Собака-поводир не є основним засобом мобільності для незрячих – експертка

Дата: 07 Квітня 2017
A+ A- Підписатися

Сьогодні, у час потужного розвитку асистивних технологій і впровадження концепції універсального дизайну, використання собак-поводирів є, скоріше, сумнівною розкішшю та однією з “традицій”, яка передбачає жалість до людини з інвалідністю, а не рівні права і незалежне життя в громаді, аніж єдиним варіантом для забезпечення повноцінного життя незрячих людей у суспільстві.

Таку думку у коментарі Центру інформації про права людини висловила експертка з теми інвалідності, координаторка проекту “Fight for Right” Юлія Сачук.

За її словами, собака-поводир є лише одним із інструментів забезпечення індивідуальної мобільності людей з порушеннями зору.

Для того, аби собака став поводирем для незрячої людини, його готують від самого народження, адже для них це є надзвичайно важкою професією на все життя. До свого господаря після ретельного відбору та навчання готовий собака-поводир потрапляє приблизно у віці двох років і здатний виконувати свої обов’язки в середньому 5-8 років.

Далі йде на пенсію – в спеціальні центри або родини, які готові подбати про старість таких собак. Для багатьох собак цей етап є надзвичайно важким і багато з них не здатні його пережити. 

У собак-поводирів протягом всього життя є особливий статус: спочатку це цуценя, яке готують до навчання, пізніше – собака, який навчається, здобуває професію, і лише після успішного його проходження як в центрі, так і з потенційним власником – це вже собака-поводир, який здатний виконувати свої обов’язки без шкоди собі, оточуючим людям і самій незрячій людині. Причому не кожній незрячій людині такий собака може допомогти, не кожна незряча людина здатна правильно про нього подбати і використовувати в якості поводиря. Водночас, лише на власників собак-поводирів, відповідним чином сертифікованих і з дозвільними документами розповсюджуються норми законів про допуск і вільне пересування у всіх публічних просторах, громадському транспорті і т. д.

“Орієнтовна вартість підготовки, навчання і належного утримання собаки-поводиря впродовж життя – 30-60 тис. доларів”, – говорить Юлія Сачук.

І, за її словами, в Україні центрів і фахівців із підготовки собак-поводирів, на жаль, поки не має. 

Але Сачук наголошує, що в жодному разі собаки-поводирі не є єдиним варіантом для забезпечення мобільності незрячої людини. Біла тростина, новітні технології та спеціальні девайси, елементи доступності в просторі, транспорті, послугах, потужні ІТ-рішення та високотехнологічні  винаходи за умови їх правильного використання та індивідуального підбору здатні забезпечити людині з інвалідністю по зору умови для повноцінного життя, зокрема, і самостійного пересування в будь-якому просторі без сторонньої допомоги.

Центр інформації про права людини звернувся до експертки за коментарем через резонанс навколо випадку із незрячим киянином, якого не пустили в метро із собакою-поводирем.

Після того як випадок набрав розголосу, на сайті Київської міської ради була зареєстрована петиція “Про доступ до користування метрополітеном для незрячих громадян, що користуються собаками-поводирями як єдиним способом вільного та безперешкодного пересування”.

Нагадаємо, у суботу о 21:30 на станції Київського метро “Університет” працівники не пропустили незрячого киянина Анатолія Варфоломеєва та його собаку Тайгера.

За словами радниці керівника КП “Київський метрополітен” Наталки Макогон, прохід у метрополітен з собаками на ескалатор заборонений через питання безпеки.

“Просто подумайте, що буде, якщо потрапить лапа. Наші співробітники супроводжують людей з інвалідністю. Краще підібрати наземний маршрут. Ми допомагаємо усім людям з інвалідністю, однак є питання безпеки і воно об’єктивне. Таке правило не тільки у нас, а у всіх глибоких метрополітенах”, – зазначила Макогон.

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: