“Веселка з триколору”: кримчанка Поліна Кустарьова про своє дорослішання під щоденним впливом пропаганди

На окупованих територіях України російська пропаганда системно проникає в усі сфери дитячого життя – від школи й позашкільних гуртків до свят, медіа й навіть сімейних традицій. Дітей залучають до мілітаризованих ініціатив, “патріотичних” проєктів і культурних заходів, де їм нав’язують державну ідеологію як єдину норму. У школах з’являються сотні “парт героїв” на честь російських загарбників, проводяться регулярні “уроки про важливе”, а освітній і культурний простір поступово заміщується російськими наративами.

20-річна кримчанка Поліна Кустарьова проходила через цю систему на всіх етапах свого дорослішання. Але попри засилля пропаганди та низку бар’єрів їй вдалося виїхати з окупованого півострова на підконтрольну Україні територію.

У розмові зі ZMINA Поліна Кустарьова на прикладі власного досвіду пояснила, як працює пропаганда на рівні школи, творчості й родини – і як навіть у такому середовищі формується спротив.

“Поліно, не розхитуй ситуацію”. Пропаганда в школі

Окупація Криму почалася, коли Поліна Кустарьова навчалася в другому класі. Вона закінчила два класи української школи в Керчі – “найближчому до Росії місті”, як сама каже. Початок окупації вона запам’ятала передусім через реакцію дорослих – сварки в родині та між близькими, адже її батьки мали проросійські погляди й конфліктували з родичами. До третього класу Поліна пішла вже в умовах зміни освітньої системи. За її словами, перехід від українських підручників до російських відбувався поступово – певний час ці дві системи співіснували.

“У мене є щоденник, де частина записів ще українською, а частина вже російською. Перші місяці я ще пам’ятала, як було до цього, і розуміла, що щось змінюється”, – каже Поліна.

У школі одразу з’явилися російські прапори та державна символіка, а в кабінетах розвісили портрети президента країни-окупанта Володимира Путіна. Паралельно почали впроваджувати нові елементи ідеологічного виховання.

“Нас намагалися навчити російського гімну, який я досі так і не знаю. Скільки там куплетів? Приблизно сто?” – сміється Поліна і додає, що, ймовірно, пам’ятає лише перший куплет, бо чула його дуже часто.

Зміни зачепили й середовище учнів. За її словами, мілітарі-стиль став модним, причому саме в радянському варіанті:

“Модною стала не класична російська, а саме радянська військова форма. Окрім візуальної атрибутики, молоді люди почали повторювати те, що чули по російському телебаченню. Тейки про “ми тепер Росія”, про те, що “Хрущов про***в Крим, але нарешті Росія нас забрала, ура-ура”, і вони були всі майже ідентичні навіть у конструкціях речень. Зрозуміло, що молоді люди просто повторювали почуте. Частина моїх однокласників не вчила історії, вони не цікавилися нею, звідки їм було знати правдивість того, що вони повторювали”.

Ідеологічний вплив у школі був системним. Спочатку це були щотижневі “класні години”, під час яких учням подавали державну позицію без альтернатив. У старших класах ці “класні години” замінили на “розмови про важливе”.

Урок творчості в окупованому Криму. Фото із соціальних мереж дитячого центру, де вчилася Поліна

“Коли в нас замість класних годин почалися ці “розмови про важливе”, нічого не змінилося, стало тільки гірше. На класних годинах хоча б іноді розповідали про пожежну безпеку, якісь правила надання першої допомоги або що робити, якщо на тебе нападе ведмідь. “Розмови про важливе” – це абсолютно концентрована російська пропаганда, упакована в шкільну програму”, – згадує Поліна.

Вона вчилася в трьох кримських школах через переїзд родини, під час окупації змінила дві: спочатку була керченська гімназія № 2 імені Короленка, а із 7 до 11 класу – середня школа № 24 в Сімферополі. Обидва навчальні заклади активно демонструють у соціальних мережах нюанси державної програми в окупації. Тільки за березень 2026 року в керченській гімназії, де раніше вчилася Поліна, провели щонайменше три пропагандистські “уроки про важливе”, і це тільки ті, які адміністратори сторінки навчального закладу опублікували в соціальних мережах.

Поліна додає, що часто принципово пропускала такі заняття. Втім, на уроках історії конфлікти виникали регулярно через її позицію:

“Я, в принципі, з дитинства історію люблю, політика мені цікава. Тому після окупації в середній і більш старшій школі я активно висловлювала свою думку з приводу “ісконно руського Криму”. Доходило до смішного: мене вчитель історії просив не висловлюватись і не відповідати зайвий раз”. 

“Поліно, не розхитуй ситуацію”, – казали їй учителі. І забороняли відповідати на уроках, сама Поліна розмірковує: “Мені здається, мене врятувало лише те, що школа трусилася за свій престиж і боялася перевірок. Інакше я б не раз і не два спілкувалася б і з російською поліцією, і з місцевою ФСБ через свою позицію і думку”.

Дівчина пригадує суперечку з учителькою німецької через її погляди, каже, особливо запам’ятала маленький бюст Путіна, який стояв у викладачки на столі під час уроків. На питання, як вдалося встояти перед російською пропагандою, Поліна коротко відповідає: інтернет. Вона намагалася займатися сама за власною, цікавою їй програмою: вчила мову, історію України, читала українських письменників і матеріали про них, тренувала англійську в позашкільний час.

