Правова пастка чи виправдання злочинів — експерти про суди над добровольцями
Резонанс навколо притягнення до відповідальності за бандитизм та розбій бійців добровольчих батальйонів, зокрема, командира “Айдару” Валентина Лихоліта, викликав майже полярні коментарі та оцінки у правозахисників та експертів.
Першопричиною масових судових справ проти бійців добровольчих батальйонів є неоголошення воєнного стану – спеціального правового режиму, котрий дає повноваження військовим стріляти у терористів, а також при потребі використовувати майно громадян для виконання бойових завдань. Так оцінює ситуацію депутат Верховної Ради від фракції “Батьківщина” Ігор Луценко.
“Практично усіх бійців, котрі брали участь у першій фазі війни, коли напіворганізовані загони добровольців власними або трофейними засобами намагалися воювати на Сході, – усіх їх зараз можна тягати за вбивство і викрадення людей, мародерство. Бо в умовах мирного часу будь-який неавторизований центром АТО спротив терористам є де-юре кримінально карним діянням”, – написав Луценко на своїй сторінці у Facebook.
Бійці добровольчих формувань фактично потрапили у правову пастку, зазначив в інтерв’ю DW заступник голови правління Центру політико-правових реформ Роман Куйбіда.
“Нормами чинного Кримінального кодексу діяльність добровольчих батальйонів неврегульована. Варто було би уважно вивчити правову ситуацію, і, можливо, у випадках, що не пов’язані з тероризуванням місцевого населення, застосувати амністію або звільнення від кримінальної відповідальності”, – сказав експерт.
Скількох добровольців заарештували, у скількох провели обшуки, чи є по них судові рішення і скільки їх – на всі ці запитання офіційні органи влади відповіді не дають.
Координаторка Комітету визволення політв’язнів та помічниця депутата Верховної Ради Тетяна Близнюк розповіла DW, що на всі організовані нею депутатські запити до прокуратури АТО, Генпрокуратури, уповноваженої Верховної Ради з прав людини, міністерства внутрішніх справ надходять або “нереально мізерні цифри”, або відповіді про відсутність обліку добровольців.
“За нашими даними, тільки в Маріуполі сидить близько 300 бійців-добровольців. Скільки їх сидить по всій державі – від Луганської області до Львова – не знає ніхто”, – сказала Близнюк.
Водночас, Олександра Матвійчук, яка є головою Центру громадянських свобод, що досліджує ситуацію з правами людини на Донбасі, вважає що насправді все виглядає значно складніше. На її думку, кожен окремий випадок порушення прав людини вимагає ретельного розгляду і дослідження.
“Люди, які виправдовують вбивства, зґвалтування та тортури місцевого населення воєнними діями, напевно забули, за що ми боролися на Майдані і за що боремося в цій війні”, – сказала правозахисниця.
Вона в цілому погоджується із даними ООН про порушення прав людини на Донбасі, але заперечує наведену кількість і характер цих порушень в різних частинах регіону.
“На окупованих територіях діє організована система викрадення і катування цивільних. Натомість на звільнених територіях українська державна машина намагається реагувати на ці явища, хоч і робить це неефективно”, – вважає Матвійчук.
Матвійчук також вважає, що при прийнятті рішень щодо згаданих бійців суд має керуватися винятково правом.
“Я вважаю неприпустимим і тиск на суди через вказівки влади, і тиск через вимоги “вулиці”. Грецького філософа Сократа також дуже демократично примусили випити отруту з волі більшості, яка вважала, що це і справедливо, і законно”, – зазначила Матвійчук.
На відміну від Матвійчук, Тетяна Близнюк переконана, що без тиску громадськості на суди годі сподіватися винесення правосудних рішень.
За час роботи в Комітеті визволення політв’язнів вона побувала на сотнях судів і стверджує, що постійно бачила, як незважаючи на аргументи захисту і цілковитий розгром аргументів звинувачення, судді завжди підтримують вимоги прокурорів про ув’язнення.
