“Вагітна справа”, або Доведіть, що ви – наша працівниця
26-річна Тетяна Федорович, влаштовуючись на роботу, не знала про свою вагітність. Погоджуючись на випробувальний термін, жінка подала документи для прийняття на роботу. Як згодом з’ясувалося – на роботу її не оформили, а потім і взагалі попросили піти.
Жінка й пішла… До суду. У своїй позовній заяві Тетяна, зокрема, зазначила звільнення з роботи за ознакою вагітності.
Справа розглядалася в Оболонському районному суді міста Києва, вів її суддя Олексій Диба.
Позивачка: “Я якимсь чином перестала влаштовувати як працівниця”
Влаштовуючись на роботу в приватне акціонерне товариство “Лізинг ІТ” 18 листопада 2013 року, Тетяна Федорович надала оригінал трудової книжки та копії диплому, паспорту, ідентифікаційного коду. Ще раніше на співбесіді їй пояснили, що зарплату на період випробувального терміну їй видадуть після його проходження. Як пізніше з’ясувалося, підприємство мало певні фінансові труднощі і якийсь час зарплату затримували.
Після випробувального терміну Тетяні обіцяли посаду – економіст із фінансової роботи, зарплату в розмірі 3.000 гривень. Після цього жінка приступила до роботи.
“Я пройшла інструктаж. Мені сказали – усе прекрасно. Через півтора тижні, як я почала працювати, я дізналася про свою вагітність. Наскільки мені відомо, я не зобов’язана афішувати про це. Однак мої колеги були в курсі – я не робила із цього таємницю”, – розповіла Тетяна на суді.
Зі слів Тетяни, по завершенню випробувального терміну 17 лютого 2014 року вона знову підійшла до менеджера з персоналу. Дізнавшись, що пройшла випробувальний термін, подала заяву про прийняття її на роботу. Їй сказали, що вона прийнята. Тетяна продовжила працювати на займаній посаді й далі.
Найманими працівниками займалися менеджери з персоналу й бухгалтерія. Із вищим керівництвом, зокрема, виконувачем обов’язків генерального директора Дмитром Фрідманом, жінка на період випробувального терміну не перетиналась.
Однак потім Фрідман таки звернув увагу на “новеньку”. І найбільше його обурив той факт, що Тетяна не попередила про свою вагітність. “Я якимсь чином перестала влаштовувати як працівниця. Мені директор сказав, що ми не можемо вас звільнити – власне, ви в нас і не працювали”, – зауважила позивачка на суді.
Зрештою, коли Тетяна зайшла в бухгалтерію, виявилося, що на випробувальний термін дівчину офіційно не оформили. Не оформили її й після проходження випробувального, наказу про прийняття її на роботу не видали й не внесли відповідного запису в трудову книжку.
Відповідно до другої статті Кодексу законів про працю працівники реалізують своє право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Умова про випробувальний термін може бути, але це в будь-якому разі прописується в наказі або в розпорядженні про прийняття на роботу, 26-та стаття Кодексу.
Також згідно з 24-ю статтею Кодексу про працю, трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказу чи розпорядження не було видано, але працівника фактично було допущено до роботи.
“Це відбулося в справі Тетяни Федорович, адже її фактично було допущено до роботи, вона виконувала свої обов’язки, але наказу відповідачем оформлено не було. До слова,більшість співробітників в Україні не отримують під час їх прийняття на роботу жодних підтверджень цього. Отримують такі документи, як правило, у разі необхідності оформити візу, кредит у банку чи якусь державну допомогу.
Тому в разі порушення працедавцем норм трудового законодавства щодо офіційного оформлення, співробітник про це може й не дізнатися до виникнення певної проблеми. У такому разі найбільш незахищеними є вагітні жінки, яких працедавець може відразу ж позбавити роботи із цієї причини”, – зауважує представниця Тетяни, адвокат Юлія Науменко.
“У всіх є випробувальний термін – три місяці. З досвідом, без досвіду – оформляли. Претензій до роботи Тетяни я не чув. Їй відмовили через вагітність. В офісі почалися дискусії, ширилися плітки. Я чув, як Фрідман комусь розказував таке: “Вона мене не попередила. Як вона з нами – так і ми з нею”, – розказав на суді свідок Євген Слюсар, працівник цього ж підприємства.
Відповідач: “Позивачка самостійно приступила до роботи”
Свій захист у суді в.о. гендиректора компанії відповідача Дмитро Фрідман побудував на тому, що позивачка самовільно проходила на підприємстві навчання протягом трьох місяців.
“Наш офіс – відкритий тип. Там велика зала із близько 100 комп’ютерів. Будь-який бажаючий може сісти за комп’ютер… Позивачка самостійно приступила до роботи…” – засвідчив на суді Фрідман.
На питання судді, чому будь-хто з вулиці може працювати за робочими комп’ютерами, Фрідман відповів: “Ми не можемо застосовувати фізичну силу, щоб когось вивести із зали… Станом на сьогодні ми не користуємося послугами охорони. Однак ми на п’ятому поверсі, і хтось із вулиці не заходить…”
За словами представниці відповідача Ольги Янголь, Тетяну дійсно запрошували на територію установи, куди вона прийшла на співбесіду.
“На другій зустрічі їй запропонували навчання за допомогою наших співробітників. Через два тижні з’ясувалося, що позивачка не підходить за діловими якостями”, – наголосила Ольга.
За словами Янголь, не оформлювалися документи на роботу ще й тому, що це було стажування, яке підприємство не зобов’язане вписувати в трудову книжку.
“Із представлених свідчень на суді версії представника роботодавця Ольги Янголь та в.о. генерального директора компанії відповідача Дмитра Фрідмана дуже розходяться. У своїх поясненнях Ольга зазначала про те, що через два тижні навчання Тетяни на роботі не було. У той час як Дмитро Фрідман зазначав про нібито самовільне проходження навчання Тетяною протягом трьох місяців”, – коментує Науменко.
Як пояснював на суді Фрідман, Тетяні в лютому пропонували роботу відповідно до її ділових якостей – заповнення інформаційної бази даних, і, то після проходження випробувального періоду. Однак жінка нібито відмовилася. Більше того, в.о. гендиректора наполягав, що була тільки заява про прийняття на роботу від 17 лютого, жодних заяв у листопаді немає.
“Тетяна не перша вагітна жінка, яка в нас в офісі. У нас працюють й інші вагітні жінки, і люди з інвалідністю… Але жінка в стані вагітності повинна працювати. Звільнення не було, бо не було прийняття на роботу”, – підкреслив Фрідман.
Суддя: “Це було стажування чи випробувальний термін?”
На суді Тетяна в якості доказів, зокрема, представила записи розмов із Фрідманом по робочому телефону. На записах було чути суперечки двох осіб – жінки, голос якої Тетяна признала як свій, і чоловіка, який, за словами позивачки, належав Фрідману.
З телефонних записів чути, як Тетяна говорила про свою роботу упродовж певного періоду й запитувала, на якій підставі її звільняють? На що чоловік відповідав: “Ти граєш не в ті ворота. Якщо для тебе робота як життя – просимо до нас. Але робота як робота – ніколи такого не буде… Спочатку думай про роботу, а потім про себе…”
Також чоловік із запису розповів про інший випадок із працівницею. Коли вагітна жінка, уже перебуваючи на 8-му місяці вагітності, приїжджала на роботу – і скоро знову, після народження дитини, вийшла з декрету.
“Хтось працює, бо потрібні гроші. Хтось – просто тому, що по-інакшому не вміють. Але “допрацьовувати до декрету” і “забити” – не проходить. Ти зараз намагаєшся проскочити. А мені потрібно навпаки”, – пояснював у телефонній розмові чоловік.
Представниця відповідача Янголь заперечувала про долучення цих доказів до справи, оскільки особисто вона не може зазначити, чи належить цей голос Фрідману. Утім, Фрідман не заперечував факт розмов із Тетяною щодо її звільнення, хоча під час прослуховування саме цих записів на суді його не було.
“Усі розмови з робочого телефону записуються, і про це не міг не знати Фрідман”, – пояснила Тетяна та свідки-працівники підприємства на суді.
“Таня розповідала, що давала документи, але її не оформили. Ми всі працювали в базі 1-С. Співробітникам надається доступ. Спілкування із клієнтами відбувається через телефон. Телефонні дзвінки записуються, щоб прослухати їх у незрозумілих ситуаціях… Тільки коли вагітність стала помітна – виник конфлікт”, – сказала на суді свідок Юлія Сологуб.
Забракло доказів?
Запис телефонних розмов, електронне листування, як і виписки із системи 1С, – суд до уваги не взяв. Як згодом пояснив у рішенні – через те, що “трудового договору з випробувальним строком позивач не укладав, а проходив навчання з метою підвищення своєї кваліфікації та можливого працевлаштування”.
Іншими словами, Тетяна могла мати доступ до комп’ютера й приймати телефонні дзвінки від клієнтів, проходячи навчання з метою підвищення кваліфікації. Однак докази того, що Тетяна – працівниця, а не стажерка, суд не взяв до уваги.
“Рішення суду явно суперечить закону. Оскільки проходження такого навчання протягом трьох місяців не передбачено Кодексом законів про працю та взагалі в справі немає жодних даних, що відповідач міг надавати послуги з такого навчання, як підвищення кваліфікації”, – коментує адвокат Науменко.
“Чому ви не вимагали доказів влаштування вас на роботу із самого початку?”, – запитував суддя в Тетяни.
“Мій недолік. Звичайна людська довіра”, – відповідала позивачка.
“Ви стверджуєте в матеріалах справи, що знаходилися в трудових відносинах, і немає жодних доказів цього. Ви легковажно ставитеся до працевлаштування…” – прокоментував суддя.
Ще до рішення суду Дмитро Фрідман говорив з адвокатом позивачки Юлією Науменко про можливість матеріального підтримки в розмірі певної суми, аби тільки вона забрали позов. Позивачка відмовилася від грошей. Пізніше стало відомо, що жінка програла суд у першій інстанції.
Згідно з текстом судового рішення, жодного наказу/розпорядження про прийняття на роботу позивача з випробувальним строком відповідачем не видавалося, а позивач не наполягав на ознайомленні з ним. “Таким чином, враховуючи зібрані по справі докази, суд не вбачає підстав вважати, що з позивачем було укладено трудовий договір із випробувальним строком”, – йдеться в судовому рішенні.
У судовому рішенні все звелося до сфери трудового права – і жодного слова немає про дискримінацію.
* * *
…Нині Тетяна виховує свого новонародженого синочка і… продовжує судитися з колишнім роботодавцем. Уже подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Києва. Юридичну підтримку в справі надає Коаліція з протидії дискримінації.
Як коментує голова Координаційної Ради Коаліції із протидії дискримінації Ірина Федорович, така ситуація, коли жінка втрачає роботу через вагітність чи змушена ледь не до останнього дня працювати та раніше виходити з декретної відпустки, аби лиш не втратити робоче місце, досить типова для України.
“Подібні історії розповідають багато жінок. Однак майже ніхто не звертається до суду з позовами проти несумлінних роботодавців.
Як ми бачимо на прикладі справи Тетяни, незважаючи на існування захисту від дискримінації на законодавчому рівні, такі справи доказувати в суді дуже важко – і через те, що закон про заборону дискримінації ще дуже “молодий”, і через брак відповідної судової практики, і через нерозуміння суддями принципу роботи цього закону.
Я була присутня на судових засіданнях. У справі Тетяни адвокат наполягала на застосуванні принципу перенесення тягаря доведення (стаття 60 Цивільного процесуального кодексу), однак суддя взагалі не брав до уваги питання дискримінації. І як тепер видно з рішення суду, у справі є процесуальні порушення. Тому ми подали апеляцію”, – зазначає Ірина Федорович.
Експерт зауважує: незважаючи на поразку в суді першої інстанції, потрібно такі справи доводити до кінця, створювати прецеденти, напрацьовувати практику застосування антидискримінаційного законодавства.
“Тим самим навчати принаймні суддів, а в ідеалі й роботодавців та жінок. Роботодавці повинні розуміти, що вони несуть відповідальність за свої дискримінаційні дії.
Звісно, одним судовим рішенням цього добитися неможливо, однак із часом ситуація зміниться. Ми також сподіваємося, що приклад Тетяни буде стимулом чи натхненням для інших жінок боротися за свої права”, – підсумовує Федорович.
Ірина Виртосу, Центр інформації про права людини, спеціально ддя УП.Життя
