Ані в полоні, ані після звільнення полонені не отримують якісної медичної допомоги – лікарка

У незаконних в’язницях на окупованих територіях Донбасу поранені та хворі полонені здебільшого не мають доступу до кваліфікованої медичної допомоги. У кращому випадку допомогу надають полонені лікарі, в гіршому – допомога взагалі відсутня.

Про це свідчать результати моніторингу порушення прав людини в ході військового конфлікту, який Коаліція громадських організацій та ініціатив “Справедливість заради миру на Донбасі” проводить з початку 2015 року на непідконтрольних Україні територіях Донецької та Луганської областей.

Згідно з моніторингом, поранені, побиті та хворі мали можливість отримати медичну допомогу в 69 місцях позбавлення волі. У 27 місцях незаконного утримання такої можливості, попри потребу і звернення, не було.

Правозахисники зазначають, що медична допомога надавалася зазвичай не медиками і на доволі примітивному рівні. Тільки в деяких ситуаціях опитані ідентифікували сторонніх осіб як лікаря чи медичну сестру. У більшості випадків допомога надавалася або полоненим медиком, або іншими полоненими, яким видавали певні медикаменти, або сепаратистами, на яких покладали функції медперсоналу. В одному випадку полонений лікар навіть надавав допомогу сам собі (видаляв кулю з простреленої ноги).

Хірургічна допомога часто надавалася у неналежних санітарно-гігієнічних умовах. 

“Ті, хто потрапляв у камеру з уламковими пораненнями, самі заносили в рану бруд, аби вона нагноювалась і уламки виходили разом із гноєм. Цей гній вимочували туалетним папером”, – каже один з опитаних.

Двоє респондентів зазначили, що необхідні ліки, які для них передавали рідні, вони не отримували. Лише один чоловік відмітив повну наявність потрібних медикаментів, усі решту говорили про відсутність тих чи інших ліків.

Доступ до лікаря (не полоненого), згідно з анкетами, був у 36 випадках. Серед опитаних 7 осіб було госпіталізовано. Загалом по допомогу зверталося 43 ув’язнених. Особи, які попри потребу не зверталися, пояснюють це тим, що не бачили сенсу, бо вважали себе “смертниками”, або не хотіли зайвий раз наражатися на побої.

Після полону цивільні залишаються з проблемами наодинці

Як зазначає лікарка, кандидат медичних наук Євгенія Бардяк, після звільнення з полону люди продовжували стикатися з труднощами в отриманні належної медичної допомоги.

У першу чергу, це стосується цивільних осіб.

Якщо військові та добровольці, котрі мають статус учасника бойових дій, проходять обстеження та отримують лікування у державних, а іноді й у приватних, клініках безкоштовно, то волонтери, журналісти, проукраїнські місцеві активісти та інші особи, які пройшли через незаконне ув’язнення, зіткнулися з рядом проблем.

Реабілітаційні центри чи відповідальні структури, що мали би супроводжувати постраждалих, не функціонують. Люди залишилися зі своїми проблемами наодинці. За обстеженням та лікуванням у більшості випадків вони зверталися самостійно у місцеві заклади. Більшість дороговартісних послуг потерпілі оплачували самостійно.

“Ті, хто такої змоги не мали, відклали діагностику та лікування до “кращих часів”, що є вкрай несприятливим як на віддалені наслідки для здоров’я, так і для належного збору доказів пережитих знущань”, – зауважує Євгенія Бардяк.

На думку Бардяк, спектр послуг районних лікарень та відсутність у медичного персоналу міських і обласних закладів належного досвіду фіксування результатів катувань, не відповідають потребам встановлення факту злочину.

У медичній документації більшості потерпілих обставини отримання шкоди здоров’ю не зазначалися. Науково-дослідні інститути давали точні та розгорнуті висновки по факту отриманої шкоди, але тільки окремі особи зверталися в ці установи.

Довести факт катувань можливо через проходження судово-медичної експертизи, висновки якої додаються до справи по розслідуванню злочину. Однак це зробили одиниці.

Як цивільним отримати статус інваліда війни

Бардяк стверджує, що цивільні на рівні з військовими потерпілими мають шанс отримати статус інваліда війни згідно з Постанови КМУ № 685 від 08.09.2015 р., якщо вони здійснювали волонтерську діяльність безпосередньо в зоні АТО.

Це можливо при наявності такого підтвердження від ЗСУ або СБУ чи рішення суду про встановлення юридичного факту волонтерської діяльності. Через суд також потрібно встановити факт каліцтва, яке є наслідком катувань під час перебування у полоні безпосередньо в зоні проведення АТО.

Важливо, аби потерпілі, у яких є віддалений вплив на здоров’я, і які продовжують лікування, вимагали у лікарів чіткого опису анамнезу хвороби – причини виникнення чи загострення існуючого захворювання. Ті, хто проходили обстеження, лікування, але не зберегли медичну документацію, можуть отримати її з архіву лікарняного закладу, каже лікарка.

Для цього потрібно подати запит на ім’я головного лікаря чи директора. Якщо наявні будь-які медичні документи, отримані до потрапляння в полон, то важливо їх зберегти, аби при потребі була змога порівняти зміни у стані здоров’я до і після поневолення. Усі ці довідки дадуть змогу рано чи пізно встановити вплив перебування у полоні на стан здоров’я, домогтися матеріальної компенсації, статусу потерпілого.

Бардяк вважає, що на рівні держави необхідно затвердити чіткі офіційні процедури (алгоритм) поводження з полоненим після звільнення, де обов’язковим має бути негайне кваліфіковане медичне обстеження у лікарняних закладах вищого рівня та обов’язковий огляд судмедекспертом. Цивільні полонені мають отримувати статус потерпілого в ході АТО і бути прирівняними до учасників бойових дій під час отримання пільг на оплату лікування та обстеження.

Нагадаємо, за останніми даними СБУ, за два роки війни на Донбасі з полону було звільнено 3044 людини, значна частка з яких припала на цивільне населення – 1456 осіб. За різними офіційними джерелами, досі у неволі залишається більше сотні полонених. Зниклими безвісти, чия доля досі невідома, зафіксовано ще 655 людей.