Закон про інтернування: жахалка про концтабори чи право держави, що воює

Дата: 07 Грудня 2020 Автор: Тимур Короткий
A+ A- Підписатися

Ще одним приводом для фейків в інформаційній війні Росії проти України стала жахалка стосовно проєкту закону № 4327 “Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання питань, пов’язаних з військовополоненими і інтернованими особами в особливий період”.

Деякі проросійські ЗМІ шокували читачів заголовками, нібито Україна збирається “без суду і слідства” масово ув’язнювати в концтабори росіян, які перебувають на її території. Також ЗМІ висловлювали думку, що з огляду на текст законопроєкту інтернованих можуть доставляти туди пішими етапами під суворим збройним конвоєм.

Спробуємо розібратися з реальним станом справ. Відповідно до пояснювальної записки, проєкт закону був розроблений Міністерством оборони України відповідно до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року і Додаткових протоколів до них. По суті, законопроєкт містить опис механізму інтернування – широко відомого в міжнародному гуманітарному праві інституту, суть якого полягає в примусовому затриманні, переселенні або іншому обмеженні свободи пересування, яке встановлюється однією стороною протистояння щодо громадян іншої сторони протистояння, що перебувають на її території, або щодо громадян іншої сторони протистояння, які перебувають на окупованій першою стороною території, або нейтральною державою щодо військовослужбовців сторін протистояння.

Законопроєкт допускає інтернування двох категорій осіб  – військовополонених і цивільного населення. Це цілком логічно і відповідає практиці міжнародного гуманітарного права.

Чи має Україна право застосовувати інститут інтернування, закріплений у нормах Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року з Додатковими протоколами до них від 12 серпня 1977 року?

Незаперечним є той факт, що будь-яка держава має право гарантувати свою національну безпеку, непорушність кордонів, захист суверенітету і територіальну цілісність, давати відсіч зовнішній агресії будь-якими силами й засобами. Однак ці заходи мають бути правомірними в межах чинного міжнародного права.

На території України наразі відбувається міжнародний збройний конфлікт, спричинений агресією Російської Федерації, в період якого діють норми міжнародного гуманітарного права (МГП). Саме воно допускає інтернування військовополонених і цивільних осіб, а сам порядок і умови інтернування теж чітко визначено нормами МГП.

Безпосереднє рішення про доцільність інтернування цивільного населення в разі міжнародного збройного конфлікту ухвалюється державою – стороною конфлікту. Водночас враховуються положення Женевських конвенцій і Додаткових протоколів до них щодо наявності “нагальних міркувань безпеки”, “недостатності заходів контролю” і передумов того, що інтернування “абсолютно необхідно для безпеки держави”.

Суб’єктами інтернування цивільного населення в разі міжнародного збройного конфлікту, відповідно до Женевських конвенцій, є громадяни чи піддані держави-противника. Женевські конвенції та Додаткові протоколи до них містять значну кількість норм, спрямованих на захист інтернованих осіб. Ці норми є обов’язковими для України як держави – учасниці Женевських конвенцій і Додаткових протоколів до них.

Тому законопроєкт № 4327 фактично є імплементацією норм міжнародного гуманітарного права і спрямований на захист інтернованих осіб відповідно до вимог Женевських конвенцій.

Інтернування, згідно із законопроєктом, може застосовуватися в разі, якщо воно є абсолютно необхідним для гарантування військової безпеки України, і лише стосовно громадян держави, яка загрожує нападом або вчиняє агресію проти України, що одночасно становлять загрозу національній безпеці України.

Якщо ж говорити про міжнародний збройний конфлікт, що відбувається на території України наразі, то державою, яка скоює агресію проти України й громадяни якої можуть бути інтерновані, є Російська Федерація. Відомо, що держава-агресор максимально спростила процедури отримання російського громадянства для жителів тимчасово окупованих територій України. Однак, згідно з українським законодавством, громадяни України, які мають громадянство ще однієї держави, розглядаються виключно як громадяни України. Тому інтернування як превентивний захід не має застосовуватися до них.

Отже, інтернування цивільного населення є індивідуальним заходом, яке застосовується безпосередньо тільки щодо осіб, які: a) є громадянами держави, яка загрожує нападом або вчиняє агресію проти України; б) становлять загрозу національній безпеці України у зв’язку з таким нападом і агресією.

Законопроєкт містить досить загальні формулювання і за основну мету має визначення повноважень і завдань державних органів щодо поводження з військовополоненими та інтернованими особами в особливий період відповідно до вимог Женевських конвенцій і Додаткових протоколів до них. Власне, з цього погляду і варто розглядати наведений законопроєкт.

Безсумнівно, конкретні гарантії, права, детальні механізми захисту прав інтернованих осіб, включно з можливістю оскарження факту інтернування, мають бути регламентовані додатково в спеціальному законодавстві. Однак слід зауважити, що на інтернованих осіб у повному обсязі поширюються відповідні положення Женевських конвенцій і Додаткових протоколів до них, а Україна є відповідальною за їхнє дотримання. Також слід пам’ятати, що загальні гарантії та механізми захисту прав людини в Україні, зокрема положення Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод, поширюватимуться на інтернованих осіб з урахуванням відповідних припустимих відступів від зобов’язань (наприклад, відповідно до ст. 15 конвенції).

На закінчення зазначу, що право на інтернування військовополонених і цивільного населення в період збройного конфлікту вже є в нашої держави, згідно з міжнародним правом. І навіть якщо законопроєкт не ухвалять, це право залишається і як таке не потребує обов’язкового підтвердження в національному законодавстві.

А тим, хто повірив у фейки, важливо зрозуміти одне: інтернування – це не покарання. Воно є винятковим превентивним, запобіжним заходом, спрямованим на гарантування національної безпеки України в разі загрози нападу чи агресії з боку іншої держави.

Тимур Короткий, завідувач кафедри міжнародного права та порівняльного правознавства Національного авіаційного університету, керівник Центру міжнародного гуманітарного права Української асоціації міжнародного права

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: