“Новий ГУЛАГ”: The New Yorker розповів історії українок, утримуваних у Росії
Цивільні українки, яких Росія утримує у в’язницях, роками залишаються без зв’язку з рідними, переживають погіршення здоров’я та численні переведення між СІЗО. Деякі з них отримали багаторічні вироки за звинуваченнями у “фінансуванні тероризму” чи підготовці терактів.
Про це розповіли в американському виданні The New Yorker.
Наталія Власова, Катерина Коровіна, Валентина Заярна та Ірина Швець (зліва на право)Журналіст та автор статті Джошуа Яффа називає репресивну систему, яка сформувалася в Росії за чотири з половиною роки війни проти України, “новим ГУЛАГом”. Про неї він розповів через історії кількох українок, яких утримували в одній камері СІЗО-1 у Ростові-на-Дону.
Автор листувався з кількома жінками з цієї камери, які досі перебувають за ґратами в Росії. Наталія Власова, яка провела в російських в’язницях сім років, описала свій досвід так: “Він настільки різноманітний за сім років – від умов утримання, ставлення співробітників і колективу ув’язнених, що описати у двох словах навряд чи вийде”.
Вона додала, що про деякі моменти свого перебування у в’язниці “не все було б доречно тут описувати”.
Учителька англійської мови Валентина Заярна назвала в’язницю “школою виживання і випробуванням для кожного на людяність та порядність”.
Ірину Куліш, мешканку Запорізької області, яка раніше займалася торгівлею овочами на місцевому ринку, після окупації села затримали через донос щодо її проукраїнських поглядів. Російські правоохоронці висунули їй звинувачення в підготовці терористичного акту. Після цього жінку утримували в слідчому ізоляторі міста Ростов-на-Дону протягом майже одного року.
Літня жінка має хворобу Паркінсона. У в’язниці її стан здоров’я значно погіршився: руки тремтять настільки сильно, що їй іноді важко заснути.
“Не подумайте, що я “зламалася”. Ні, просто в цьому листі мені захотілося поділитися з вами саме цим болем, який зараз у мене на душі“, – написала Куліш журналісту.
Після затримання її понад 20 разів перевозили з однієї в’язниці до іншої. В одному з листів із СІЗО в Криму Куліш писала: “Коли і куди конкретно мене переведуть, я ще не знаю… Поки що сиджу тут, чекаю“.
Ще одна героїня матеріалу – 29-річна Катерина Коровіна зі Старобільська Луганської області, який був окупований у перші тижні повномасштабного вторгнення Росії.
Через два роки після початку великої війни Коровіну затримали через кілька переказів на українські рахунки. Загалом вона пожертвувала близько 12 доларів. За словами жінки, гроші призначалися для допомоги цивільним, які постраждали від війни. ФСБ Росії стверджувала, що перекази отримували військові, та звинуватила Коровіну у “фінансуванні тероризму”.
У 2024 році Катерину перевезли до Ростова-на-Дону, а на початку 2025 року засудили до 10 років ув’язнення.
“Так вони оцінили мою любов до рідної країни“, – написала вона журналісту.
За її словами, у ростовському СІЗО вона та інші ув’язнені жінки стали “ніби якоюсь трохи божевільною сім’єю”. Вони жартували, іноді веселилися, співали пісні та танцювали. Водночас із часом люди в неволі змінюються, віддаляючись одне від одного, та як можуть облаштовують “свій комфортний світ”.
У СІЗО Катерина почала писати вірші, намагаючись описати в них ситуацію, у якій опинилася. В одному з віршів, яким Коровіна поділилася з журналістом, вона пише про жінок, які залишилися без своєї Батьківщини, але підтримують одна одну й разом намагаються впоратися з усіма труднощами. Бранка порівнює їх із вирваними з корінням квітами, що сплітаються у віночки.
Нагадаємо, українку Наталію Власову деенерівці незаконно затримали на блокпості “Оленівка” в березні 2019 року. Пізніше її перевели до донецького СІЗО-1, а звідти – до ростовського слідчого ізолятора. Судовий процес над нею відбувався в Південному окружному військовому суді в Ростові-на-Дону. Розгляд справи тривав півтора року – з червня 2023 по грудень 2024 року.
Російська прокуратура інкримінувала Наталії Власовій, а також іншим громадянам України – Віктору Шидловському та Сергію Грузинову – “участь у терористичній спільноті” та “підготовку замаху”. Окупанти стверджували, що підсудні за завданням СБУ нібито планували вбити очільника донецької катівні “Ізоляція” Василя Євдокимова (псевдонім Ленін).
Єдиним підтвердженням обвинувачення були відеозаписи “зізнань”, зафіксовані бойовиками під час перших місяців затримання українців. На суді Наталія та інші фігуранти повністю відмовилися від цих слів, заявляючи, що їх змусили обмовити себе під тортурами.
Попри закритість процесу, у червні 2024 року Наталія Власова знайшла сили відкрито заявити в суді про жахи, які з нею вчиняли під час слідства. Вона прямо назвала своїх катів (зокрема, самого Леніна, який на суді виступав у ролі “потерпілого”) маніяками. Наталія свідчила про групові зґвалтування, побиття, удари струмом і те, як їй особисто спилювали зуби звичайним напилком. Російський суд ці заяви повністю проігнорував.
У травні 2024 року підсудні висловили недовіру російським адвокатам за призначенням. Наталія Власова та інші фігуранти зазначили, що ці захисники майже не відвідували їх у СІЗО та фактично не надавали жодної юридичної допомоги, через що суд був змушений усунути їх від процесу.
У цій спільній справі фігурувало шість осіб. Один з підсудних, Андрій Борзунов, не дожив до вироку кілька тижнів і помер у грудні 2024 року від інсульту, спровокованого умовами утримання.
24 грудня 2024 року колегія суддів оголосила вироки. Віктор Шидловський отримав 22 роки позбавлення волі, Сергій Грузинов – 20 років, а Наталія Власова – 18 років
Нині Наталію утримують у ВК-50 Кемеровської області.
19 березня 2024 року Катерину Коровіну затримали в її рідному селі Піщане Старобільського району Луганської області, коли вона йшла до аптеки. Співробітники ФСБ силою посадили її в автомобіль, вилучили телефон і доставили до відділку. Офіційно під вартою вона перебуває з 10 червня 2024 року.
Спочатку окупанти намагалися звинуватити її у “шпигунстві” через фотографію російської військової техніки в телефоні (яку вона нікуди не надсилала). Коли це не підтвердилося, ФСБ знайшла в її українському банківському додатку транзакції на суму трохи більш ніж 1000 рублів (близько 400–470 гривень).
Під час допитів і перших місяців утримання дівчину залякували та піддавали психологічному й фізичному тиску. Згодом вона підтвердила, що обмовила себе та підписала “зізнання” виключно через катування.
Росіяни інкримінували Катерині “фінансування тероризму” та “фінансування екстремістської діяльності”. Її звинуватили в тому, що грошові перекази нібито призначалися для батальйону “Азов” та “Правого сектору”. Катерина в суді наполягала, що брала участь виключно у звичайних гуманітарних зборах.
17 лютого 2025 року Південний окружний військовий суд в Ростові-на-Дону засудив Катерину Коровіну до 10 років колонії загального режиму.
Наразі Катерина перебуває в СІЗО-3 Ростовської області.
Попри перебування в окупації Катерина відмовлялась отримувати російський паспорт, зберігала українські документи та писала вірші. Вона має освіту оператора комп’ютерного набору та фельдшера ветеринарної медицини.
Ірина Куліш – 53-річна мешканка тимчасово окупованого села Первомайське Запорізької області, яку росіяни викрали та засудила за сфабрикованими статтями про “тероризм” і спробу зриву окупаційного референдуму.
У вересні 2022 року окупанти незаконно затримали Ірину під час проведення так званого референдуму про приєднання Запорізької області до РФ. Після затримання жінку утримували “на підвалах” без доступу до адвокатів та зв’язку з рідними.
Згодом окупанти висунули їй низку звинувачень – “участь у терористичному товаристві”, “приготування до скоєння теракту”, “незаконний обіг вибухових речовин” та “зберігання наркотичних засобів”. За версією ФСБ, вона нібито погодилася допомогти “невстановленій особі” зірвати псевдореферендум. Для цього вона буцімто придбала й зберігала компоненти для саморобного вибухового пристрою.
29 липня 2024 року ростовський суд визнав її “винною”. Суддя призначив Ірині покарання у вигляді семи років позбавлення волі в колонії загального режиму та штраф у 15 тисяч рублів.
Російській прокуратурі цей термін здався занадто м’яким, і вони оскаржили рішення. 23 грудня 2024 року Апеляційний військовий суд у місті Власиха (Московська область) збільшив Ірині термін ув’язнення із семи до дев’яти років колонії загального режиму, а штраф підняли з 15 тисяч до 300 тисяч рублів.
Нині Ірина перебуває в СІЗО-2 м. Маріуполя.
66-річна Валентина Заярна з окупованого міста Амвросіївка Донецької області. Жінка прихистила українського захисника і була засуджена російською владою до тривалого ув’язнення.
Валентина познайомилася з українським прикордонником Денисом Сторожуком ще до повномасштабного вторгнення, коли їздила до Маріуполя по пенсію для своєї матері. Вона знала його просто як “прикордонника Діму”. Після початку великої війни Денис брав участь в обороні Маріуполя та “Азовсталі”, але зміг вийти з оточення і не потрапити в полон безпосередньо в місті.
Навесні 2022 року Валентина забрала Дениса із захопленого Маріуполя та привезла до себе додому в Амвросіївку. Вона майже рік переховувала українського офіцера під своїм дахом в умовах суворої окупації.
Російські спецслужби затримали її 25 березня 2023 року. Дениса також заарештували, проте пізніше – у вересні 2024 року – його вдалося повернути до України в межах обміну полоненими. Валентина ж залишилася в російській неволі.
Справу розглядав Південний окружний військовий суд у Ростові-на-Дону. ФСБ висунула літній жінці звинувачення в “участі в терористичній організації”, “замаху на зберігання вибухівки” та “підготовці теракту”. За версією російського слідства, вона та Денис нібито стежили за місцевим колаборантом – “депутатом ДНР” Ярославом Анікою – і збиралися підірвати його автомобіль.
16 грудня 2025 року Валентину засудили до 12 років колонії загального режиму. Крім того, на вчительку наклали величезний штраф – 500 тисяч рублів (понад 6 тисяч доларів). Денису в цій же справі вирок ухвалили заочно – 22 роки суворого режиму, оскільки він уже перебував в Україні.
Наразі Валентина утримується в СІЗО-3 Ростовської області.
