають ті, хто займається підтримкою вразливих груп у малих громадах.
Інфографіка зі звіту “Становище правозахисників та активістів в Україні в 2025 році”Згідно з опитуванням, головним джерелом загроз є правоохоронні органи, на які особливо часто скаржаться громадські активісти столиці. Головна проблема з поліцією – це відсутність діалогу та небажання проводити розслідування.
Значну частину загроз становлять репутаційні та “м’які” форми тиску: близько третини опитаних указують як джерело загрози “проплачені медіа” та “жовту пресу”. Найчастіше через переслідування в ЗМІ страждають активісти, які захищають права ЛГБТІК+-людей. Інші групи активістів також стикаються з цим джерелом загроз.
Водночас цифрові атаки є одним із ключових каналів тиску: 35% активістів стикалися з онлайн-цькуванням у соцмережах, а 29% – з погрозами або залякуванням.
Адміністративні бар’єри відзначила майже третина респондентів, що свідчить про системні труднощі у взаємодії з державними інституціями.
Водночас фізичні напади трапляються рідше, але залишаються найнебезпечнішими.
Інфографіка зі звіту “Становище правозахисників та активістів в Україні в 2025 році”Найефективнішими інструментами захисту активісти вважають солідарність і горизонтальні зв’язки: 72% зазначили партнерства з іншими організаціями, 63% – особисті контакти, а 62% – публічне висвітлення проблем у медіа та соцмережах. Близько половини також звертаються до формальних інституцій, хоча загалом більше покладаються на неформальні механізми захисту та суспільний розголос.
Підсумовуючи, автори звіту говорять про амбівалентну динаміку розвитку громадянського суспільства. З одного боку, війна, втрати, тиск і фінансові труднощі. З іншого – здатність до мобілізації, вплив на політичні рішення та висока ціннісна мотивація активістів.
Попри це громадянське суспільство залишається ключовим гарантом демократичного розвитку України та її європейського курсу. Водночас його майбутня стійкість залежить від кількох факторів – безпеки активістів, ефективного розслідування випадків тиску, стабільної міжнародної підтримки та системного діалогу між державою і громадським сектором.
