“Ми завжди обирали цей готель”: як журналісти стали цілями для російських ракетних атак

Протягом двох років повномасштабного вторгнення російські військові систематично обстрілюють цивільну українську інфраструктуру, тим самим порушуючи міжнародне гуманітарне право.

Крім того, мішенями для окупантів стали українські та міжнародні журналісти: люди, які показують світу правдиву картину війни. Від початку війни Росія вбила вже 10 журналістів під час виконання ними професійних обов’язків, так само журналістів викрадають, незаконно утримують в полоні та катують. Під час невибіркових обстрілів вони отримують поранення, пошкодження редакційного обладнання та майна.

Всі ці напади є не лише воєнними злочинами та порушенням міжнародного гуманітарного права, яке захищає журналістів під час конфлікту як цивільних осіб, вони також є кричущим порушенням прав людини. Адже безпосередньо впливають на свободу слова і право отримувати об’єктивну інформацію, зокрема свідчення про злочини російської агресії в Україні.

Лише протягом останніх двох місяців відбулось кілька потужних ракетних атак на цивільні об’єкти, в яких регулярно перебувають журналісти. Так, 30 грудня 2023 року під час обстрілу готелю “Kharkiv Palace” постраждали учасники знімальної групи німецького телеканалу ZDF, а 10 січня цього року дві російські ракети влучили у харківський “Park Hotel”, де знаходились журналісти французького телеканалу France 2.

Про деталі цих атак, про те, чому їх можна вважати цілеспрямованими нападами на журналістів, та як змінились безпекові протоколи знімальних груп після нападу, ZMINA поговорила з продюсеркою ZDF Світланою Долбишевою та фіксеркою знімальної групи France 2 Віолеттою-Анастасією Педорич.

А журналістка медіагрупи “Накипіло” Анна М’ясникова, яка 23 січня опинилась в епіцентрі масованого обстрілу житлових кварталів Харкова і отримала поранення, розповіла, як змогла самостійно врятуватись завдяки курсам з домедичної допомоги.

Продюсерка телеканалу ZDF Світлана Долбишева: між тривогою і першим вибухом минуло 3 хвилини

Світлана Долбишева журналістикою почала займатись під час повномасштабної війни. У перші місяці вторгнення вона волонтерила з друзями, виробляла протитанкові їжаки для Київщини і Чернігівщини, а згодом почала їздити на деокуповані території, щоб фільмувати дійсність. У якийсь момент її друг журналіст запропонував співпрацювати з іноземними редакціями, які висвітлювали війну в Україні. Світлана, яка добре знає англійську, погодилась на пропозицію.

“Спершу я співпрацювала з італійським суспільним мовником – RAI. І все якось закрутилося. Мене почали рекомендувати іншим журналістам. Так я потрапила в цю сферу”, – розповідає Світлана Долбишева.

30 грудня 2023 року продюсерка працювала з німецьким телебаченням ZDF у Харкові. Журналісти планували зустріти у місті Новий рік і за декілька днів відзняти сюжет про фортифікаційні споруди Харківської області.

Продюсерка Світлана Долбишева. Фото надане для видання ZMINA

Зупинилась команда журналістів у готелі “Kharkiv Palace” на п’ятому поверсі. Під час тривоги Світлана була у ванній кімнаті. Їй здалося, що між тривогою і початком обстрілу минуло три хвилини.

“Я пам’ятаю, як спускалась ліфтом на перший поверх. Вийшла на головний вхід, щоб подивитись, чи немає колег. На годиннику було 18:58. Я сіла біля роялю в крісло, і в цей момент відбувся перший приліт. Це було о 18:59. Того дня росіяни запустили дві ракети з інтервалом у чотири секунди по нашому готелю. Вибуховою хвилею мене викинуло з крісла. Я пам’ятаю, наче в польоті на мене почало сипатися все скло. Я стала повзти, але через пару секунд був другий приліт. Тоді на мене посипались каміння, плити, цегла. Мені не вистачило декілька метрів, щоб доповзти до відносно безпечного місця”, – пригадує Світлана Долбишева.

Хол першого поверху готелю “Kharkiv Palace” після російського обстрілу ракетою С-300. Фото надане для видання ZMINA

Шматки бетону впали продюсерці на спину. Вона зрозуміла: якщо вона не встане і не перейде в укриття, каміння її завалить.

“Біля ліфта я побачила вказівник до бомбосховища і почала рухатись в тому напрямку з включеною камерою. На той час мені вже було дуже боляче. Я відчувала, як біль поглинає мене, і я вже не можу приймати якісь рішення. Мене побачила група співробітників готелю, які й допомогли мені вийти до паркінгу”, – розповідає продюсерка.

Після вибуху швидкі почали відразу приїжджати до готелю, проте було складно евакуйовувати людей через осколки, які були повсюди, та завалені металеві конструкції. Вже за пів години лікарі забрали Світлану в лікарню. За її словами, у неї були зламані чотири хребці та два ребра, був пневмоторакс, мінно-вибухова травма голови, струс мозку, забиття стегнової кістки. Продюсерка на той момент не могла самостійно ходити і рухатися.

Поранена внаслідок російського обстрілу готелю “Kharkiv Palace” продюсерка Світлана Долбишева. Фото надане Світланою для видання ZMINA

Світлана Долбишева переконана, що росіяни обстрілювали готель з журналістами цілеспрямовано.

“Це був перший раз, коли росіяни самі визнали, що вони цілеспрямовано вдарили по готелю. А він був для міжнародних журналістів такою собі фортецею. Я думаю, що такі обстріли готелів та цивільної інфраструктури пов’язані з тим, що росіяни хочуть зробити Харків і область – місцем активних бойових дій. І вони не хочуть мати жодних свідків, які б документували їхні злочини”, – вважає продюсерка.

Зараз вона почувається значно краще, проте все ще не може повернутись до звичного повноцінного життя:

“Мені не можна займатися спортом в найближчі пів року, бігати, робити інтенсивні вправи. Тому моє життя досить сильно змінилося. Зовні наслідків травми не видно, волосся на голові відросло, проте всередині вони все ще є”.

Німецькі колеги планують допомогти Світлані з реабілітацією у Лондоні. Продюсерка каже, що з часом почала відчувати ознаки ПТСР.

“Я не хочу вводити людей в оману, що начебто все добре після таких обстрілів. У нас складна робота, і вона має наслідки. Варто їх також приймати. Мій колега якось мені говорив, що коли прилетить С-300, я її не відчую. А в моєму випадку їх прилетіло дві. Коли я спитала лікарів, що з моєю головою, з якої текла кров, ті сказали, що мізки не витікають,  значить, все добре. Я була щиро рада цій новині. Але ці наслідки будуть постійно зі мною”, – ділиться продюсерка.

Фіксерка телеканалу France 2 Віолетта Педорич: моїм обличчям текла кров, і не було зрозуміло звідки

Фіксерка французької знімальної групи телеканалу France 2 Віолетта-Анастасія Педорич разом з колегами на Авдіївському напрямку. Фото надане для видання ZMINA

До повномасштабної війни Віолетта Педорич не мала стосунку до журналістики та медіа. Як фіксерка та локальна продюсерка вона почала працювати з другого дня вторгнення. Протягом 2022 року здебільшого працювала з англомовною пресою, зокрема з The Independent, The Washington Post, Business Insider. А з листопада 2022-го почалась співпраця з французьким суспільним телеканалом France 2. 10 січня цього року  фіксерка разом зі знімальною групою, потрапила під обстріл “Park Hotel” у Харкові.

“Того дня за іронією долі вранці ми були на Авдіївському напрямку з артилеристами і мали їхати після цього в Суми, щоб знімати сюжет про єдиний працюючий пункт пропуску України з РФ. Але затримались на зйомці і виїхали вже пізно. Зрозуміли, що до Сум не встигнемо доїхати, і вирішили зупинитися у Харкові. Ми з колегами орієнтовно о 22:20 приїхали в готель, зареєструвались на стійці, піднялись на свій поверх, я зайшла до кімнати, зачинила двері, і в цей момент стався вибух”, – пригадує той день Віолетта Педорич.

На фіксерку почали сипатись уламки будівлі і скло. Вона одразу зрозуміла, що буде другий вибух, і треба виходити з номера.

“Ці декілька секунд між вибухами були найстрашнішими. Я вийшла в коридор. Там вже чула крики своїх колег, ми знайшлись, і стався другий вибух. Він був такої ж потужності, як і перший. Проте в коридорі вже нічого не осипалось і не обвалилось. Мої журналістки на момент першого вибуху були саме в коридорі, тому їх не поранило. Ми почали шукати вихід. Було багато людей навколо. Вони також були легко поранені, в паніці та страху, дехто ледь одягнений з ковдрою на плечах. У мене обличчям сильно текла кров, і не було зрозуміло звідки. Голову оглянули і нічого не знайшли, це були кілька маленьких ранок від осколків скла”, – розповідає Віолетта Педорич.

Журналісти вийшли з готелю через вікно на першому поверсі. На вулиці вже чергували медики, пожежники гасили вогонь. Закінчення повітряної тривоги команда, за вказівкою редакції, чекала вже у харківській підземці. 

“Я не думала, що в обличчі у мене залишились якісь уламки, але коли по приїзду до Львова зробила КТ, виявилось, що у правому переніссі залишився осколок 2,5 мм на глибині 6,5 мм, тобто прямо біля кістки. Щоб прибрати там запалення прописали антибіотики, сказали, що уламок може і залишитися, якщо не буде турбувати, але якщо я захочу, то можуть спробувати витягнути”, – каже продюсерка.

Поранена фіксерка французької знімальної групи телеканалу France 2 Віолетта-Анастасія Педорич внаслідок російського обстрілу по готелю “Park Hotel”. Фото надане фіксеркою для видання ZMINA

Колеги Віолетти були шоковані пережитим. Перші три дні, пригадує продюсерка, вони просто були всі разом, підтримували одне одного. У готелі, який обстріляла російська армія, група зупинялась щоразу, перебуваючи у Харкові.

“Це місце було для нас оазою після важких зйомок. Тут завжди зупинялись і ми, і багато інших журналістів з різних медіа. І у той день ми були дуже змучені і  щасливі повернутися у тихий та безпечний, як ми думали, готель. Ми не чули повітряної тривоги, напевно були у цей час в ліфті. Думаю, якби щось таке сталось на фронті, то реакція була б легшою”, – говорить Віолетта Педорич.

Загалом журналісти припускають, що росіяни, ймовірно, атакували цей готель, знаючи, що там завжди зупиняються різні медійники. 

“Ця версія логічна. Навіть є такі чутки, що начебто росіяни цілились у якихось французів з іноземного легіону, побачили наші французькі номери, які вони можливо відстежують, ми заїхали в готель і саме через кілька хвилин після цього “прилетіло”. Мені така версія видається малоймовірною, але як воно насправді – невідомо”, – зазначає продюсерка.

У будь-якому разі це ні що інше, як терор, вважає Віолетта. На її думку, такі обстріли ускладнюють роботу журналістів. Наприклад, зараз у її колег є вказівка не лишатися у готелях  на прифронтових територіях. Саме цього й добиваються росіяни – аби якомога менше приїжджало іноземних журналістів, які висвітлювали б війну.

Після атаки на Харків 10 січня в редакції France TV переглянули деякі безпекові правила роботи журналістів. 

“Тепер ми не зупиняємось у відомих готелях. Обираємо – “no name”, а найкраще – на прифронтових територіях взагалі обирати квартири. Крім того, ми уникаємо не лише відомих готелів, але й торгових центрів, супермаркетів, де є великий  наплив людей. Як приклад, це ресторан “Ріа” в Краматорську, який обстріляли у червні 2023 року, готель “Дружба” у Покровську, який атакували у серпні минулоріч. Ми у Покровську тоді теж були, але жили в іншому місці. Поруч з “Дружбою” був зруйнований ресторан “Корлеоне”, ми якраз їли там за кілька годи до атаки”, – говорить продюсерка.

Журналістка медіагрупи “Накипіло” Анна М’ясникова: у Харкові рідко буває, що в те саме місце прилітає лише одна ракета

Журналістка харківської медіагрупи “Накипіло” Анна М’ясникова. Фото з фейсбуку

Анна М’ясникова працює у медіа “Накипіло” понад п’ять років. Журналістка пише статті на соціальні теми. З початком широкомасштабного вторгнення вона залишалась у Харкові і протягом всього часу розповідала, як місто живе в умовах війни і близькості до кордону та як харків’яни чинять опір окупантам. Анна родом з Донеччини, її домівку росіяни окупували фактично десять років тому. Проте зараз, під час повномасштабного вторгнення, вона відмовилась виїжджати з міста, бо втомилась постійно тікати.  

“Мені важливо розповідати історії людей, бо так чи інакше кожна історія має цінність і право на те, щоб бути почутою. Бо навіть, якщо ти просто сидів під обстрілами чи переїхав, чи допомагав іншим акліматизуватись на новому місці – ці історії важливі. Навіть отримання моральної травми внаслідок війни теж заслуговує на те, щоб бути почутим, бо у твоє життя увірвались окупанти”, – каже Анна М’ясникова.

23 січня цього року Анна опинилась в епіцентрі чергового російського обстрілу Харкова.  

“Я поверталася додому з офісу і фактично не дійшла один будинок, як стався обстріл. Мене оглушило. Кілька секунд все бачилось, наче у сповільненому темпі: я розумію, що це обстріл, падає скло, мене покриває сажею. Розуміла, що болить права нога, але ще не усвідомлювала, що вона поранена. Подумала, можливо, це від скла чи ударна хвиля так віддає по нозі”, – пригадує журналістка.

За її словами, у Харкові дуже рідко буває так, що в одне місце прилітає лише одна ракета. Тому дівчина почала шукати укриття, бо загроза повторного удару залишалась. Вона рушила, щоб сховатися з іншої сторони будівлі. Це зрештою її й врятувало. 

“Шукала укриття і паралельно писала колегам, що поранена і щоб вони на мене не розраховували, бо зазвичай обстріли випадають на мої чергування і я є однією з тих людей, які підхоплюють стрічку. У момент, коли я записувала повідомлення, пролунав другий вибух. Я закричала і забігла в укриття. Воно було вже біля мого під’їзду. Намагалася зв’язатися з поліцією, але не виходило через поганий зв’язок. Те ж саме було зі швидкою, поки вдалось докричатись до них так, щоб вони почули назву вулиці і номер будинку”, – розповідає Анна М’ясникова.

Коли журналістка в укритті зняла взуття, то зрозуміла, що поранення значно сильніше, ніж вона уявляла: 

“Уламок пройшов майже навиліт, застряг з іншого боку. З собою мала гемостатичний бинт. Далі прибіг колега, і коли ми вийшли з укриття, то нас вже побачили поліціянти, які оглядали територію, допомогли дістатися до машини швидкої допомоги, а у швидкій вже стабілізували стан і відправили до лікарні”.

Поранена журналістка харківської медіагрупи “Накипіло” Анна М’ясникова внаслідок російського обстрілу. Фото надане журналісткою для видання ZMINA

Унаслідок обстрілу в Анни стався перелом правої ноги. Пощастило, каже, що не зачепило сухожилля та суглоб. Вибух стався у 30 метрах від журналістки.

“Через кілька секунд шоку після вибуху ти збираєшся з думками і згадуєш те, що кажуть на тренінгах, — треба знайти безпечне місце. Пощастило мені і в тому сенсі, що це сталось близько до мого будинку, і тому я знала, де укриття і як туди дістатись. Бігти я не могла, тому йшла. Всі колеги, з якими говорила, казали, що я дуже мобілізовано у той момент діяла”, – каже Анна М’ясникова.

На думку журналістки, швидко і раціонально діяти після отримання поранення їй допомогло те, що вона неодноразово проходила курси з домедичної допомоги. 

“Мені здається, це важливо проходити, щоб у таких випадках не впадати в ступор. Адже тактична медицина вчить, як рухатися за алгоритмом, і навіть якщо мозок відключається, ти все одно діятимеш за відпрацьованою схемою. Мабуть, тому я вирішила публічно розповідати свою історію, бо, може, мій приклад когось спонукає пройти курс домедичної допомоги, а це може врятувати життя. І своє, і когось поруч”, – вважає Анна М’ясникова.

Журналістка радить зараз під час війни завжди носити з собою аптечку з найнеобхіднішим. Звісно, за умови, що ви знаєте і вмієте, як усім тим користуватися. 

“В принципі з найпотрібнішого я б радила мати бандаж, бинти, ножиці атравматичні і турнікет. Це мій мінімальний набір. Також — вода, серветки вологі і сухі”, – рекомендує Анна М’ясникова.

Крім того, журналістка звертає увагу на те, що цього року російська армія змінила свою так би мовити “тактику” обстрілів цивільних об’єктів. Росіяни почали бити ракетами масово. Протягом дня може бути два-три обстріли саме по цивільних об’єктах та житлових будинках.

Наслідки російського обстрілу  Харкова. Фото медіагрупи “Накипіло”, надане для видання ZMINA

“Раніше таке, щоб весь час були жертви, траплялося дуже рідко. Мені здається, що вони почали просто кошмарити цивільне населення. Тому ти можеш постраждати і як журналіст, і як цивільний. Це буденність, за яку ти несеш відповідальність, коли залишаєшся в місті”, – каже Анна М’ясникова.

Підсумовуючи, Анна М’ясникова наголошує на тому, що дуже важливо, коли ти живеш у місті, яке під постійними обстрілами, давати собі перепочинок.

“Мова тут не лише про емоційне вигорання, коли на щось байдуже і сприймаєш реальність не так емпатично, а тут йдеться і про безпеку, про те, що починаєш ігнорувати небезпеку. Тому я переконана, що треба давати собі відпочити. Це важливо, щоб не доводити себе до моменту, коли тобі може стати байдуже, що тебе можуть вбити чи ти можеш загинули через обстріл”, – додає журналістка.  

Нагадаємо, минулого року під час виконання професійних обов’язків у світі загинули 140 журналістів: 2023-й став найбільш смертоносним для медійників за останнє десятиріччя.

Також за даними Моніторингу російських злочинів проти журналістів та медіа, який здійснює Інститут масової інформації, за час російсько-української війни з 2014-го до 2023 року в Україні загинули 75 медійників.