“В окупації важко не зашкваритися”. Пропаганда у творчості

Певний час Поліна займалася співом у музичному гуртку. Каже, що спочатку це було захоплення, яке їй подобалося, але з часом змінився сам зміст занять.

“Коли ти перебуваєш в окупації довгий час, там важко не зашкваритися, яку б стійку позицію ти не мав. Я зробила це теж. Моя любов до співу і бажання потрапити “в тєлєк” одного разу зіграли зі мною поганий жарт”, – розповідає вона.

За її словами, учасникам гуртка запропонували виступити 9 травня 2019 року з піснею “Мир без війни”. Для підлітків це подавалося як можливість потрапити на телебачення.

“Сказали, приїде телебачення. Мені було 14 років, і я дуже хотіла, щоб мене показали по телебаченню. Ми вийшли на сцену, цілком притомне тло, ніяких георгіївських стрічок і різної атрибутики. Але в сам сюжет на монтажі вставили фрагменти ходи “Безсмертний полк”. І там на відео діди на палках і я стою співаю. Мені соромно досі”.

Поліна свідомо розповіла цю історію в межах інтерв’ю, каже, що краще, хай це прозвучить від неї, і надала відео того етеру. 

Виступ на 9 травня в Криму. Скриншот із проросійського каналу “Крим 24”

Вона також звернула увагу на зміну символіки після початку повномасштабного вторгнення в самій студії, де займалася вокалом. Поліна розповідає, що дитяча студія називалася “Веселка”, але з часом її візуальний образ змінився – традиційна різнокольорова веселка перетворилася на зображення в кольорах російського триколору. За її словами, подібні зміни були системними й стосувалися не лише гуртків.

Вивіска дитячого центу “Веселка”. Скриншот зі сторінки закладу в соціальних мережах

“Абсолютно всі школи й дитячі садки транслюють мілітаризацію дітей і зросійщення публічно, навіть не приховуючи цього”, – каже дівчина. Російська музика довгий час була частиною повсякденності у світі Поліни, однак згодом почала викликати в неї відторгнення через асоціації із середовищем, у якому вона зростала.

“Мені не подобається російська музика, в принципі – бо я все ж таки жила в цьому оточенні, і ці знайомі пісні більше не асоціюються в мене з чимось хорошим, а тільки з дуже поганим”.

“Вони думали, що я виросту і теж стану проросійською”. Пропаганда в родині

Окупація сталася з Поліною, коли їй було дев’ять. Ситуація, у якій опинилася дівчина у своїй родині, знайома багатьом людям з окупованих територій України – полярність політичних поглядів усередині сім’ї. Поліна описує це так:

“Я навіть не можу назвати це пропагандою. Це просто сімейний стиль життя, який був завжди. Просто з окупацією, а потім з повномасштабним вторгненням він став більш концентрований. Мама регулярно казала мені як контраргумент на будь-яку мою заяву: “Якщо ти так переживаєш, що там в Україні відбувається, то чому ти не думаєш про те, що діти в Африці голодують?” Ну, вибачайте, мамо, я – націоналістка. У мене є своя країна, і я за неї переживаю”.

Поліна Кустарьова. Фото: Олександра Єфименко

Про зросійщення в родині Поліна розповідає на прикладі кількох звичних традицій. Наприклад, у Криму родинне святкування Нового року відбувалося за російським часом ще до окупації півострова. Поліна пригадує: “Зустріти Новий рік за російським часом, а потім за українським – це обов’язково”.

Останніми роками Поліна святкує інакше – вона закривається у своїй кімнаті з келихом шампанського і дивиться звернення президента України. З родинних традицій Поліна пригадує вечірні збори за телевізором, коли дивилися російські новини та обговорювали їх. Вона підкреслює, що разом з певними зросійщеними звичками в родині панувала й конспірологія: “Це люди, які серйозно говорять про те, що теракти 11 вересня 2001 року організували США, така тєма”.

Щодо проросійської позиції батьків Поліна говорить спокійно:

“Вони думали, що я бунтую, що в мене перехідний вік і протест. А потім я виросту і теж стану проросійською”.

9 травня 2018 року в Севастополі. Фото: Олександра Єфименко

Поліна виросла і, скориставшись першою можливістю, організувала свій виїзд з окупованого Криму. Спершу вона приїхала до Казахстану, де звернулася по політичний прихисток. Залишатися в Криму вона більше не могла і розуміла, що з її політичними поглядами це просто небезпечно. У Казахстані їй довелося чекати кілька тижнів, поки розглядали її документи та питання про надання прихистку, водночас вона намагалась отримати тимчасовий паспорт для подорожі далі. Після цього Поліна звернулася до українського консульства, очікуючи на посвідчення для повернення на неокуповану частину України. За два місяці за підтримки волонтерів вона нарешті приїхала до Києва. У січні 2026 року вона вперше отримала український паспорт і пройшла навчання на інженера-пілота безпілотника. Наразі дівчина працює викладачкою в закладі, який навчає операторів та інженерів БпЛА. Планує в майбутньому повноцінно приєднатися до війська, щоб боронити свою країну. На нашу з нею розмову вона приїхала з полігону.