Покарання за колабораціонізм: які уроки світової історії варто врахувати Україні?

Дата: 03 Червня 2021 Автор: Надія Добрянська
A+ A- Підписатися

З початком збройної агресії Російської Федерації в Україні гостро постало питання кримінальної відповідальності за співпрацю українців з Російською Федерацією, її адміністраціями й так званими “ДНР” та “ЛНР” на тимчасово окупованих територіях Донецької, Луганської областей, а також у Криму.

Забезпечення справедливості та покарання винних у співучасті в збройній агресії важливе не лише зараз для протидії російській агресії під час війни.

Це потрібно також у довгостроковій перспективі, адже встановлення правди та покарання винних у сприянні зовнішній агресії необхідне для примирення в суспільстві після завершення війни.

За останні декілька місяців у Верховній Раді були зареєстровані три законопроєкти, в яких народні депутати пропонують встановити кримінальну відповідальність за так званий колабораціонізм.

Це поняття розуміється доволі широко – від “ведення господарської діяльності спільно з окупаційною владою” (№5135) до “дій громадян України, спрямованих на впровадження освітніх стандартів держави-агресора у навчальних закладах” (№5144).

Однак чи не створить така ініціатива додаткових юридичних проблем з притягненням до відповідальності за співпрацю з Російською Федерацією?

Чи не спровокує встановлення кримінальної відповідальності за “колабораціонізм” політичне відкочування України від вектора реінтеграції нині окупованих територій?

Походження терміна “колабораціонізм”

Термін “колабораціонізм” зараз використовують на позначення явища добровільної співпраці населення, яке перебуває під окупацією, з окупаційною владою. Він походить від французького слова “collaboration” і дослівно означає “співпраця”.

У буквальному сенсі його використовували у Франції та Бельгії після Першої світової війни для позначення співпраці місцевих жителів з німецькою окупаційною владою.

Однак під час Другої світової війни термін “колабораціонізм” набув гострого політичного забарвлення через те, що “колаборація” стала офіційною назвою співпраці між Німеччиною та урядом маршала Петена (“вішистською Францією”).

“Колабораціонізм” став синонімом добровільної співпраці громадян та урядів під час окупації країнами “осі” (“гітлерівською коаліцією”), ідеологічною підтримкою нацизму, зрадою власної держави та співучастю у воєнних злочинах нацистської Німеччини.

У наш час термін “колабораціонізм” зберігає емоційне забарвлення з часів Другої світової війни. Сучасні історики з обачністю використовують його через політичне навантаження.

Неможливо ввести термін “колабораціонізм” до українського законодавства у відриві від історичного багажу, який стоїть за ним.

“Колабораціонізму” як злочину ніколи не існувало

“Колабораціонізм” ніколи не був юридичним поняттям. Після Другої світової війни, часу, коли “колабораціонізм” набув знайомого нам сенсу, за співпрацю з державою-ворогом карали за двома категоріями злочинів.

Перша категорія злочинів – це державна зрада та злочини проти порядку несення військової служби. Ці склади злочину застосовувалися в усіх країнах Європи та СРСР.

Друга категорія – це воєнні злочини та злочини проти людяності. Союзні держави переслідували за ці злочини лише етнічних німців чи громадян Німеччини, які мешкали на їхніх територіях. В СРСР та країнах, які перебували під його політичним впливом (Угорщина, Фінляндія тощо), покарання за ці злочини застосовувалося для переслідування своїх громадян на рівні з державною зрадою.

У деяких країнах для переслідування за менш тяжкі форми співпраці з німецькою окупаційною адміністрацією були запроваджені склади злочинів “непатріотичної поведінки” (наприклад, “indignité nationale” у Франції, “incivisme” у Бельгії). За них покаранням було позбавлення громадянських прав та обмеження доступу до певних посад і професій.

Однак покарання у вигляді позбавлення громадянських прав застаріло вже навіть на кінець 1940-х років і вийшло з ужитку в 1950-х роках.

Що робити з відповідальністю за “колабораціонізм” в Україні?

В Україні вже зараз досить правових механізмів для переслідування за співпрацю з державою-ворогом без створення нового складу злочину “колабораціонізму”.

Кримінальний кодекс України передбачає основні категорії злочинів, за якими карали за допомогу ворогу після Другої світової війни.

Склади злочинів державної зради та інших злочинів проти основ національної безпеки вже зараз застосовуються на практиці для обвинувачення за співпрацю з державою-ворогом.

Наразі склад злочину державної зради охоплює основні аспекти співпраці з державою-ворогом, але важливим напрямом державної політики зараз має бути критична оцінка, наскільки він відповідає потребам практики під час війни, та внесення відповідних змін за потреби.

Окрім того, 20 травня Верховна Рада проголосувала за доповнення Кримінального кодексу України складами воєнних злочинів та злочинів проти людяності, які гармонізовано з міжнародним гуманітарним та міжнародним кримінальним правом. 

Відповідно, для встановлення справедливості та покарання винних у співпраці з державою-ворогом – Російською Федерацією і так званими “ЛНР” та “ДНР” не потрібно вводити поняття “колабораціонізм” до законодавства.

Новий злочин “колабораціонізму” не створить ефективніших механізмів встановлення справедливості та покарання за співпрацю з Російською Федерацією, але узгоджуватиметься з російською пропагандою, яка теж активно ототожнює свою нинішню війну з Україною з Другою світовою і залякує жахалками населення окупованих територій.

Натомість для України важливо застосовувати та вдосконалювати ті засоби притягнення до кримінальної відповідальності за співпрацю з ворогом, які вже існують у законодавстві.

Адже головна мета державної політики в цій сфері – це забезпечити встановлення справедливості та покарання винних у сприянні агресії Російської Федерації в Україні.

Надія Добрянська, експертка Центру прав людини ZMINA для Української правди

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: