Як побороти злочини ненависті в Україні?

Дата: 22 Січня 2021 Автор: Метью Шааф
A+ A- Підписатися

Чи не щотижня ми чуємо про напади на представників ЛГБТ-спільноти в Україні, на офіси їхніх організацій, на представників різних етнічних груп. Та й узагалі на тих, хто має “іншу” зовнішність. Гірка правда полягає в тому, що переважна більшість злочинів на ґрунті ненависті, скоєних в Україні, ніколи серйозно не розслідується і не переслідується за законом.

Такі напади навіть не отримують статусу злочинів на ґрунті ненависті. Як результат, винних у цих злочинах зрідка притягують до відповідальності. Через безкарність злочинці й далі вдаються до насильства.

Гадаю, що один нещодавній допис на ультраправому телеграм-каналі, який часто заохочує людей до скоєння злочинів на ґрунті ненависті, якнайкраще ілюструє цю проблему.

У своєму дописі адміністратори поставили таке питання: “Чому ми вдаємося до насильства?” Відповідь аудиторії була проста: “Тому що ми можемо“.

Робота правоохоронних органів полягає в тому, щоб унеможливити це.

Є чіткий аргумент, чому боротьба з насильством, спричиненим ненавистю, повинна бути пріоритетом для поліції.

Злочини на ґрунті ненависті не є звичайними злочинами. Вони становлять особливу небезпеку для суспільства, оскільки зазіхають на гідність і рівність людей, а причиною цих злочинів стає чийсь колір шкіри, віросповідання, сексуальна орієнтація чи ґендерна ідентичність.

За період з липня до вересня 2020 року Freedom House та наші партнери в Україні задокументували 36 випадків насильства, спричинених ненавистю. Серед них 30 – це фізичні напади, ще шість – пошкодження майна. З цих інцидентів п’ять стосувалися ромської громади, а 28 – спільноти ЛГБТ+. За цей період ми також зафіксували злочини проти єврейської громади.

Багато з цих нападів організовують і вчиняють одні й ті самі люди. Знову і знову. Але вони залишаються безкарними.

Ще більше шокує те, що вони часто афішують свої злочини, викладаючи їх в інтернеті та вихваляючись ними в соціальних мережах. Зловмисники діляться відеозаписами своїх дій після того, як їх скоїли, або ж публічно анонсують свої плани та погрози в інтернеті й офлайн.

Але є і ложка меду в бочці дьогтю. За останні кілька років відбулися незначні, але важливі зрушення в притягненні до відповідальності за скоєння злочинів на ґрунті ненависті, переважно це стосується антисемітизму.

Так, майже в половині випадків, зафіксованих Конгресом національних громад України, поліція вживала заходів, щоб покарати винних (хоча мотив ненависті не завжди був зафіксований належно).

Однак інші напади залишаються без розслідування і покарання, зокрема ті, які набули широкого розголосу. Наприклад, винних у погромі поселення ромів на Лисій горі в Києві 21 квітня 2018 року так і не притягнули до відповідальності.

Ба більше, люди, які, найімовірніше, були організаторами або безпосередніми учасниками погрому, мають тісні зв’язки з владою різних рівнів і навіть фінансуються урядом.

Описані проблеми є серйозними, але їх можна розв’язати за умови рішучості, підзвітності й, безумовно, співпраці між правоохоронною та судовою системою, громадськістю та міжнародними партнерами України.

Важливо навчити слідчих розпізнавати надзвичайну небезпеку для суспільства, яку становлять злочини на ґрунті ненависті, та надавати пріоритет зусиллям щодо документування і доведення мотиву упередженості та суворішого покарання винних, які скоїли такі злочини.

Слід також посилити підтримку жертв злочинів на ґрунті ненависті та налагодити комунікацію між ними й поліцією. Адже однією з основних причин заниженої статистики злочинів на ґрунті ненависті в Україні та багатьох інших країнах є той факт, що жертви не повідомляють поліцію про злочини через страх вторинної віктимізації.

Запобігання злочинам ненависті також вимагає від держави провадження політики неприйняття насильства та будь-яких спроб дегуманізації або заперечення рівності людей. І тому дуже прикро, що деякі українські органи влади мають партнерські, фінансові та інші зв’язки з людьми та групами, які є відповідальними за скоєння злочинів на ґрунті ненависті.

Я маю на увазі угоди чи інші зв’язки з так званими формуваннями для охорони громадського порядку, які ведуть квазіправоохоронну діяльність, та надання державних грантів НУО, які раніше були дотичні до випадків насильства.

Співпраця київської влади з Муніципальною охороною та Муніципальною гвардією, а також тісний зв’язок цієї групи з організацією “С14” є ганебним прикладом відносин, які органи державної влади повинні припинити.

Метью Шааф, директор представництва Freedom House в Україні

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: