Чотири роки в повній ізоляції: у курганській колонії обмежили доступ адвокату бранки Ірини Навальної

За роки незаконного ув’язнення маріуполька Ірина Навальна не мала жодного зв’язку з матір’ю – від неї не отримувала листів чи телефонних дзвінків. Нині Ірина перебуває в Юргамиській виправній колонії №7, де доступ адвоката до неї залишається обмеженим, оскільки можливості для дистанційного спілкування відсутні.  

Про це виданню ZMINA розповіла її мати Олександра Столяр.

Фото надане Олександрою Столяр виданню ZMINA

Малюнок Ірини Навальної. Фото надане Олександрою Столяр виданню ZMINA

За словами Олександри, після викрадення Ірину утримували в одиночній камері у декількох місцях несвободи – Донецькому СІЗО-5, Ростовському СІЗО-1, Новочеркаському СІЗО-3 та ВК-7  Курганської області. У російських вʼязницях її утримували близько року.

Через деякий час у донецькому ізоляторі Ірину на два тижні перевели до засуджених за кримінальні злочини. За словами Олександри, там над нею знущалися та змушували жити за тюремними правилами. Коли Навальну повернули до українських військовополонених, її тіло було вкрите синцями та гематомами.

Як зазначила Олександра, у камері, розрахованій на десятьох людей, перебувала 21 жінка. Двоє з них спали на вузькій лавці. У приміщенні не було опалення, а технічну воду подавали раз на три дні.

“До 16 годин на добу не дозволяли сісти. Плач – покарання. Сміх – покарання. Зайвий звук – покарання. Так російська система поводилася з українськими жінками“, – розповіла мати.

Згодом у жінки виникли серйозні проблеми зі здоров’ям. Її скарги на сильний біль у животі, за словами матері, тривалий час ігнорували. Допомогу надали після того, як до бранок приїхала спеціальна комісія. 21 жовтня 2024 року у Ростові Ірині зробили операцію на кишківнику.

“РФ забрала у моєї доньки чотири роки життя. Жінкам дуже важко перебувати в таких складних умовах. Останнім часом жіночих обмінів не було – повна тиша. РФ не має права позбавляти мою доньку майбутнього”, – каже Олександра.

Столяр сподівається на звільнення доньки та її повернення до музики, малювання, співу й роботи у сфері ІТ.

Олександра розповіла, що за чотири роки неволі від доньки не надійшло жодного листа чи телефонного дзвінка. За словами матері, Ірина й надалі ізольована від зовнішнього світу, а адвокат, який знаходиться далеко від підзахисної та не має можливості часто її відвідувати, позбавлений змоги підтримувати з нею зв’язок на відстані. Крім того, у в’язниці діють обмеження на кількість побачень.

Нагадаємо, що 7 жовтня 2024 року Південний окружний військовий суд у Ростові-на-Дону відправив на 8 років за ґрати 26-річну Ірину Навальну за те, що вона нібито намагалася підірвати одну з виборчих дільниць під час проведення фейкового референдуму про приєднання окупованих територій до Росії. 

Окупанти інкримінували Навальній статті Кримінального кодексу РФ про підготовку теракту, а також незаконне зберігання вибухових пристроїв. Прокуратура пропонувала ув’язнити жінку на 14 років, але російський суд засудив її до восьми років позбавлення волі в колонії загального режиму.

За версією російського слідства, Навальна привезла на велосипеді 27 вересня 2022 року саморобну бомбу масою понад 1 кілограм до виборчої дільниці в Приморській районній адміністрації Маріуполя. Вибуховий пристрій вона заховала в руїнах будинку і повернулася по пульт, щоб активувати пристрій. Тоді ж її затримали окупанти.

Навальна зробила це, як переконують російські силовики, за завданням СБУ.

Раніше мати Ірини Олександра Столяр розповідала ZMINA, що під час блокади Маріуполя вони не могли вільно пересуватися містом без проходження “фільтрації”. Тому Ірина разом із сусідами поїхала до села Безіменне, де майже тиждень чекала на проходження цієї процедури. У цей час евакуювали цивільних із заводу “Азовсталь”, через що утворилася велика черга і “фільтрація” затягнулася. Під час цієї процедури окупанти мали зауваження до її прізвища Навальна та знущалися з неї. 

Після цього Ірина разом із сусідами повернулася до Маріуполя. Через два тижні Олександра разом з донькою виїхала з окупованого міста через Росію на підконтрольну Україні територію.

Наприкінці серпня Навальна повернулася в окупований Маріуполь до бабусі, яка постійно телефонувала онуці й жалілася, що їй без неї погано. 

27 вересня зранку Ірина пішла з дому, і після цього зв’язок з нею перервався. Згодом Олександра дізналася про затримання доньки з російських пропагандистських ЗМІ. За словами матері Ірини, спочатку дівчину на два тижні посадили в Донецьке СІЗО до засуджених, які відбувають покарання за кримінальні злочини. Пізніше її перевели до камери, де були українські жінки-військові. За словами матері, Ірину сильно били й через це в неї на тілі були численні гематоми. 

Під час суду Навальна розповіла про тортури, а також про те, що з неї вибили зізнання російські силовики, тож справу сфабрикували.