Україна недостатньо допомагає постраждалим від режиму Лукашенка

Дата: 28 Жовтня 2021 Автор: Микола Мирний
A+ A- Підписатися

Грубі порушення прав людини в Білорусі спровокували хвилю шукачів притулку до сусідніх країн, зокрема й до України. Але, як нарікають правозахисники, українська влада на це реагує неналежним чином. Забюрократизованість, важкодоступність міграційних процедур, пов’язаних з отриманням можливості легально жити й працювати в Україні, побоювання за власну безпеку через співпрацю між українськими та білоруськими силовиками змушують білорусів виїжджати далі до інших країн. Правозахисна спільнота України вимагає від влади усунути бар’єри та комплексно розв’язати проблеми білоруських шукачів притулку, щоб вони почувалися захищеними в нашій країні.

Систематичні серйозні порушення прав людини в сусідній країні почалися в серпні 2020 року. Тоді під час виборчої кампанії та самих виборів президента в цій державі влада порушила право громадян на ефективне управління державою через право обирати та бути обраним. Відтоді режим самопроголошеного президента Олександра Лукашенка переслідує абсолютно всі верстви населення: від студентів до пенсіонерів, від політичних експертів до шахтарів, які не згодні з діями режиму.   

Міжнародний комітет з розслідування катувань у Білорусі у своїй п’ятій проміжній доповіді констатував злочини проти людяності в цій державі. Вони були у вигляді вбивств, депортацій, насильницького переміщення населення, тортур, зґвалтувань, насильницьких зникнень людей, позбавлення свободи та інших нелюдських актів. 

У комітеті також наголошують, що виконавці злочинних наказів режиму діють усвідомлено, про що свідчать, зокрема, методи атак, наявність чіткої схеми виконання та публічні подяки Лукашенка за ці напади.

За даними правозахисного центру “Вясна”, станом на 8 жовтня в Білорусі – 801 політв’язень. Загалом білоруські правозахисники кажуть про понад 35 тисяч затриманих на акціях протесту громадян.

Навіть затримані жінки та підлітки після звільнення повідомляли про систематичні побиття й насильство як у відділках міліції, так і в СІЗО. Потерпілі кажуть про “коридори ганьби”, що супроводжуються численними побиттями з особливою жорстокістю по кілька годин. Понад добу десятки затриманих перебували в 5–10-містних камерах без їжі та води.

Точна кількість загиблих з початку протестів наразі невідома. За різними даними, цей список складається щонайменше з восьми осіб. Серед них – Олександр Тарайковський, Геннадій Шутов, Артем Пауков, Олександр Віхор, Костянтин Шишмаков, Денис Кузнецов, Микита Кривцов та Роман Бондаренко.

За невідомих обставин у білоруській колонії загинув Вітольд Ашурок, а 17-річний активіст Дмитро Стаховський наклав на себе руки через тиск силовиків, вистрибнувши із 16-поверхової будівлі.

Попри те що 2021 року в Білорусі не було масових акцій протесту, обшуків і арештів, адміністративного та кримінального переслідування з політичних мотивів щомісяця зазнають сотні людей.

Міграційні зміни

Міграція білорусів через Україну за останні два роки змінилася і за кількістю перетинів державного кордону, і за змістом цього процесу. Якщо раніше міграційні потоки можна було умовно розділити на побутові (зокрема, відпочинок, родинні та дружні стосунки, зміна місця проживання) і трудові (бізнес, робота за наймом), то з 2020 року до них додалися ще й політичні.

З даних Держприкордонслужби за 2018–2019 роки можна побачити, що збільшення міграції пов’язане з літнім періодом. Пік найбільшої кількості перетинів зазвичай припадає на липень-серпень, але у 2020 та 2021 роках такої динаміки вже не спостерігається. Це може бути пов’язане з ковідними обмеженнями й закриттям білоруського кордону, спровокованим політичною кризою в Білорусі. 

На початку це були волонтери штабів опозиційних кандидатів і ті, хто передбачав наближення великих проблем. У серпні 2020-го видно різкий стрибок, і далі зберігається стабільний потік: у середньому близько 21 тисячі осіб щомісяця.

Особливістю міграції політичних шукачів притулку є те, що люди їдуть вимушено і часто непідготовлено. Кримінальне переслідування на політичному ґрунті, відсутність вільних грошей, чітких планів і розуміння, як бути далі, почасти відсутність документів та важкий психоемоційний стан погіршують становище білорусів, які раптово опинилися в іншій країні без можливості повернутися додому.

З настанням пандемії кількість білорусів, які перетинають кордон з Україною, згідно з даними Держприкордонслужби України, скоротилася з 4,6 млн у 2019 році до 939,2 тис. у 2020-му і рекордно низьких 253,4 тис. на кінець липня 2021-го.

У цифрах за 2020 рік впадає в око те, що кількість білорусів, які залишили Україну, виявилася більшою за кількість тих, хто в’їхав до нашої країни. Ймовірно, це можна пояснити тим, що сусідні країни Польща та Литва стали пропонувати активну допомогу в релокації для білорусів у вигляді спрощеного в’їзду, безкоштовних гуманітарних віз і програм підтримки постраждалим від репресій.

Оскільки Білорусь покидали десятки тисяч її громадян, частина людей лишалася в Україні. Особливо після того, як уряд у грудні 2020 року збільшив їм термін тимчасового перебування в країні з 90 до 180 днів.

Після цього рішення вже з лютого 2021 року нетривалий час українські прикордонники фіксували більше тих, хто в’їхав до країни, ніж тих, хто виїхав. Себто частина білоруських політичних мігрантів виїжджали далі до Польщі й Прибалтики, але частина залишилася в Україні.

Білоруси на майдані Незалежності в Києві

До липня 2021 року з даних Держприкордонслужби випливає, що приблизно 10 тисяч білорусів, які в’їхали до України, поки не залишили її. Цю цифру візьмемо за основу в нашому аналізі й пропустимо її через інші фільтри з наявними даними. 

Держприкордонслужба у відповідь на запит на інформацію повідомила, що із серпня 2020 до серпня 2021 року 23 громадянина Білорусі були притягнуті до адміністративної відповідальності за незаконний перетин українського кордону. 32 білоруси звернулися до прикордонників по статус біженця або по додатковий захист.

Прикордонники відмовили в праві перетину кордону 686 білорусам, і 420 громадянам Білорусі українські правоохоронці заборонили в’їзд до України.

Також з відповіді Посольства Німеччини в Україні на наш запит стало відомо, що з початку травня до 27 серпня 2021 року Німеччина видала білорусам 38 гуманітарних віз. З урахуванням членів їхніх сімей ця країна прийняла 107 людей.

Посольство Литви відмовилося надавати дані, а польське представництво запит проігнорувало.

Як білоруси, які вирішили все ж залишитися в Україні, розв’язують побутові, юридичні та фінансові проблеми (адже після 180 днів з моменту перетину державного кордону їхнє подальше перебування тут має бути обґрунтоване)?

Ми поспілкувалися з громадянами Білорусі, які приїхали до України. Деякі наші співрозмовники просили не розкривати їхніх імен з міркувань безпеки. Вони розповідають, що основною причиною їхнього від’їзду з Білорусі стала політична ситуація, репресії або загроза репресій.

Попри законодавчі складнощі наші співрозмовники висловлювали вдячність державі Україна за тимчасовий прихисток. Із власного досвіду вони констатують, що процедура отримання посвідки на тимчасове проживання в Україні непроста. Білорусам украй складно домогтися належних підстав для отримання такої посвідки.

За даними Державної міграційної служби (ДМС), із серпня 2020 до липня 2021 року посвідки на тимчасове проживання в Україні отримали 3 042 громадянина Білорусі.

“Обмеження міграційного та трудового законодавства України не дозволяють нам лишатися тут, щоб повноцінно бути з вами. Ми все ж таки сподіваємося на зміни в українських законах, щоб ми могли тимчасово перебувати в Україні, а потім повернутися додому. Бо ж Білорусь – наш дім”, – каже активіст Валерій Сліпухін.  

В Україні в політичних шукачів притулку насправді не так уже й багато варіантів. З найреальніших – волонтерство, окремі види професій (IT-фахівці, для яких діють пільгові умови легалізації в країні, журналісти, медики, артисти та діячі культури) і родичі першої лінії.

Загроза волонтерам

Студент Антон приїхав з Гомеля пів року тому, коли білоруські правоохоронці порушили кримінальну справу проти нього за ст. 342 КК Республіки Білорусь (“Організація та підготовка дій, що грубо порушують громадський порядок, або активна участь у них”). На питання: “За що?” – відповідає: за те, що стояв у черзі за шаурмою. Зараз Антон – волонтер правозахисної організації “Центр громадянських свобод“.

Утім, і над цією підставою для законного перебування в Україні наразі нависла загроза. Прем’єр-міністр Денис Шмигаль ініціював, а Мінсоцполітики розробило законопроєкт №4521, що ускладнить громадським організаціям процедуру залучення іноземних волонтерів.

Автори проєкту в пояснювальній записці зазначають, що ухвалити його слід, щоб запобігти фіктивній волонтерській діяльності, яку нібито іноземці використовують задля отримання посвідки на проживання. У записці нардепи стверджують, що на адресу Мінсоцполітики надходять звернення, зокрема, про кримінальні провадження щодо таких людей, однак жодних даних щодо їхньої кількості автори не наводять. Так само ані Мінсоцполітики, ані ДМС, ані МВС не змогли навести прикладів залучення іноземців до “фіктивної волонтерської діяльності”.

Наразі, щоб залучити іноземців чи осіб без громадянства до волонтерської діяльності, організаціям необхідно лише проінформувати компетентні органи. Якщо парламент ухвалить цей документ, то потрібно буде отримувати дозвіл у Мінсоцполітики, якому непритаманні функції перевірки. Крім того, самих волонтерів перевірятимуть МВС та СБУ. 

Голова правління Центру прав людини ZMINA Тетяна Печончик назвала цей законопроєкт одним з десяти небезпечних для громадянського суспільства проєктів закону, які зараз зареєстровано в парламенті. Правозахисники закликають Верховну Раду відхилити законопроєкт, називаючи його шкідливим та дискримінаційним, а уряду радять перевіряти іноземців та осіб без громадянства на етапі подання документів до Державної міграційної служби, але аж ніяк не на етапі, коли організація повідомляє про залучення волонтерів. 

Лікарі

Лідія за фахом лікарка-гастроентеролог. Коли в Білорусі почалися репресії, вона вирішила обрати Україну черезгарні професійні зв’язки, привабливу пропозицію роботи та вкрай душевний і живий, за її словами, Київ.

В Україні в білоруських лікарів більше можливостей для професійного розвитку і шансів знайти хорошу роботу, каже вона. Утім, навіть для них отримання посвідки на тимчасове, а тим більше постійне проживання в Україні – доволі складна процедура.

“Отримання тимчасової, а тим більше постійної посвідки на проживання і дозволу на роботу для медика-нерезидента – ще той квест. Коли лікарі дізнаються про подробиці щодо України, вирішують вивчати польську мову і їхати до Польщі. Найскладніше – зрозуміти, навіщо такі викрутаси з вимогами, адже не йдеться про складні іспити чи підтвердження кваліфікації. Ні, це суцільний бюрократичний хардкор. Тобто роботу знайти не проблема, проблема потім з роботодавцем придумати, як тебе легалізувати”, – дивується Лідія.

За її словами, білоруських медиків у Києві, які виїхали з політичних мотивів за останній рік, близько 50 осіб. Звичайно, це не всі медики-релоканти, а тільки ті, хто об’єднався з колегами й позначив свою присутність у професійному середовищі.

Після року життя в Україні й отримання досвіду зі збору великого пакета документів для працевлаштування Лідія допомагає колегам-білорусам проходити цей шлях.

Ті, хто не потрапляє до професійних категорій і, відповідно, кому не вдається отримати посвідку без сірих схем і корупційних варіантів, змушені подаватися на статус біженця або залишатися в країні нелегально.

Утім, білоруські мігранти, відповідно до даних ДМС, неохоче подають заяви на статус біженця або на додатковий захист.

По-перше, пояснює директор Освітнього дому прав людини Сергій Буров, який також допомагає білорусам, такий статус надається, коли немає можливості повернення на батьківщину, а білоруси насправді вважають своє перебування в Україні тимчасовим і сподіваються повернутися колись додому.

По-друге, на відміну від сусідніх Польщі та Литви, ДМС нечасто задовольняє такі запити. Крім того, сама процедура ухвалення рішення може розтягнутися на невизначений термін. Вона може тривати понад рік.

І протягом цього часу людина живе без документів, що засвідчують особу. У неї на руках – довідка про те, що стосовно неї проводиться процедура. З цим документом вона лишатиметься обмеженою в елементарних правах і державних послугах, зокрема медичних. Особливо гостро ця проблема стоїть у вагітних білорусок. 

Правозахисники наполягають, щоб ДМС почала надавати статус тимчасового захисту, передбачений Законом “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”. Цей статус можна надавати, коли громадяни сусідніх країн масово виїжджають та шукають захисту. Утім, за словами координатора проєкту “Без кордонів” Максима Буткевича, між владою та правозахисниками точаться дискусії щодо терміна “масовий в’їзд”. 

“До цього часу правозахисні організації просять, переконують владу застосувати цей механізм до білорусів. Але поки що це безрезультатні спроби, бо влада відповідає, що їхній в’їзд до України не масовий. Це софістичні дискусії над терміном “масовий”. Це як з апорією “Купа”. От дві зернини – це купа? Ні. А три? Ні. А чотири? На скількох зернинах починається купа? Так само й тут. У законі цього не визначено, що, власне, дає владі широке поле для маневру”, – каже правозахисник.  

Якщо влада все ж не застосовуватиме механізму тимчасового захисту, то її закликають хоча б вдатися до тимчасових кроків, які дозволять білорусам легально перебувати та працювати в Україні протягом розумно тривалого періоду. Такими кроками могли б бути, як наголошується в правозахисній резолюції, зміни умов надання дозволу на тимчасове проживання для громадян Білорусі та тимчасове вилучення їх з-поміж іноземних громадян, працевлаштування яких регулюється теперішніми вимогами законодавства, з наданням тих самих умов можливого тимчасового працевлаштування, що й громадянам України. 

Тим часом у парламенті зареєстрували урядовий законопроєкт №5795, який пропонує вдосконалити підстави видавання або продовження дії дозволів на роботу тим іноземцям та особам без громадянства, які мають на це право. 

Медійники

В окрему професійну групу мігрантів з Білорусі до України можна виділити журналістів. За даними Білоруської асоціації журналістів, близько сотні осіб живе в Києві, а у Львові невелика група білоруських медійників працює зараз над відкриттям професійного хабу.

ЗМІ в Білорусі працювали під тиском задовго до буремних подій минулого року. Але з початком масових протестів режим Лукашенка розгорнув політику з ліквідації недержавних медіа.

Міжнародна організація “Репортери без кордонів” визнала Білорусь найнебезпечнішою країною Європи для роботи журналістів. За її даними, з 9 серпня до жовтня 2020 року в цій країні затримали 293 журналісти, а над 56-ма білоруські силовики вчинили насильство. 

21-річна Катерина в Білорусі навчалася на журналістському факультеті у виші й одночасно працювала журналісткою. Каже, що планує виїхати з України, оскільки Польща та Литва створили більше програм і можливостей для громадян Білорусі, ніж Україна.  

Водночас, щоб отримати посвідку на тимчасове проживання як журналіст, білоруським медійникам потрібно пройти спеціальну процедуру. Вони подають документи до Мінреінтеграції з клопотанням від іноземного медіа, у якому йдеться, що вони співпрацюють в Україні з іноземним ЗМІ. Але й тут журналісти зазнають труднощів, каже секретарка Національної спілки журналістів України Ліна Кущ

“Не всі можуть отримати такий лист. До прикладу, у TUT.BY рахунки та вебсторінку заблоковано. Журналісти не мають доступу до своїх трудових документів і не можуть підтвердити, що вони працюють для цього ресурсу”, – пояснює вона. 

