Суди в Україні дедалі частіше забороняють називати підозрюваних до вироку: правозахисники говорять про загрозу свободі слова
Українські суди дедалі частіше стають на бік права підозрюваних на анонімність до набрання вироком законної сили, навіть у справах із суспільним інтересом. Правозахисники вважають, що така практика суперечить стандартам Європейського суду з прав людини.
Про це йдеться у звіті організації “Платформа прав людини” про стан цифрових прав в Україні за грудень 2025 – лютий 2026 року.
Фото: PexelsЗа даними авторів звіту, Верховний Суд і апеляційні суди скасовували рішення нижчих інстанцій, які намагалися збалансувати право на приватність зі свободою слова та принципом відкритості судового процесу.
Зокрема, 17 грудня 2025 року Київський апеляційний суд у справі №752/12190/24 скасував рішення суду першої інстанції, ухвалене в липні 2025 року, та частково задовольнив позов про захист права на використання імені й недоторканність репутації.
Судді зазначили, що суспільний інтерес не скасовує вимоги частини 4 статті 296 Цивільного кодексу України. На їхню думку, закон забороняє використовувати ім’я підозрюваного до того моменту, поки обвинувальний вирок не набере законної сили.
Ще одне подібне рішення Київський апеляційний суд ухвалив 26 лютого 2026 року у справі №761/45437/23 за позовом до СБУ. Суд скасував рішення першої інстанції від жовтня 2025 року та повністю задовольнив вимоги позивача про визнання інформації такою, що порушує немайнові права, а також зобов’язав її видалити.
Обидва рішення спиралися на позицію Верховного Суду у справах проти Центру протидії корупції та ZN.ua. Йдеться про постанови від 15 листопада 2023 року у справі №757/30830/18-ц та від 10 вересня 2025 року у справі №757/19417/23.
У “Платформі прав людини” заявили, що судова практика впевнено рухається до обмеження публікації імен людей, яких підозрюють або обвинувачують у кримінальних правопорушеннях, до моменту набрання вироком законної сили. Правозахисники вважають, що суди фактично трактують це право як абсолютне та ставлять його вище за свободу вираження поглядів.
Автори звіту наголосили, що практика ЄСПЛ вимагає балансувати право на приватність і право на свободу слова в кожному конкретному випадку, а не надавати автоматичний пріоритет одному з них.
На думку експертів, подальший розвиток такої судової практики може створити серйозний тиск на свободу слова в Україні. Вони зазначили, що медіа та громадськість фактично отримують бар’єри для висвітлення ролі конкретних людей у кримінальних провадженнях, навіть якщо ці справи становлять значний суспільний інтерес. Також, за їхніми словами, такий підхід підриває принцип відкритості судового процесу, адже без інформації про людей, яких судять за обвинуваченням у злочинах, забезпечити гласність суду неможливо.
Правозахисники звернули увагу, що схожа норма з’явилася і в новому проєкті Цивільного кодексу. У частині 3 статті 294 “Право на спростування” зазначено, що поширена інформація не може порушувати презумпцію невинуватості.
Нагадаємо, що у квітні Верховна Рада підтримала у першому читанні законопроєкт №15150 про новий Цивільний кодекс України, норми якого, як вважають правозахисники і медіаюристи, можуть надати публічним особам та комерційним компаніям інструменти для обмеження доступу до публічної інформації та журналістських розслідувань.
Серед найбільш дискусійних норм — зміни до статті 295 щодо “права на відповідь”. Згідно з проєктом, особа зможе вимагати публікації своєї відповіді незалежно від достовірності оприлюдненої інформації. Крім того, редакції не матимуть права скорочувати чи редагувати таку відповідь без згоди автора.
Також занепокоєння викликали положення статті 294 про презумпцію невинуватості. У документі зазначено, що поширена інформація “не може порушувати презумпцію невинуватості”. На думку медіаюристів, це може призвести до судових позовів проти журналістів за публікації про підозри у корупції або кримінальних провадженнях до набуття вироком законної сили. Журналістам, імовірно, доведеться роками чекати на офіційні вироки судів, перш ніж написати про сам факт правопорушення та його ймовірного винуватця.
Стаття 298 “Право на відшкодування майнової шкоди, завданої порушенням особистого права” законопроєкту вже не передбачає спеціального захисту для джерел, що сумлінно повідомляли про корупцію, але помилилися в деталях. Тепер відповідно до змін у новому законі, якщо джерело інформації (викривач) надасть дані, в яких окремі деталі виявляться неточними, фігуранти розслідування зможуть вимагати від редакцій повного відшкодування збитків.
Окрему критику викликали норми про так зване “право на забуття”. Стаття 328 дозволяє вимагати видалення або деіндексації інформації, якщо вона є “неактуальною” або “втратила суспільний інтерес”. В Інституті масової інформації побоюються, що це може стосуватися й архівних журналістських матеріалів про корупційні справи. Засуджені за корупцію посадовці через кілька років зможуть стверджувати, що інформація про їхній злочин втратила суспільний інтерес, і вимагати видалення архівних новин.
