Довічні помилки: чи отримають незаконно засуджені шанс на справедливість?
За даними управління Державної пенітенціарної служби України станом на 1 червня 2015 року покарання у вигляді довічного позбавлення волі відбувають 1516 осіб. Не всі з них покарані справедливо, але прокуратура відмовляється визнавати свої помилки.
Вбивство у барі “Ідеал”
Наприкінці 1990-х Арсеній Прокоф’єв та його приятель Борис Морозов організували банду і грабували мешканців Одеси. Скоро на їхній слід вийшла міліція, тому вони вирішили “залягти на дно” у рідному селі Арсенія на Хмельниччині. Іноді вони надзвонювали подільникам до Одеси, аби прозондувати ситуацію. Найближчий телефон був в обласному центрі.
У 1999 році в хмельницькому барі “Ідеал” бандити посварилися із офіціантами. Брат Арсенія Ігор Вінокуров розповідає, що його вивели до підсобного приміщення та почали бити. Чоловік дістав свій незареєстрований пістолет та зробив декілька пострілів. В результаті – двоє вбитих та один поранений. Суддя виніс вирок – довічне ув’язнення за “навмисне вбивство із корисливою метою”. Адвокат Прокоф’єва Олена Панченко вважає, що у цьому випадку було лише перевищення засобів необхідної оборони, тому довічне ув’язнення – надто суворий вирок за такий злочин.
“Ми спостерігаємо парадокс: з одного боку люди вважають, що той, хто засуджений, той є винний, а з іншого – довіра до судів дуже низька, – каже заступник голови правління Центру політико-правових реформ Роман Куйбіда. – І час від часу ми спостерігаємо приклади того, як людина стає жертвою судової помилки”.
Разом із Арсенієм у тій кав’ярні був його друг Борис Морозов, але він зник одразу після злочину. Незабаром Бориса теж заарештували за пограбування, і він просидів у в’язниці до 2005 року. Саме він бачив, як все відбувалося і міг би розповісти у суді правду. Цінного свідка знайшли тільки через тринадцять років.
“Офіціанти святкували в цьому барі весілля одного із співробітників, тому довго не приносили нам чек за випиту каву, – розповідає Борис. – Я сказав їм, що коли чека не буде, то ми підемо, не розплатившись. Тоді офіціанти покликали на розмову до себе Арсенія”.
Борис розповідає, що через декілька хвилин зайшов до цього приміщення і побачив, як офіціанти б’ють Арсенія, а той вихоплює пістолет та починає стріляти навмання. Одна з куль рикошетом влучила і в нього, і в Бориса. За словами адвоката засудженого Олени Панченко, експертиза довела, що у кожному пораненні прицільних пострілів не було. “У мене не було мети вбити когось, я стріляв навмання, – розповідав сам Арсеній журналістам. – Після того я повернувся до цієї кав’ярні, випив для хоробрості, вистрілив у стелю і здався місцевим громадянам, які передали мене міліції”.
Таким чином після свідчень Бориса Морозова у справі з’явилися нововиявлені обставини, і суд повинен був переглянути її, адже стаття 459 Кримінального процесуального кодексу (КПК) України визначає, що “нововиявлені обставини – це, зокрема, факти, які не були відомі суду на час судового розгляду при ухваленні судового рішення, і які самі по собі, або разом із раніше виявленими обставинами доводять неправильність вироку чи ухвали, що належить переглянути. Нововиявлені обставини є підставою для скасування судового рішення та постановлення нового з урахуванням цих обставин”.
Після допиту цього свідка Олена Панченко подала до Одеської прокуратури клопотання, щоб справа була розслідувана наново. “Розслідування показало, що злочину у тому вигляді, як встановив суд, засуджений не скоював, тому є всі підстави дати йому волю”, – сказала адвокат Арсенія Прокоф’єва.
Слідчий прокуратури по кримінальних справах у 1999-2005 роках Ігор Вовканич знає цю проблему із середини. “Свідчення Бориса Морозова – це дійсно нововиявлені обставини, бо існують також і дані експертизи, які їх підтверджують, тобто підтверджують факт не цілеспрямованої, а хаотичної стрілянини”, – каже Ігор Вовканич.
Колишній слідчий також пропонує провести психіатричну експертизу, бо за його словами, “психотравмуюча ситуація, що спричинила цю стрілянину, могла виникнути на фоні тілесних ушкоджень Прокоф’єва. Вона може розцінюватися як емоційне збудження, яке послабило інтелектуальний та вольовий контроль над його поведінкою, а це, у свою чергу, могло перешкоджати пошуку раціонального виходу із ситуації, що утворилася. Таким чином, суб’єктивний бік цього злочину явно свідчить про те, що Прокоф’єв жодним чином не мав умислу на вбивство двох осіб, бо він захищався і навіть не бачив, куди він стріляє”.
Прокуратура не визнає помилок
Щороку кількість засуджених на довічне ув’язнення зростає на 60-70 чоловік. Кількість переглянутих вироків складає лише 67. Така низька цифра свідчить про те, що прокуратура не бажає переглядати справи, бо це свідчитиме про її неякісну роботу.
Механізм затягування перегляду дуже простий: матеріали по справі перенаправляються Генеральною прокуратурою України до прокуратури Одеської області, щоби та надала до суду заяви про перегляд судового рішення через нововиявлені обставини. Але вона не може цього зробити, бо таке право, згідно із українським законодавством належить виключно Генеральному прокурору України. Одеська прокуратура відповідає Генеральній, що не має таких повноважень і повертає всі матеріали до Києва. Таким чином документи ходять по колу вже два роки.
“За цей час в Одесі вже змінилося вісім прокурорів, а в Києві – чотири. Генеральний прокурор навіть відмовляється зустрічатися зі мною. Як адвокат, наділений правами та адвокатськими гарантіями, я не можу змусити орган прокуратури діяти згідно із законодавством, – скаржиться Олена Панченко. – Нікого не цікавить ані доля людини, ані її життя. Нехай він помре у в’язниці, навіть якщо існують обставини за якими він міг би вийти з неї”.
У липні 2015 року заступник прокурора Одеської області вдруге виніс постанову про відмову перегляду цієї справи у суді. Цікаво, що, за словами Олени Панченко, право відмовляти у перегляді справи належить виключно Генеральному прокурору, а отже прокуратура знову порушила закон. Адвокат не заспокоїлася, а почала звертатися до Адміністрації Президента, до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, навіть неодноразово пікетувала будівлю Генпрокуратури у Києві, але все марно. Сьогодні вона сподівається лише на резонанс у пресі і постійне обговорення цієї проблеми.
Ухваленню правосудних вироків перешкоджає також практика скасування виправдувальних вироків з наступним ініціюванням дисциплінарних розслідувань щодо суддів, які їх ухвалили.
Це підтверджують дані статистики: у 2011 році в Києві було ухвалено лише 8 виправдувальних вироків, і всі вони були скасовані Апеляційним судом міста Києва.
Голова Комісії захисту незаконно обвинувачених Юлія Василенко розповідає, що суди надто часто виносять обвинувальні вироки на підставі абсолютно протилежних свідчень або даних експертизи. “На жаль, наші суди ігнорують презумпцію невинуватості, – каже вона, – для них краще засудити кількох зайвих, щодо яких є підозри, ніж звільнити їх, оскільки існує серйозна відповідальність для суддів”.
Радянський КПК проти українського
Роман Куйбіда каже: “Нонсенс цієї ситуації в тому, що сторона захисту повинна звертатися до сторони обвинувачення, щоб та ініціювала перед судом перегляд судового рішення. У цьому випадку ображений звертається за захистом до порушника своїх прав. Новий КПК передбачає можливість для ображеної сторони звертатися до суду щодо перегляду справи самостійно, а старий дозволяє це лише за посередництва прокуратури”.
Цей правовий абсурд існує завдяки тому, що старий радянський Кримінально-процесуальний кодекс 1960-го року застосовується до всіх справ, вирок по яким був винесений до дати прийняття нового українського КПК. А отже, адвокату Прокоф’єва нічого не залишається, як працювати у тісному загоні старих, ще радянських норм, які були призначені не для того, щоб досягти справедливості, а щоб запроторити за ґрати якомога більше людей.
Ігор Вовканич пояснив небажання прокуратури переглядати цю справу досі існуючою практикою кримінальної статистики: “Для звітності значно краще мати 5 розкритих вбивств, ніж 2 вбивства і 3 випадки перевищення меж необхідної самооборони”.
Дійсно, прокурор і слідчий є процесуально незалежними фігурами, але у них є керівництво, яке може змушувати своїх підлеглих “покращувати результати”. У правоохоронців інших держав ніякої статистики немає: якщо злочин не розкритий, то він може лишатися таким і 10, і 15 років. І за це, на відміну від України, ніхто не буде покараний.
Заступник голови Громадської ради Державної пенітенціарної служби Андрій Діденко каже, що за його даними в Україні кількість довічно засуджених за рішеннями, які викликають розумний сумнів, становить близько десяти відсотків від їхньої кількості, а це приблизно сотня людей.
Законопроекти останньої надії
Наразі у Верховні Раді зареєстрований законопроект №2033а, який передбачає внесення змін у КПК щодо забезпечення окремим категоріям засуджених осіб права на правосудний вирок до 31 грудня 2017 року. Суть запропонованих змін, зокрема, у тому, що особа, яка провадила дізнання або брала участь у відповідній кримінальній справі як прокурор, слідчий, захисник, потерпілий, представник потерпілого, експерт, спеціаліст, свідок або суддя, не може брати участь як суддя у перегляді обвинувального вироку.
Крім того, скаргу на рішення суду про довічне ув’язнення може бути подано з тієї підстави, що обвинувальний вирок ґрунтується виключно на:
1) явці з повинною та/або показаннях підозрюваного, обвинуваченого, свідка, потерпілого, наданих під час дізнання, досудового слідства, які отримані з порушенням права на відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, або від яких відповідний підозрюваний, обвинувачений, свідок, потерпілий надалі відмовився, або які не підтвердилися під час судового розгляду;
2) показаннях, отриманих від особи, яка спочатку була свідком, а надалі стала підозрюваним, обвинуваченим, підсудним в цій або іншій кримінальній справі;
3) викривлених обставинах, які очевидно не відповідають дослідженим у суді доказам, що мають істотне значення;
4) обставинах, встановлених на підставі доказів, що були отримані з істотним порушенням права особи на захист під час дізнання, досудового слідства чи судового розгляду.
В інтересах засудженого, який відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі або позбавлення волі на певний строк, скаргу на обвинувальний вирок подає його захисник.
Крім цього, у парламенті зареєстровані ще два законопроекти: №2292 “Внесення змін до деяких законодавчих актів щодо заміни довічного позбавлення волі більш м’яким покаранням” (автори Віктор Чумак та Ірина Луценко) та №2107 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо розширення підстав для перегляду судових рішень в кримінальному провадженні Вищим спеціалізованим судом з розгляду цивільних кримінальних справ” (автори Валерій Пацкан, Ганна Гопко, Ірина Луценко та інші).
Якщо перший законопроект дозволяє неправомірно засудженим вийти на волю, то другий – надає Омбудсману право ініціювати перегляд судового рішення.
У тієї сотні “довічників”, які зараз відбувають покарання через сумнівні рішення судів, вся надія – тільки на ці нові законопроекти. Володимир Панасенко, Олександр Ощепков, Андрій Дембо, Олександр Рафальський, Борис Полторацький, Сергій Педченко та багато інших чекають на них.
На фото вгорі – Арсеній Прокоф’єв (скріншот телеканалу Київ), на фото внизу – Олена Панченко (надане автором)