Інша величезна проблема полягає в тому, що українські медіа також не можуть дозволити собі найняти білоруських громадян, оскільки законодавство вимагає від роботодавців сплачувати їм заробітну плату 10 мінімальних зарплат (приблизно 60 тисяч гривень). Ця вимога діє взагалі для всіх іноземців. 

“Я подивилися середні зарплати в Україні, і це явно не 2 тисячі доларів, – каже Катерина. – Я не хочу тут лишатися нелегально. Через репресії в Білорусі я таки не закінчила вищої освіти, і мене взяв Європейський гуманітарний університет, тому я рухатимуся далі. Мене поновили в університеті на тому курсі, з якого мене відрахували”

Також, як зауважує Ліна Кущ, білоруським журналістам не підходить така підстава перебування в Україні, як волонтерство, оскільки вона не дозволяє їм працювати в комерційних установах. Так само вони не можуть подаватися на отримання статусу біженця, оскільки професія змушує їх їздити за кордон на міжнародні заходи. 

У Мінреінтеграції та Державній міграційній службі кажуть, що задля зміни процедур для білоруських журналістів, які приїхали до України, потрібна політична воля.  

Деякі білоруси, не знайшовши законних способів легалізації, залишаються жити нелегально. Порушення термінів і правил перебування на території України загрожує їм штрафом від 100 до 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить від 1 700 до 5 100 грн відповідно.

Якщо ж людина не сплачує штрафу, їй загрожує заборона на в’їзд до України на три роки. Якщо цю заборону вона проігнорує і спробує знову перетнути державний кордон, то отримає нову заборону на в’їзд на 10 років.

ДМС повідомляє, що 2019 року зафіксувала 611 порушень правил перебування і транзитного перетину. У 2020 році таких порушень було 271, а цього року – 123. 

Співпраця з білоруськими силовиками

Ще одним викликом лишається для білорусів співпраця України з правоохоронними та безпековими органами режиму Лукашенка. Попри заклики правозахисників заборонити видавання громадян Білорусі на запит посадових осіб Республіки Білорусь, Україна продовжує свою співпрацю. 

Правозахисники звинувачують органи влади, зокрема ДМС, у тому, що вони зловживають поняттям захисту національної безпеки, не конкретизують його і через розмитість значення можуть видворяти вимушених мігрантів і біженців з країни.

На цій підставі, наприклад, СБУ намагається видворити білоруського активіста Олексія Боленкова, який уже сім років живе в Україні та який брав участь у протестах під час Євромайдану у 2013–2014 роках. У квітні цього року співробітники СБУ прийшли до нього додому і хотіли вивезти його на кордон, але активіст подав скаргу до суду на це рішення.

СБУ вважає Боленкова небезпечним для українського суверенітету на підставі, зокрема, дописів анонімного телеграм-каналу ультраправих “Вольєр”, який неодноразово критикували правозахисні організації через профайлінг активістів та заклики до насильства.

Дізнатися точну кількість видворених з України громадян Білорусі неможливо. Офіс генпрокуратури заявляє, що не фіксує даних окремо щодо країн. 

Правозахисники нагадують, що вже кілька років Україна є небезпечною країною для біженців, згідно з оцінкою Уповноваженого комісара в справах біженців ООН. 

“Позиція, за якої держава Україна не визнає легітимності теперішнього мінського режиму і водночас співпрацює з його силовим блоком, є суперечливою і непослідовною. Крім цього, ситуація, коли частину політичних переслідувань у теперішній Білорусі “замасковано” під переслідування за іншими кримінальними статтями, робить неможливим варіант, де співпрацю обмежено лише “неполітичним” сектором”, – йдеться в правозахисній резолюції до влади.

Серед іншого владу закликають тимчасово вилучити адміністративну відповідальність для громадян Білорусі, які змушені були перетнути кордон України поза межами КПВВ через загрозу переслідувань на батьківщині, якщо водночас вони не збираються просити міжнародного захисту в Україні, а планують виїхати до іншої країни. Разом з тим для таких випадків владу закликають дозволити їм короткотермінове перебування, достатнє, щоб вони могли виїхати далі. 

Верховну Раду просять, відповідно, не голосувати за законопроєкт №3387, який передбачає поміщення до місць несвободи тих шукачів міжнародного захисту, які були змушені в’їхати до України з перетином кордону поза межами пунктів пропуску.

Відвідувач фотовиставки “Рік спротиву: як по(в)стає Білорусь” на майдані Незалежності в Києві, серпень 2021 року

Позиція влади

Колишній голова Державної міграційної служби Максим Соколюк у коментарі газеті “День” та ZMINA стверджує, що Україна вжила заходів на підтримку білорусів під час кризи. Утім, насправді у фокусі влади – фахівці з ІТ-сфери. Максим Соколюк також посилається на указ президента “Про деякі заходи щодо залучення підприємців, висококваліфікованих спеціалістів, які є громадянами Республіки Білорусь”, який президент Володимир Зеленський ухвалив 2 жовтня минулого року.

Також серед заходів на підтримку білорусів Соколюк називає затверджену урядом наприкінці минулого року постанову № 1302 “Деякі питання перебування в Україні громадян Республіки Білорусь”, якою до 31 грудня 2021 року ухвалено не обмежувати білорусам строків тимчасового перебування в Україні. 

Володимир Зеленський також вважає, що Україна зробила все можливе для громадян Білорусі. 

“Ми надали можливості разом з міграційною службою, з Михайлом Федоровим (віцепрем’єр-міністр, міністр цифрової трансформації України. – Ред.). Ми створили всі умови, щоб люди приїхали й у них не було жодних проблем з житлом, умовами та фінансами, щоб вони швидко отримували документи, без будь-якої бюрократії. За ними майбутнє, і ми допомагаємо”, – сказав президент у політичному ток-шоу “Право на владу”.  

Утім, правозахисники знову і знову нарікають на недостатні дії української влади. Вони констатують, що міграційна політика України недружня до білорусів, і вказують, що замість влади білорусам допомагають громадські організації, у яких обмежені ресурси.

Керівник благодійної організації “Білоруський кризовий центр у Львові” Олексій Францкевич скептично ставиться до продовження термінів перебування. Вони аж ніяк не розв’язують проблеми з працевлаштуванням білорусів.

“Тут важливо запитати, а на що люди житимуть ці 365 днів, не маючи можливості працевлаштуватися? ФОП далеко не для всіх можливий як вихід, хоча, звичайно, я знаю білорусів, які переміщують свій бізнес до України. У людини, яка подала документи на статус біженця чи додатковий захист, забирають паспорт. Вона не може отримати ІПН та відкрити рахунок у банку. Нікому не цікаво, як і за що вона житиме довгі місяці, допоки ДМС визначиться з її статусом”, – каже він.

Францкевич також наголошує, що Україні варто визнати Білорусь небезпечною країною і активно надавати людям додатковий захист, як це зробили Польща і Литва. Але для цього потрібна політична воля. Однак розв’язувати ці питання все одно потрібно, оскільки вони нікуди не дінуться. 

“Навіть ті, у кого є підстави податися, наприклад, на постійне проживання або громадянство, повинні надати різні документи на кшталт довідки про відсутність судимості або апостильовані документи. Отримати їх можна тільки в Білорусі. Або на запит української сторони надійде відповідь, що людина проходить у кримінальній справі, в розшуку. У Білорусі зараз, за офіційною версією режиму, пів країни – екстремісти”, – каже Францкевич.

Скільки ще триватиме політична криза в Білорусі – невідомо. Очевидно, що цю країну залишають найактивніші й прогресивні її громадяни. Як люди, позбавлені одразу всього, вони розраховують на розуміння і можливість бути нехай і тимчасово, але корисною частиною українського суспільства. Проте це залежить від політичної волі, яка має дозволити їм легально жити, працювати, навчатися, мати доступ до медицини й не боятися, що за запитом КДБ їх відправлять на тортури чи смерть.

Микола Мирний, Олена Приходько, журналісти видання ZMINA, для газети “День”

Фото обкладинки: radiosvoboda.org

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter