Чому колона “за білі життя” – це дискредитація маршу до Дня зaхисника Укрaїни

Маловідома праворадикальна організація “Національний спротив” анонсувала, що виведе на Марш УПА з нагоди Дня зaхисника Укрaїни 14 жовтня колону під гаслом “Зупини геноцид білих!” ">і . Їй вбачається, що “сьогодні увесь світ потерпає від навали злочинів на расовому підґрунті проти білих людей”, тож, “щоби Україну не заполонили етнічні банди мігрантів з країн Азії та Африки”, в організації закликають “стати на захист своїх”. 

Що ж, з погляду розпалювання ненависті сформульовано на межі припустимого. Адже виходять прихильники “Національного спротиву” не проти мігрантів, а проти етнічних банд. Тож завжди можна сказати, що вони не проти конкретних народів, а проти злочинності. 

Але за своєю суттю цей приклад є цікавим, оскільки показує глибоку ідейну кризу та брак меседжів, які українські ультраправі здатні запропонувати суспільству. 

Виглядає гранично неадекватним, що поодинокі українські праворадикали в День захисника України звертаються до абсолютно незрозумілої, чужої і далекої від нашого контексту проблематики, яка кричуще не співзвучна з викликами, що стоять перед державою. 

Чому так відбувається? Як на мене, тому, що сьогодні деякі українські ультраправі відчувають себе фрустрованими, оскільки в них “вкрали” 14 жовтня. Подібні ініціативи натомість виглядають як не надто вміла спроба повернути цей день собі, знову наповнити своїм ідеологічним змістом. 

Адже ще 15 років тому публічні акції, що їх проводили 14 жовтня, були маркером праворадикалів. Ці заходи збирали нечисленних людей під виключно чорно-червоними прапорами. Людей з переконаннями “сильно правішими навіть за правий центр” типу УНА-УНСО, “Патріота України” та інших. Поміркованих націонал-демократів серед них було не зустріти.

Згодом учасників акцій побільшало завдяки представникам всеукраїнського об’єднання “Свобода”. Але так само: демаргіналізації та мейнстрімізації дати не відбулося. Свято залишилося суто “ультраправим”.

Останніми ж роками політична еліта переосмислила, що таке батьківщина, загроза батьківщині та націоналізм, і привласнила символічний капітал цього дня. 

День захисника України став національним святом, а його конотації зробили крок через УПА в глибший історичний контекст. 

14 жовтня відтоді є значущим днем ​​для всіх: від козацтва до учасників АТО.

Сьогодні цього дня на вулиці виходять у десятки разів більше людей, ніж до початку війни з Росією. І насамперед це день ветеранів. Вони надягають форму та нагороди, а суспільство віддає їм шану за те, що військові зі зброєю в руках відстоювали та відстоюють Батьківщину.

Колишній специфічно праворадикальний сенс, який апелює до УПА та ідеології ОУН, розмився.

З огляду на це дрібні ультраправі угруповання, які намагаються закріпити 14 жовтня у своєму смисловому полі, апелюючи до західних праворадикальних контекстів типу “White Lives Matter”, нам незрозумілих, насправді роблять усім, хто вийде цього дня на марш, погану послугу. 

Цілком можливо, що в західних ЗМІ опублікують матеріал з фотографіями їхніх расистських гасел і заговорять про 10 тисяч праворадикалів, які вийшли на вулиці Києва.

У своїй судомній спробі зберегти символічний капітал 14 жовтня за ультраправим контекстом організатори колони упускають, що загроза, на яку наражається Україна, ніяк не пов’язана з пограбуванням магазинів нібито етнічними бандами вихідців з країн Азії та Африки. 

У нас вона очевидніша. Тринадцять тисяч людей на Донбасі вбили не міфічні “етнічні банди”, а фінансовані Росією терористичні угруповання.

Саме в цьому насамперед сьогодні полягає сенс Дня захисника України. 

У такому ключі колона праворадикалів з анонсованим порядком денним виглядає просто безглуздо. Ба більше, дискредитує і створює токсичний контент, який може забруднити всіх, хто вийде на це свято.