Перейменування 14 жовтня і “Нова річка”: чому жарти про різні “днини” недоречні
Пригадуєте Горішні Плавні? Коли перейменували населений пункт із “мальовничою” назвою Комсомольськ і яка катавасія після цього почалася. Скільки було обурених та незгодних! Та що там – вони й досі є. Не всі місцеві змирилися з новою назвою, досі бурчать про наругу та недоцільність перейменування. І начхати їм на те, що нові часи вимагають нових назв. Бо ж усе йде, все змінюється, декомунізація не просто на часі, вона необхідна як ковток свіжого повітря. Так само як і повага до прав та свобод українців та українок, а отже й внесення корективів не лише на рівні топонімів, а й на рівні назв державних свят.
Цього тижня Верховна Рада перейменувала День захисника України на День захисників і захисниць України. Що тут зчинилося! Моя фейсбук-стрічка “вибухнула” низкою реакцій. Усі раптом стали експертами та експертками й почали активно висловлюватися з цього приводу. Мовляв, давайте тепер ще запровадимо “дні миротворця й миротворкині”, “митника й митникині”, “археолога й археологиці”. Навіть до Нового року пропонували додати Нову річку, а кожен визначний день доповнити “дниною”. Люд регоче, винахідливо добираючи неоковирні відповідники. Зайшла коса на камінь. Ініціатива парламенту припала до смаку всім, хто полюбляє глузувати з фемінітивів, – ще одна тема, яка завжди й гарантовано викликає багато дискусій, хоча аргументи особливо “зацікавлених” сторін чомусь зводяться до обговорення варіантів “стіл – столиха”, “пес – собакиха” чи в кращому разі “член – членкиня”. Тут усе прогнозовано й навіть місцями нудно.
Натомість засмучують абсурдні закиди з уст лідерів думок про те, що тепер нібито треба всі свята перейменовувати. Наприклад, День журналіста на День журналістів і журналісток. Цікаве зауваження, звісно. Але якщо копнути глибше, то дуже чітко видно, що з ним не так. Адже 6 червня зазвичай вітають усіх причетних до роботи в медіа жінок і чоловіків. А ось 14 жовтня досі вперто вітали лише чоловіків, які в суспільній свідомості стереотипно асоціюються із захисниками. Жінок останніми роками теж почали вітати, проте ці привітання завжди залишалися ніби на маргінесі. Так, у нас є жінки у війську, так, вони навіть ходять своєю “коробкою” на параді (ага, а для певності, щоб усі впізнали й вирізнили з натовпу, треба ще й взути їх у туфлі на підборах!). Але такі вітання не були масовими й сприймалися радше як виняток.
І тут, повертаючись до фемінітивів, хочу процитувати науковицю Олену Масалітіну:
“Якщо ти не маєш назви – тебе не існує. Або, навіть якщо ти існуєш, ти не маєш значення”.
Дуже влучно, як на мене. І дуже яскраво пояснює, що досі було не так з назвою свята. Тому попри всі згадані претензії й кпини мене дуже втішило рішення про перейменування. Бо в такий спосіб держава визнала внесок жінок у посилення обороноздатності нашої країни.
І тут не обурюватися чи глузувати треба, а пишатися. Бо ми з вами є свідками неймовірних подій. Україна – держава, яка перебуває в стані війни. Ще й постійно потерпає від російської пропаганди й відчайдушно бореться з наслідками “совка”. Однак поступ не спинити.
Пригадуєте, скільки часу ми святкували День захисника вітчизни 23 лютого? Складно в це повірити, але офіційно – до 2014 року. Та що там казати, якщо донедавна жінки на фронті були снайперками та штурмовичками, однак в офіційній документації їх записували начальницями бані, кухарками чи в кращому разі бухгалтерками через заборону обіймати певні посади. Проте Україна відмовилася від дискримінаційної спадщини радянського минулого, а суспільство вже давно не толерує нафталінових ініціатив на кшталт “туфлі на підборах” для жіночої “коробки” на параді. Постійно відбуваються колосальні зміни в залученні жінок до військової служби, і це фіксується не лише на законодавчому рівні, а й на рівні суспільної свідомості.
Як синдром Горішніх Плавнів, так і кейс із перейменуванням 14 жовтня насправді дуже показові, бо демонструють, як складно людям звикати до поступу. Однак подібні зміни страшенно помічні, бо чітко встановлюють певні правила гри. Ви тільки уявіть собі, як віднині збідніють на дискусії батьківські вайбери в школах і навіть у дитсадках. Адже досі там такі баталії точилися, коли хтось писав заклик на кшталт “а давайте на 14 жовтня здамо по 200 гривень на подарунки для хлопчиків”. Бо завжди знайдеться хтось притомний, хто поцікавиться, а чому лише для хлопців, он у ЗСУ майже 32 тисячі жінок служать, а статус учасниць бойових дій на Донбасі отримали близько десяти тисяч військовослужбовиць. Тепер буде ще один залізний аргумент – назва свята дисциплінуватиме.
Усі великі справи починаються з малого. Тож дуже хочеться вірити, що завдяки зміні назви дітям перестануть “насаджувати” традицію святкування “дня хлопчиків”. Може, колись аж так подорослішаємо, що й 8 березня припинимо відзначати в школах “день дівчаток”. А в ідеалі ще й кпини з фемінітивів зведуться нанівець. Словом, рухаємося маленькими кроками до великих справ. І цей поступ не спинити.
Вікторія Кобиляцька, головна редакторка сайту кампанії проти сексизму в медіа й політиці “Повага”
Матеріал створено за підтримки посольства Федеративної Республіки Німеччина
