Стаття про колабораціонізм може порушувати Європейську конвенцію про права людини – правозахисниця УГСПЛ
Через недоліки кримінального законодавства про колабораційну діяльність існує ризик порушення статті 7 Європейської Конвенції про права людини (Ніякого покарання без закону)і .
Про це під час кави з правозахисниками на DocudaysUA під назвою “Між правами, безпекою і стійкістю: новий підхід до політики відповідальності за колабораціонізм” заявила Анна Козьменко, юристка Центру стратегічних справ Української Гельсінської спілки з прав людини (УГСПЛ), передає кореспондент видання ZMINA.
Анна КозьменкоПравозахисниця нагадала стандарт цієї статті, відповідно до якого людина не може бути покарана без закону, який повинен бути доступний і якісний.
Анна Козьменко пояснила, що виникають питання щодо доступності ухвалених Верховною Радою змін ст. 111-1 Кримінального кодексу. Ці зміни парламент ухвалив і вони набрали чинності 15 березня 2022 року в час, коли низка районів України були окуповані і велися активні бойові дії і відповідно з боку держави не було вжито жодних додаткових заходів щодо інформування про нове законодавство мешканців тимчасово окупованих територій (ТОТ), пояснила правозахисниця.
“Закон оприлюднили на сторінці Верховної Ради та в газеті “Голос України”. Утім в окупації часто не було ані зв’язку, ані інтернету та не працювали поштові послуги. Багато людей фактично не знали, що ті чи інші дії є злочином, і їх вчиняти не можна. Не було діалогу між державою і суспільством, не було роз’яснено мешканцям ТОТ, як слід поводитися в окупації, щоб не зазнати ризику кримінального переслідування”, – пояснила правозахисниця.
Вона також нагадала, що низка міжнародних та українських правозахисних організацій, зокрема, Управління Верховного комісара ООН з прав людини, Human Rights Watch, Центр прав людини ZMINA, системно наголошують на тому, що норми статті 111-1 КК України – загальні, широкі та розмиті.
“Вони можуть криміналізувати будь-яку діяльність людини в окупації. Ця стаття надає надмірну дискрецію правоохоронним органам і судам”, – пояснила вона.
Інший проблемний аспект кримінального законоадвства – надмірна криміналізація діянь, що межують з правами людини, з правами на свободу вираження поглядів, з правами на повагу до приватного і сімейного життя, правом на працю та на гідний рівень життя.
“Доволі суворі вироки отримують там пенсіонери за лайки в Facebook, в Однокласниках, за приватні розмови між чоловіком і дружиною, що також ставить під питання порушення прав людини”, – прокоментувала Козьменко.
Наразі відкрито близько 10 000 кримінальних проваджень за статтею 111-1 КК України. Українські суди ухвалили понад 1 500 вироків,
Раніше Центр прав людини ZMINA виявив, що у період проведення дослідження з 15 червня до 31 грудня 2024 року виявив, що із загальної кількості вироків суди ухвалили лише чотири виправдувальні. Три з яких суди вищої інстанції скасували та відправили на повторний розгляд. У ще одній кримінальній справі триває розгляд апеляційної скарги.
Правозахисниця Анна Козьменко пояснила, що злочин про колабораційну діяльність за формальним складом передбачає як обов’язкову умову настання суспільно небезпечних наслідків для держави. Слідчі розцінюють як суспільно небезпечні наслідки для держави факт зайняття посади, до прикладу, в окупаційному пенсійному фонді і з цього моменту злочин вважається закінченим.
“І неважливо, скільки людина працювала там, чи отримувала вона зарплату, чому вона туди пішла працювати? Чи було державі Україна завдано шкоди від її дій? Крім того, в статті 111-1 не визначено спеціальної мети і мотиву. Суди також ігнорують спеціальний мотив і мету, а тоді як вони повинні досліджувати це питання, оскільки злочин колабораційної діяльності – злочин проти основ національної безпеки і є умисним злочином. І тут ми говоримо про те, що спеціальною метою буде завдання державі шкоди, нашкодити своїй державі”, – пояснила правозахисниця.
Вона нагадала, що Офіс Генерального прокурора минулоріч оприлюднив орієнтування для прокурорів, в якому йшлося, що необхідно враховувати і досліджувати мотив осіб, які звинувачуються в колабораційній діяльності, що цей мотив повинен бути антидержавницьким, що людина вчинила злочин з мотивів ідеології, підтримки російської влади.
“Утім на практиці нічого з цього не досліджується в судах. У Верховній Раді зареєстровано низка законопроектів про внесення змін до статті 111-1 Кримінального Кодексу, але вони не розглядаються”, – прокоментувала вона.
Крім того, Анна Козьменко звернула увагу на думку у юриидчній спільноті, що недоліки можна було б усунути використанням ст. 37 КК України (Уявна оборона) про крайню необхідність/ Також є норми міжнародного гуманітарного права, які є частиною законодавства України, що повинні розглядатися у кримінальних справах.
“Гаазькі конвенції та декларації 1907 року, Женевські конвенції та додаткові протоколи до них визначають, що співпраця цивільного населення з окупаційною владою законна, якщо вона спрямована на забезпечення базових потреб життєдіяльності цивільного населення. Йдеться про соціальні послуги, освіту, медичні послуги, та інші, пов’язані з гуманітарною допомогою аспекти. Але у судовій практиці ми бачимо, що чомусь посилання на норми міжнародного гуманітарного права відбувається тільки в контексті опису факту збройної агресії, але не у справах про колабораційну діяльність”, – розповіла правозахисниця.
При цьому вона звернула увагу на відсутність діалогу в середині суспільства про межі між колабораційною діяльністю та виживанням в окупації та відсутністю діалогу між державою і суспільством щодо цього.
“Не всі люди до кінця розуміють, що відбувається з людьми на ТОТ, які виклики перед ними стоять, наскільки їм складно. Не всі розуміють, що повинна бути межа. Ми повинні продискутувати це питання в суспільстві, залучати державу до цього діалогу та вчитися розрізняти межу між виживанням і зрадою. Наразі тенденція така, що люди бояться вже повертатися на підконтрольну уряду України територію та деокупації, оскільки бояться кримінального переслідування з боку держави”, – прокоментувала вона.
Мирослав Лаврінок, керівник аналітичного напряму УГСПЛ, зауважив, що міжнародне право не встановлює чітких стандартів стосовно притягнення до відповідальності за колабораційну діяльність. Кожна держава вирішує це, виходячи із тих реалій, які вона має.
“Але звісно, якщо це цивілізована держава, яка дотримується прав людини, сповідує верховенство права, вона має враховувати певні стандарти, імплементувати їх при визначенні цієї політики”, – прокоментував він.
Сергій Данилов з Центру близькосхідних досліджень поділився результатами опитувань людей, які щойно покинули окуповані території. За його словами, невизначеність статті 111-1 КК одразу після початку повномасштабного вторгнення парадоксально допомогла Україні і нашкодила ворогу.
Анна Козьменко та Сергій Данилов“Я сам влітку 2022 року говорив друзям у Херсоні, які вагалися йти на адміністративні посади: “111-та стаття, ми прийдемо, вас посадять”. Вони не пішли. В результаті окупанти не змогли знайти людей на ці посади, — розповів експерт. На початку повномасштабної війни ця норма ускладнила окупантам контроль над територіями, особливо в Запорізькій та Херсонській областях”, – сказав він. Він звернув увагу на проведені фокус-групи громадян, які виїхали з окупації. В інтерв’ю дослідникам вони обурювалися, зокрема, вчителями, які готують з українських дітей майбутніх російських воїнів.
“У мене близько 20 інтерв’ю із самими вчителями, які говорять, що на окупованих території немає освіти, що там інструмент російської пропаганди та мілітаризації учнів”, – додав Сергій Данилов.
Експерти відзначають високий запит в суспільстві на справедливість. Водночас вони наголошують, що чим довше триває окупація, тим більше шансів, що дії місцевих жителів підпадатимуть під ознаки колабораційної діяльності. Для повнолітніх працездатних громадян, які мають забезпечувати себе та свої сім’ї, стає майже неможливо уникнути взаємодії з окупаційною владою, багато видів якої наше законодавство визначає як злочинну співпрацю з ворогом.
Учасники дискусії застерігають: не можна допустити підміни понять, коли замість переслідування справжніх воєнних злочинців агресія спрямовується на власних громадян.
“Російська Федерація дуже часто порушує норми міжнародного гуманітарного права і за це віддуваються громадяни. За міжнародним гуманітарним правом, на окупованих територіях має лишатися в силі українське законодавство. Тобто там діє Кримінальний кодекс та Конституція України, що також передбачено законом про правовий режим на ТОТ. Але по факту, як тільки РФ заходить на українську територію, вона відразу встановлює свої закони та систему, і мешканці опиняються одночасно в двох правових полях, що часто протирічать один одному”, – звернула увагу Анна Козьменко.
Показовим прикладом є ситуація з мобілізацією до збройних сил Російської Федерації: українські чоловіки на окупованих територіях потрапляють у безвихідь. Якщо вони відмовляються від мобілізації за російським законодавством — їх карають окупанти. Якщо погоджуються — порушують українське законодавство і стають злочинцями за українським законодавством.
Сергій Данилов повідомив, що є випадки самогубств людей, які стояли перед цією дилемою. Він додав, що існує рекомендація виїжджати з окупації, щоб не порушувати українське законодавство, утім ситуація ускладнюється тим, що Україна не має стійкої визначеної політики, що сприяла б переміщенню з ТОТ максимальної кількості громадян України. А той рівень підтримки, на який можуть розраховувати ВПО, не покриває мінімальних життєвих потреб.
Юлія Тищенко, співзасновниця Національної платформи стійкості та згуртованості нагадала результати комплексного дослідження Київського міжнародного інституту соціології, яке зачіпає питання колабораційної діяльності у тимчасово окупованій Автономній Республіці Крим.
Вона переконана, що суспільство та держава мають обговорити це складне питання, а Верховна Рада має удосконалити законодавство. При цьому у балансі знаходження справедливості потрібно віднаходити інноваційні підходити до цього питання, наголошує вона.
Вагомою перешкодою для справедливого правосуддя стала нестача ресурсів. За словами експертів, на одного слідчого припадає до 600 справ, що унеможливлює якісне розслідування. При цьому станом на січень 2025 року винесено лише 141 вирок за воєнні злочини, тоді як справ за колабораційну діяльність — понад 1500.
Мирослав Лаврінок зауважив, що УГСПЛ та ZMINA проводили два окремі дослідження щодо законодавства у сфері колабораційної діяльності і дві організації дійшли у підсумку до схожих висновків та рекомендацій.
Напередодні американський телеканал CNN повідомив, що правозахисні організації критикують урядову ініціативу “Хочу к своим”, вказуючи на те, що Верховна Рада не виправила недоліки у кримінальному законодавстві про колабораційну діяльність. Центр прав людини ZMINA вважає, що українській владі потрібно було б обрати інший механізм замість цього проєкту.
