“Боротьба за Протасів Яр триває”: чому суди залишаються ще одним фронтом захисту громадських інтересів
Понад шість років боротьба за Протасів Яр у Києві відбувається не лише на акціях протесту чи в публічному просторі. Після того як активістам вдалося не допустити забудови зеленої території, головне протистояння перемістилося до судових зал. Саме там нині вирішується, чи залишиться заказник захищеним від забудови, а також чи повернуть спірні земельні ділянки громаді міста.
Під час дискусії “Битва за Протасів Яр триває: чому суди потребують громадського контролю”, що відбулася в межах фестивалю пам’яті Романа Ратушного, адвокати громадської організації “Захистимо Протасів Яр” Антон Дикань і Ольга Веретільник, волонтер і громадський діяч Сергій Стерненко та модераторка Марина Хромих говорили не лише про юридичні аспекти справи. Центральною темою розмови стала роль громадського контролю над судами та відповідальність суспільства за захист власних прав.
Дискусія “Битва за Протасів Яр триває: чому суди потребують громадського контролю”. Фото: Юрій ВересЗа словами адвоката Антона Диканя, одним з найважливіших досягнень останнього часу стало остаточне рішення Верховного Суду, який підтвердив законність створення заказника на території Протасового Яру. Це означає, що забудова цієї ділянки суперечить природоохоронному законодавству. Втім, перемога не означає завершення боротьби.
“Ми розуміємо, що власники цієї землі навряд чи відмовляться від своїх планів. Найімовірніше, вони звертатимуться до Європейського суду з прав людини. Крім того, тривають інші процеси, які визначать подальшу долю території”, – пояснив Дикань.
Одним із ключових залишається позов прокуратури щодо повернення більш ніж 16 гектарів землі у власність територіальної громади Києва. На думку прокуратури, ділянку 2004 року передали приватній компанії з грубими порушеннями законодавства, адже вона входила до території парку і не могла бути приватизована.
Як пояснила адвокатка Ольга Веретільник, саме цей процес зараз є визначальним для майбутнього Протасового Яру.
“Останнє рішення Верховного Суду означає, що будувати тут не можна, адже це природоохоронна територія. Але окремо ще розв’язується питання, кому належить ця земля – громаді Києва чи приватній компанії. Саме це зараз розглядає господарський суд”, – зазначила вона.
За словами юристки, остаточне повернення землі місту стало б не лише юридичною перемогою, а й гарантією того, що подібні конфлікти не повторяться в майбутньому.
Судові засідання як продовження громадського спротиву
Дискусія “Битва за Протасів Яр триває: чому суди потребують громадського контролю”. Фото: Людмила ТягнирядноПід час дискусії учасники неодноразово наголошували: багато людей сприймають громадський активізм як участь у протестах або підписання петицій. Однак значна частина боротьби за суспільні інтереси відбувається саме в судах.
Волонтер, громадський активіст і радник міністра оборони України Сергій Стерненко, який сам роками був учасником численних судових процесів, переконаний, що громадська присутність у судових залах має реальний вплив на ухвалення рішень.
“Час, витрачений на боротьбу, – це правильно витрачений час”, – сказав він.
За його словами, судові процеси можуть забирати роки життя, сили та емоції, однак саме там часто визначається, чи буде відновлена справедливість.
Стерненко переконаний, що ефективний захист громадських інтересів неможливий без поєднання двох інструментів – вуличного протесту та юридичної боротьби.
“Коли ми говоримо про захист суспільного простору чи природних територій, потрібно поєднувати акції прямої дії із системною участю у судових процесах”, – наголосив він.
На його думку, незалежно від особистих якостей конкретного судді присутність людей у залі засідань змушує суд уважніше ставитися до справи.
“Судді можуть заходити до процесу вже з готовою позицією. Але коли вони бачать повну залу людей, розуміють, що справа перебуває під суспільною увагою, вони відчувають більшу відповідальність за власне рішення. Вони знають, що про нього напишуть журналісти, що його оцінюватиме суспільство. І це справді впливає”, – каже він.
Активіст навів і власний багаторічний досвід участі у судах. За його словами, він неодноразово спостерігав, як один і той самий суддя поводився абсолютно по-різному залежно від того, чи були присутні журналісти та громадськість.
“Коли в залі нікого немає, деякі судді можуть дозволяти собі хамство, упередженість або демонстративну зверхність. Але варто з’явитися журналістам чи навіть одній телевізійній камері – поведінка кардинально змінюється. Раптом вони стають максимально ввічливими, стриманими й показово дотримуються всіх процедур”, – пригадує волонтер.
Саме тому, переконаний Стерненко, громадський контроль не можна сприймати як тиск на суд. Йдеться про відкритість правосуддя і нагадування суддям, що їхні рішення мають суспільне значення.
“Право існує лише тоді, коли за нього борються”, – процитував він німецького правника Рудольфа Єрінга, додавши, що ця думка однаково стосується як окремої людини, так і держави загалом.
Промовистою, за його словами, є і сучасна українська реальність: так само як військові сьогодні борються за право України на існування, громадяни мають боротися за свої права в судах, не залишаючи їх без суспільної уваги.
“Коли про справу забувають, змінюється і поведінка суддів”
Дискусія “Битва за Протасів Яр триває: чому суди потребують громадського контролю”. Фото: Юрій ВересУчасники дискусії наголошували: громадський контроль не гарантує автоматичної перемоги в суді, однак суттєво підвищує шанси на чесний і професійний розгляд справи. І прикладів цього, за словами юристів, останніми роками накопичилося чимало.
Адвокатка Ольга Веретільник розповіла про справу щодо загибелі протестувальниці в Хмельницькому, яку представляла адвокатка Євгенія Закревська. На початковому етапі, коли процес перебував під пильною увагою журналістів і громадськості, суддя, що головував, демонстрував високий рівень професійності, уважно досліджував докази та намагався максимально розібратися в справі. Однак після того, як інформаційний інтерес згас, ситуація кардинально змінилася.
“Я побачила зовсім іншу картину. Суддя почав кричати на прокурора, дозволяв стороні захисту те, чого раніше не дозволяв, погоджувався не розкривати навіть посади свідків, посилаючись на державну таємницю. Було очевидно, що зі зникненням суспільної уваги змінилось і ставлення до процесу”, – сказала адвокатка.
Іншим показовим прикладом вона назвала справу про вбивство громадської активістки Катерини Гандзюк. На її переконання, саме постійний громадський контроль дозволив забезпечити досить швидкий розгляд справи в суді першої інстанції.
“Я впевнена, що без журналістів, без людей, які постійно приходили до суду, ми не мали б навіть такого темпу розгляду, який вдалося забезпечити”, – наголосила Веретільник.
Дискусія “Битва за Протасів Яр триває: чому суди потребують громадського контролю”. Фото: Юрій ВересСхожі історії, за словами Антона Диканя, були й безпосередньо в боротьбі за Протасів Яр.
Він пригадав, що під час одного з перших процесів громадська увага до справи була мінімальною, і це відчувалося навіть у ставленні суду до активістів.
“На нас тоді дивилися як на якихось диваків, які незрозуміло чого прийшли до суду. Людей було небагато, і, можливо, це теж відіграло свою роль”, – сказав адвокат.
Згодом ситуація змінилася. Перед одним із засідань Сергій Стерненко публічно закликав людей прийти до суду, після чого в залі зібралися десятки небайдужих.
“Прийшло близько п’ятдесяти-шістдесяти людей. Судді були, м’яко кажучи, дуже здивовані. Після цього ми виграли справу. Звичайно, не можна сказати, що саме це стало визначальним фактором, але різниця в ставленні була помітною”, – зазначив Дикань.
“Якби не люди, початок великої війни я зустрів би в СІЗО”
Для Сергія Стерненка питання громадської підтримки не є теоретичним. Він переконаний, що саме суспільний розголос свого часу врятував йому не лише свободу, а й життя.
“Якби не громадськість, не люди, які виходили на акції, підтримували мене і постійно приходили до судів, я майже напевно зустрів би початок повномасштабного вторгнення в слідчому ізоляторі. Або мене могли просто вбити”, – сказав він.
Активіст нагадав, що протягом кількох років проти нього діяла масштабна кампанія, до якої, за його словами, були залучені впливові політики та представники правоохоронної системи.
Водночас, наголосив він, саме масові акції підтримки показали, що переслідувати громадських активістів безкарно вже не вдасться.
Особливо добре Стерненку запам’яталося розслідування одного із замахів на нього.
За його словами, тоді з’ясувалося, що співучасником нападника був охоронець високопосадовця поліції, який навіть використовував службові зв’язки й автомобіль, не приховуючи цього.
“Ми спочатку дивувалися: невже вони настільки необережні? А потім зрозуміли – справа не в дурості. Вони були абсолютно впевнені у власній безкарності. Їм здавалося, що можуть робити будь-що і нічого за це не буде. Саме масова підтримка людей допомогла зламати це відчуття вседозволеності”, – сказав він.
Дискусія “Битва за Протасів Яр триває: чому суди потребують громадського контролю”. Фото: Юрій ВересСуди потребують не лише критики, а й підтримки
Наприкінці дискусії Сергій Стерненко висловив думку, яка, за його словами, може здатися незвичною для громадського активіста.
Він погодився, що українська судова система має багато проблем і в ній працює чимало недоброчесних суддів. Проте власний досвід переконав його: поряд з ними є й професійні судді, які намагаються діяти відповідно до закону навіть у складних і політично чутливих справах.
“Я бачив суддів, які справді хотіли розібратися в справі й ухвалити законне рішення. Таких людей теж потрібно підтримувати. Суспільство має показувати, що доброчесність і чесна робота отримують схвалення. Це теж формує середовище і може стати прикладом для інших”, – переконаний він.
Учасники дискусії зійшлися на тому, що боротьба за Протасів Яр давно стала значно більшою, ніж конфлікт навколо однієї зеленої зони в Києві. Вона перетворилася на приклад того, як громадяни можуть захищати свої права не лише через акції протесту, а й через системну участь у судових процесах.
Саме тому активісти закликають не втрачати інтересу до судових засідань навіть тоді, коли вони тривають роками й уже не збирають заголовків у медіа. Адже, як показує досвід Протасового Яру, вирішальні перемоги часто здобуваються саме тоді, коли суспільство не відвертається від боротьби.
“Говоріть. Говоріть гучно. Говоріть постійно. Навіть якщо здається, що вас ніхто не чує і ви кричите в пустелі. Рано чи пізно це все одно спрацьовує”, – підсумував Сергій Стерненко.
Саме цей заклик, як і прохання адвокатів приходити на судові засідання, став головною думкою дискусії. Адже громадський контроль, на переконання її учасників, не завершується після акції протесту чи рішення Верховного Суду. Він триває доти, доки триває боротьба за право громади вирішувати майбутнє свого міста.
