“Зосталася гола, боса і голодна”: 87-річна мешканка Конотопа вибралась з палаючого від обстрілів будинку, який зруйнували росіяни

Дата: 24 Червня 2022 Автор: Микола Мирний
A+ A- Підписатися

Конотоп – друге за значенням і населенням місто Сумщини – розташований на річці Єзуч у північній частині України. По прямій до найближчого україно-російського кордону – 71 км. Цей історичний центр українського Посейм’я не був під окупацією Росії. Кілька разів збройні сили РФ заходили у місто, оточували його, але зрештою вирішували базуватися у селах сусідніх об’єднаних територіальних громад. Як запевняє мер Конотопа Артем Семеніхін, “ми їх просто не пустили в місто”. 

У перший день повномасштабного вторгнення Росії, 24 лютого, російські військові обстріляли двоквартирний будинок, в одній з яких жила 87-річна мешканка Конотопа Ольга Єрмакова. У минулому вона працювала техніком-технологом силікатного виробництва, а згодом інженером з праці та сільгосптехніки. Наразі жінка залишилась без дому, адже її помешкання згоріло вщент. 

Ольга Єрмакова

Ольга Єрмакова не відразу зрозуміла, що російський президент Володимир Путін розпочав повномасштабну війну проти України. Про це вона дізналася лише о 16-й годині, коли соцпрацівники принесли їй воду. А через годину зі своїх вікон вона побачила, як вулицею Успенсько-Троїцька швидко та щільно пересувається військова техніка росіян.

Неподалік від її хати, у районі залізничного мосту, розпочався бій. Він тривав 2 хвилини 36 секунд, але в цей час російські військові поцілили у її хату. 

Місце зруйнованого будинку Ольги Єрмакової

“Я була у своїй залі. Якраз подивилися на годинник, і рівно о 17-й – шарах, і вмить все схопилося полум’ям. Стіни валяться. І цей вогонь на мене летить. Я ледь вилізла на ґанок. А там же ж не було моєї палиці, на яку я спираюся. Та добре, що хоч сапка стояла”, – розповідає Ольга Єрмакова.

У той час, коли почала палати хата, вона намагалася вибратися з подвір’я, але фактично лишалася там заблокованою, адже її домогосподарство було огороджене парканом, а вийти через ворота на вулицю вона не могла, бо там була стрілянина: 

А потім же ж у мене все у дворі було загороджено, і я не могла придумати, як вийти далі. Утім знайшла якусь щілину у паркані й пролізла через неї в автопарк (територія автопарку знаходиться одразу за парканом подвір’я Єрмакової. – Ред.). Його співробітники ще самі дивувалися, як я пролізла, але я вже не пам’ятаю, в яку саме щілину й пролізла”

За словами жінки, бій точився неподалік магазину “Спортивний”, і на вулиці стояв крик поранених людей.

По сусідству із подвір’ям Ольги Єрмакової знаходиться пожежна частина. Тож пожежники припускають, що росіяни цілились у них, але поцілили у хату. Такої ж думки й сама жінка.

“Вони не орієнтувалися на цьому місці, не знали, що де є. Розсчитували на пожежну частину, а попали у бабу”, – прокоментувала вона.

Ольга Іванівна переповідає, що після того, як їй вдалося вибратися з території свого будинку, вона тривалий час переховувалася, обнімаючи стовпи, адже російські військові стріляли в людей.

“Я боялася, що вони мене вб’ють. Я ж взагалі була непідготовлена до того, що росіяни прийшли нас вбивати… (зітхає). Зосталася тепер гола, боса і голодна. Грошей ніде немає. Тільки мінімальна пенсія залишилася, на яку ж я і м’яса навіть не купую. А так все погоріло – документи, окуляри, все”, – скаржиться жінка.

У 90-х роках вона втратила чоловіка, який працював у цьому ж автопарку, тож жила сама. Мешканці сусідньої квартири виїхали раніше за кордон. Зараз на згарищі від цього будинку видніються залишки стін та димар.

 

“У мене такий переляк, що я й зараз не можу жити нормально. Я не знаю, куди мені дітися. Ходжу й шукаю, що мені робити”, – зітхає жінка.

Ольгу Єрмакову тимчасово поселили до гуртожитку, але ним вона невдоволена. Вона хоче жити в однокімнатній квартирі, щоб, як сама каже, “очі промити і їжу зварити”. Жінка спить на дивані та не має можливості купатися. 

Це не перша війна, яку жінка побачила на власні очі. Другу світову вона пережила у селі Малинів Кролевецького району на Сумщині, втратила батька. Тоді ж у її будинку облаштували госпіталь, куди звозили поранених з Мутина. Сама родина у цей час перебралася жити у погріб.

“Пам’ятаю, щоб натопити пічку, треба було йти у ліс по дрова, коли сніг по коліна був. Таке було дитинство. А зараз мені чим топити і взагалі, що топити?”.

Микола Мирний, журналіст видання ZMINA для Ukraine Stories

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: