Права людини в окупованому “Хімічному трикутнику”. Сєверодонецьк

Дата: 12 Січня 2015 Автор: Микола Мирний
A+ A- Підписатися

Українські правозахисники з 6 по 11 грудня збирали свідчення очевидців та жертв насильства з боку прихильників «ЛНР» на півночі Луганщини. Свої результати вони опублікували у доповіді “«Хімічний трикутник» Луганщини під час окупації: заручники, катування та позасудові страти”.

Станом на 17.12.2014 прокуратура Луганської області розпочала понад 650 кримінальних проваджень, пов’язаних із сепаратизмом та тероризмом. До суду надіслано 71 кримінальне провадження.

Спілкуючись з людьми, моніторингова місія відмітила острах постраждалих і свідків. Дехто не виключає повернення бойовиків, дехто боїться помсти з боку тих, хто як протягом окупації, так і зараз працюють у місцевій владі. Постраждалі не довіряють ні місцевій адміністрації, ні правоохоронним органам, ні представникам держави загалом.

Мережа катівень

Між Сєверодонецьком, Лисичанськом та Рубіжним відбувався такий собі «обіг» заручниками. Декого терористи відправляли в Луганськ. Часто полоненим погрожували, що їх віддадуть «у Слов’янськ на окопи», тобто постійний зв’язок, як вважають автори доповіді, підтримувався із бойовиками Гіркіна-Стрєлкова.

Правозахисники виділяють три основні категорії заручників: «політичні», «дисциплінарні» та люди, метою викрадення яких було отримання викупу або вичавлювання їх із певного ринку (наприклад, наркодилерства).

Системне захоплення людей почалося, коли Україна почала готуватись до президентських виборів. Викрадення почались з учасників виборчого процесу – голів та членів окружних виборчих комісій та дільничних виборчкомів. Далі були підприємці, активісти, журналісти, представники органів влади та правоохоронних органів, депутати міських рад, їх родичі, а також люди, поведінку яких бойовики вважали «неправильною» або ті, хто заважав бойовикам.

Бойовики послуговувались широким спектром тортур – від побиття та застосування елетрошокерів, шумових гранат до психологічного тиску у вигляді копання могил «для себе», імітації розстрілів, захоплення в заручники родичів, примушення воювати за «ЛНР» тощо. Автори доповіді стверджують, це той самий набір тортур та методів жорстокого поводження, який використовували і в «ДНР».

Кожен з об’єктів для утримання і катування мав своїх відповідальних. Люди утримувались також поза межами міст, куди привозили заручників, щоб познущатися над ними. Правозахисники виявили кілька таких об’єктів, але вони припускають, що таких місць було значно більше.

Експерти зазначають, що саме на блок-постах найчастіше захоплювали цівільних людей у заручники, а їхній транспорт конфіскували. Крім цього, це також були основні місця для примусової праці заручників. У Сєверодонецьку бойовики облаштували три блок-пости. Окрім цього вони захопили Державний інститут азотної промисловості (ДІАП), міський військомат, приміщення УБОЗу, МВС, УСБУ, міську раду та СІЗО.

“Неправильна професія”

Керівник моніторингових груп Центру громадських свобод Олександра Романцова каже, що “невідповідна” професія, до прикладу, експедитор чи людина, яка надає сервіс в різних точках, – можуть накликати такі звинування, як “Правий сектор”, “коректувальник” і “навідник”. “Це ті основні звинувачення, які гарантують побиття в ув’язнені”, – каже Романцева.

З професією “не пощастило” респонденту моніторингової групи, який забажав залишитись анонімним. Віталій не належав до жодної з організацій, ніколи не брав участь у мітингах чи протестах, не мав контактів ані з бойовиками, ані з українською армією. Чоловік займається ремонтом техніки, через що багато їздив, в тому числі й через блок-пости. Це стало підозрілим, тому «Казацкая национальная гвардия» вирішила, що він – коректувальник вогню й утримувала його з 5 до 12 червня 2014р. в будівлі СБУ Луганської області та ізоляторі тимчасового тримання.

«Вони називали себе контррозвідкою. Казали, що виявляють шпигунів, коректувальників вогню та навідників. У них з’явилися на мене дані. Брало мене 8 осіб із кулеметом Калашникова на 250 патронів, автоматом, пістолетами. Одягнені в камуфляж, із нашивками «Казачьєго войска Донского». Приїхали на двох машинах, перекрили дорогу (в’їзд до двору – прим.ред.) Подзвонили у двері. Їм відкрила мати. Це були незнайомі мені люди. Одного з них я опізнав потім за каталогом МВС», – згадує Віталій.

Постраждалий упізнав чоловіка із кулеметом, який виявився місцевим автомеханіком. Бойовики обшукали квартиру постраждалого, забрали до шести тисяч гривень, комп’ютер, телефон, банківські картки та записні книжки. А на самого чоловіка надягли наручники, на голову мішок і завантажили в жовтий мікроавтобус Volkswagen, який належав родині заручників із Рубіжного, з якою Віталій згодом зустріне у будівлі СБУ.

За словами батька постраждалого, коли при обшуку в квартирі бойовики знайшли український прапорець, то порізали його ножами та погрожували те саме зробити батьками за те, що під цим прапором вбивають їх дітей.

“На аргумент батьків, що це прапор країни в якій живуть, їм відповідали що вони живуть у Новоросії, а не в Україні», – каже потерпілий.

Батьки викликали міліцію після цього та написали заяву про зникнення сина. Та згодом самого батька Віталія також викрали.

«У машині вони говорили: «Ось це круто, взяли навідника! Та ще й такого! Викрили…». Мене здивувало, чому я такий важливий, що мене затримувало стільки людей, чому вони так радіють і знімають мене, «важливого в’язня», на відео. Було багато погроз: «Давай я візьму штик-ніж, виколю йому око, йому ж два не потрібно; давай я йому пах відріжу…» і т.д.»

Після приїзду до СБУ чоловіка привели до «Атамана Паші» (він же «Батя»), який вимагав розповісти про «маяки», про те як «коректував вогонь», де зв’язкові. Оскільки йому нічого було розповісти про це, чоловіка відвели до «спецкабінету», де поставили на коліна та одягли каску.

«Піднесли паяльник до обличчя і погрожували його застосувати якщо не почну говорити. До хрускоту затиснули палець. Далі почали бити: руками, міліцейськими кийками, дерев’яними та алюмінієвими бітами, ключками для гольфу. Били професійно, по вразливих місцях – кістках, м’язах, нирках, печінці. Били по руках палицею, кийками по ногах. Стріляти з травмату з відстані 2 метрів. Інсценували розстріл. Змушували копати собі могилу. Лили воду і погрожувати, що насиплють луг», – перелічує катування потерпілий.

Потім його відвели в підвальну камеру площею орієнтовно 8 на 5 метрів, де знаходились ще 4 особи.

«Підполковник МВС, його «здали» його колеги, оскільки він дані про сепаратистів і блок-пости збирав. За нього пропонували обмін. Його били дуже сильно, і по голові теж, і засунули у вухо паяльник. Він зараз живий, – згадує Віталій і продовжує перераховути постраждалих у камері. – Другий: Андрій-дебошир із Рубіжного. Його схопили на ринку, де він напідпитку погрожував продавчині. Вона викликала сепаратистів і його схопили. Сильно побили, на ньому вони швидше виміщали свою агресію. Йому прострелили ногу трохи вище кісточки та не надавали медичну допомогу. Третій – водій рейсового автобуса. Його звинуватили в тому, що він «правосєк», хоча взяли його п’яним, невдовзі відпустили. І четвертий – чоловік із Рубіжного, дилер наркотиків. Взяли його, щоб «віджати» його ринок. У нього була надрізана верхня частина лівого вуха, згодом – її йому пришив місцевий фельдшер».

Бувало так, що у камері Віталія було до 15 осіб. Співкамерники розповідали йому, що зазвичай полонених б’ють у перший день, потім відправляють на примусову працю. Відпускали більш-менш зміцнілих – аби не було претензій.

«Під кінець другого дня в камеру привели фельдшера ЗСУ з Харкова. Вони з водієм і двома офіцерами заблукали і напоролися на блок-пост сепаратистів. На ніч його забирали для побиття, чутні були крики, потім його повернули в нашу загальну камеру… Пізніше до камери зайшла жінка з «Бармалеєм» (один із бойовиків, – Ред.). Син жінки був бойовиком, який загинув під Лисичанськом. Вона поховала сина і прийшла «за відплатою». Бармалєй сказав вийти трьом особам, включно з фельдшером. Жінка почала кричати на них. Були чутні звуки побоїв і крики. Повернулися двоє. Фельдшера ми більше не бачили», – згадує Віталій.

Чоловік став свідком, як прихильники “ЛНР” борються з наркоманією:«Я почув, як «Циган» і Коля (бойовики – ред.) когось привели в передбанник, який перед камерою, в якій я сидів. У ході побиття цієї людини і допиту, я зрозумів, що це був наркодилер з Сєверодонецька, який комусь привіз дозу наркотику. Йому вкололи дозу наркотику, який був при ньому під час затримання. Цю людину в підсумку забили насмерть. Вже вранці Бармалєй кричав на них, що вони рано його вбили, оскільки не змогли потрібну інформацію витягти».

Віталія відпустили на восьмий день. Йому, окрім грошей, повернули відібрані речі. А далі під диктовку примусили написати і прочитати на камеру текст: «В ході своєї роботи я маю багато контактів з клієнтами і фірмами по всій Україні, чим викликав підозру. Не служив в армії, коректування не скоював, претензій не маю». Звільнення міста Віталй зустрів у лікарні з численними травмами.

“Я чув, як дружина кричала від електрошокера”

Вікторія Кононова та її чоловік Олександр Кононов, інвалід 1 групи (травматична ампутація правої руки та лівої ноги) долучились до підпілля по тому, як у Сєверодонецьку розгорнулись насильницькі дії. Тоді у місті знайшли трупи трьох чоловіків зі слідами вогнепальних поранень у болоті між селищем Сиротине та Лисичанським заводом з виробництва харчової соди (ТОВ «Лиссода»), стався розгром офісу Сергія Самарського, який очолював місцевий штаб партії “Батьківщина”, а також схопили адміністратора міського порталу Андрія Нідченка.

22 липня подружжя виїхало з міста Щастя в напрямку с. Весела Тарасівка. Дорогою вони заблукали та натрапили на блокпост з людьми без розпізнавальних знаків. В автівці бойовики побачили український прапор і під дулами автоматів затримали, обшукали, забрали телефони та документи.

«Потім приїхав чоловік – великий, високого зросту, світлий, круглолиций з пістолетом в кобурі. Підійшов до нас, представився Сергієм, фахівцем по роботі з військовополоненими. Я йому відповів що ми не військові, що ми мирні громадяни. Запитав куди ми їдемо, до кого конкретно, навіщо. Заявив також, що на нас не поширюються всі конвенції про військовополонених. І з нами можна робити все, що завгодно», – каже Олександр.

Подружжя били, імітували розстріл, стріляли біля вух, через що Олександр погано чує на одне вухо. Від одного з вистрілів Олександр отримав легке поранення. На голову Вікторії одягали поліетиленовий пакет та душили до втрати свідомості.

«Вони це робили на моїх очах, таким чином хотіли змусити мене розповісти необхідні відомості, яких у мене не було. Вони вважали нас коректувальниками вогню, наводчиками і розвідниками. У певний момент нам сказали попрощатися з дружиною. Підвели її до мене, сказали, що її везуть розстрілювати, і “більше ти її не побачиш”. Ми попрощалися і її відвезли»,згадує Олександр Кононов і розповідає про психологічний тиск:«Були погрози розстріляти, повісити на блок-посту на Металісті “щоб нацики бачили”, що буде з кожним волонтером».

Олександр зізнається, що найефективнішим засобом тиску виявилося насильство щодо його дружини, і бойовики це використовували: «Я чув, як до дружини застосовують електрошокер, як вона кричить. Після цього дав підписку про співпрацю з ними, за умови збереження життя і здоров’я мені і моїй дружині».

Подружжя Кононвих звільнили по тому, як Вікторії вдалося поспілкуватися з луганськими афганцями, які приїздили в райдержадміністрацію задля обміну військовополонених. Вони вийшли на волю 28 жовтня.

Викрадення бізнесмена

23 доби провів в полоні сєверодонецький підприємець, який забажав лишитись анонімним.

21 липня до нього в офіс увірвались кілька осіб. Постраждалий каже, вони виглядали як люди з кримінальним минулим. Бойовики прибули до офісу з найманими працівниками бізнесмена, які були в якості заручників.

Один із бойовиків мав прізвисько «Бармалєй», інший був у шортах, з голим торсом, на його тілі ззаду було видно шрам у районі ключиці.

Правозахисники отримали «орієнтування» з міліції Сєверодонецька на катів заручників у захопленому приміщенні СБУ Сєверодонецька.

 

Бойовики перевернули офіс бізнесмена і знайшли в кабінеті подяку від колишньої прем’єр-міністра України Юлії Тимошенко за успішне підприємництво, а також український прапорець. «Цього їм було достатньо», – каже чоловік.

У бізнесмена забрали машину і документи. Його утримували в ізоляторі тимчасового тримання, де про його діяльність, соціально, політичну активність допитував «Барс».

Якось о 4 ранку чоловік почув грюкіт та команду голосу «Барса» – “Підйом! Повна евакуація!”. Тоді українські війська розпочали операцію зі звільнення міста і терористи змушені були тікати.

Підприємець стверджує, що один за одним тоді відкривались засуви в сусідніх камерах і за кожним таким лязкотом лунали два постріли з АК. І так сталося у чотирьох камерах. Він припускає, що то були розстріли інших заручників, та тіл він не бачив. Саму ж його камеру просто відкрили і сказали: “Вперед на вихід!”.

Підприємця перевели в будівлю УБОЗу, де він провів 12 діб увесь час в наручниках. Туалет за розкладом, з водою була проблема. Через вікно було видно двір, у якому знаходився гараж, де також утримували заручників. Звідти було чутно крики, а також звуки, що зазвичай супроводжують побиття людей. Бізнесмен стверджує, там утримували в тому числі жінок, людей, яких звинувачували у наркоманії та проституції.

«Мене в списках не було ніяких, – констатує наш співрозмовник. – Мене вивозять, знову опитують і кажуть, що, мовляв, ніби і відпустити тебе треба було б уже, але начебто й не можна. І знову відправляли в гараж».

Завдяки військовим підприємцеві вдалося зв’язатися зі своєю дружиною та передати їм інформацію, що переговори треба вести через одного з отців московського патріархату. Таким чином він звільнився.

Далі буде

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: