Чим загрожують зміни до закону про волонтерство

18 грудня 2020 року у Верховній Раді України був зареєстрований законопроєкт № 4521 авторства Кабінету Міністрів України. Його розробило Міністерство соціальної політики України. У Мінсоці повідомили, що до них надходять звернення про порушення правил залучення до ведення волонтерської діяльності іноземців та осіб без громадянства, а розроблений законопроєкт спрямований на протидію фіктивній волонтерській діяльності.

Законопроєкт № 4521 суттєво ускладнює наявну процедуру залучення іноземних волонтерів, змінюючи її ключовий принцип: з повідомної вона стає дозвільною. Іншими словами, якщо зараз громадській організації, яка має статус волонтерської, досить проінформувати компетентні органи державної влади про залучення іноземних громадян чи осіб без громадянства як волонтерів, то в разі ухвалення цього законопроєкту для цього потрібно буде отримувати дозвіл у Мінсоцполітики, а самих волонтерів перевірятимуть МВС та СБУ.

Крім того, Мінсоцполітики пропонує доповнити Закон України “Про волонтерську діяльність” такими положеннями.

• З іноземцями й особами без громадянства (ІОБ), які залучаються до провадження волонтерської діяльності, обов’язково повинен укладатися договір про ведення волонтерської діяльності.
• Іноземні волонтери зможуть провадити волонтерську діяльність в Україні самостійно або через організації, занесені до переліку Мінсоцполітики, причому це можуть бути лише неприбуткові організації.
• Не менш ніж за 20 календарних днів до залучення іноземців до волонтерства громадська організація має подати заяву про внесення її до відповідного переліку, копії установчих документів, довідку про неприбутковість, а Мінсоцполітики матиме 20 днів на перевірку організації-заявника і волонтера.
• Мінсоцполітики буде зобов’язане протягом двох робочих днів із дня отримання заяви від організації надіслати запити до:

СБУ – щодо наявності чи відсутності загрози національній безпеці України з боку ІОБ, що залучається (СБУ протягом 10 днів проводить перевірку ІОБ і дає відповідь Мінсоцполітики);

МВС – щодо наявності чи відсутності загрози правам і свободам людини, публічній безпеці та порядку з боку іноземця, особи без громадянства, що залучається до ведення волонтерської діяльності (МВС протягом 10 днів проводить перевірку ІОБ і дає відповідь Мінсоцполітики).

• Організація зобов’язана протягом п’яти робочих днів укласти письмовий договір з ІОБ, видати посвідчення волонтера за формою Мінсоцполітики, надіслати до Мінсоцполітики копії договору, документа, що посвідчує особу ІОБ, страхового поліса волонтера, а також протягом трьох днів повідомляти Мінсоцполітики про зміни умов договору чи волонтерства і так само протягом трьох днів повідомляти Мінсоцполітики й Міграційну службу про припинення договору з ІОБ.
• Мінсоцполітики зі свого боку “має право звертатися до отримувачів волонтерської допомоги, зазначених у договорі… стосовно фактів надання іноземцем, особою без громадянства волонтерської допомоги“; якщо в результаті перевірки виявиться, що отримувач допомоги не залучав такого волонтера до надання волонтерської допомоги, Мінсоцполітики надсилає інформацію стосовно такого ІОБ до СБУ, МВС, ДМС “для вжиття відповідних заходів щодо такої особи”.
• Громадська організація вилучається з переліку волонтерських організацій у разі: залучення ІОБ до волонтерства без погодження з Мінсоцполітики; неподання копій відповідних документів волонтера до Мінсоцполітики у встановлені строки; неповідомлення Мінсоцполітики про зміни щодо волонтера; неповідомлення Мінсоцполітики й ДМС про припинення волонтерства ІОБ; непідтвердження отримувачем волонтерської допомоги факту надання волонтером такої допомоги; зазначення організацією неправдивої інформації; втрати статусу неприбутковості.
• Мінсоцполітики має право щорічно перевіряти волонтерські організації щодо їхньої реєстрації як неприбуткових.

Такі правові інститути, як обов’язковий письмовий договір з волонтером чи обов’язкове страхування життя волонтера, є звичними й досить поширеними практиками законодавчого врегулювання діяльності волонтерів у різних країнах, тому відповідні зміни, що їх пропонує законопроєкт, у цій частині не суперечать міжнародній практиці.

Однак в іншому практика розроблення законопроєкту 4521 показує, що український уряд, на жаль, украй неуважно ставиться до світового досвіду і рекомендацій міжнародних організацій – партнерів нашої держави. Так, законопроєкт розроблено без проведення необхідних досліджень сфери потенційного правового регулювання, в супровідних документах, окрім фрази “все частіше надходять звернення про порушення“, не вказано жодної цифри про кількість таких порушень і їхнього аналізу.

Показово також, що законопроєкт не надсилався на погодження і не обговорювався з жодною організацією, яка залучає до своєї роботи волонтерів – іноземців і осіб без громадянства.

Тут узагалі виникає питання: а чи існує якийсь діалог між урядом і волонтерськими організаціями в Україні? Хоча б у якійсь формі? Чи розглядає уряд волонтерство як додатковий безцінний ресурс? Чи ми досі живемо зі слабким уявленням про роль волонтерів, зокрема іноземців, у нашій державі?

Крім цього, той факт, що законопроєкт пропонує проводити перевірки тільки іноземців чи осіб без громадянства перед тим, як давати організації дозвіл на залучення їх як волонтерів, може розцінюватись як дискримінація осіб на підставі їхньої належності чи неналежності до громадянства України.

Назагал різні країни світу мають дуже різні підходи до регулювання волонтерської діяльності. Проте зазвичай питання імміграційного права в подібних законах не згадується взагалі або згадується тільки в аспекті полегшення правил в’їзду для волонтерів.

Переважна більшість країн, які мають спеціальне законодавство щодо волонтерства, до іноземних волонтерів застосовують такий самий правовий режим, як і до волонтерів – громадян відповідної країни.

Ба більше, міжнародні організації у своїх рекомендаціях щодо регулювання державами волонтерської діяльності особливо підкреслюють необхідність запровадження полегшених правил для іноземців, які залучаються для волонтерства, під час отримання в’їзних віз та дозволів на проживання в країні.

Натомість законопроєкт Мінсоцполітики № 4521 пропонує ускладнити процедуру залучення іноземних волонтерів, зокрема пропонується відійти від повідомного принципу залучення волонтерів-ІОБ і запровадити дозвільний, що йде всупереч загальнозаведеній практиці законодавчого врегулювання волонтерства.

Не сприятимуть поширенню волонтерського руху в Україні й пропозиції обмеження переліку організацій, які можуть залучати як волонтерів іноземців та осіб без громадянства, лише неприбутковими організаціями.

Для боротьби з незаконною імміграцією до України уряд мав би робити перевірку ІОБ на етапі подання пакета документів до ДМС задля отримання ними в’їзних віз чи тимчасової посвідки на проживання в Україні. Але аж ніяк не на етапі повідомлення організацією Мінсоцполітики про залучення ІОБ як волонтера.

Оскільки саме міграційне право традиційно дозволяє урядам країн в особі відповідних спеціалізованих органів влади (як ДМС в Україні, наприклад) обмежувати ІОБ у праві на в’їзд до країни або в строках перебування на її території на законних підставах, Мінсоцполітики не має виконувати невластивих йому функцій, які стосуються міграційних питань.

Також читайте: детальний аналіз  проєкту закону про внесення змін до деяких законів України щодо підтримки волонтерської діяльності № 4521.