Реєстрація смерті та народження українців в окупації робить з них примар. Як цьому запобігти?
У наступні тижні правозахисники та експерти у робочій групі при МінТОТ визначаться, як Україні визнавати факт народження або смерті на непідконтрольних Києву територіях.
Питання поділило громадськість та Міністерство юстиції разом з Представництвом президента в Автономній Республіці Крим.
У ЧОМУ ПРОБЛЕМА
Якщо громадянин хоче зареєструвати народження або смерть, він звернеться до органів реєстрації актів цивільного стану (РАЦС) і цього ж дня, максимум за чотири години, отримає відповідне свідоцтво.
Але якщо подія сталась в ОРДЛО або Криму, то рідним доведеться пережити низку незручностей. Спочатку вони отримають відмову в органі РАЦС, звернуться до суду, дочекаються позитивного рішення і тільки після цього отримають свідоцтво в органі реєстрації цивільного стану. У кращому випадку вони витратять на це 3 дні, а в гіршому — понад 500 днів. Саме стільки станом на зараз люди очікують судового рішення.
Навіть якщо людина подасть скаргу до суду, не завжди рішення буде на її користь.
“Судова практика неоднакова в цій категорії справ. В одних випадках суди задовольняють заяви про встановлення фактів, спираючись на докази, отримані на окупованій території, а в інших відмовляють, керуючись нормою про незаконність актів виданих окупаційними органами влади. Іноді судді вимагають додаткові докази, окрім медичної документації ще й покази свідків, фото і навіть відео. Такий підхід судів спричиняє нерівність в правах заявників”, — каже юрист Української Гельсінської спілки з прав людини (УГСПЛ) Максим Тимочко.
Разом з тим, ухвалений президентський законопроект про реінтеграцію Донбасу (№7163) декларує адміністративну процедуру визнання фактів народження та смерті. Однак це не стосується кримчан. Для них лишається судова процедура.
Правозахисники та експерти називають такі підходи дискримінаційними, а перешкоди — обтяжливими та дорогими для громадян та держави.
“Українська Гельсінська спілка з прав людини вітала появу судової процедури, так як це був вихід із ситуації. Наразі ми провели аналіз, який дозволяє нам ставити питання про зміну цієї процедури, бо вона — складна та незручна для заявників та є дорогою для суспільства, адже держава оплачує час роботи суддів першої, а іноді й апеляційної та касаційної інстанцій”, — коментує Максим Тимочко.
Аби людині з непідконтрольної території отримати українське свідоцтво про народження чи смерть, їй знадобиться кілька разів перетинати лінію розмежування, адміністративний кордон з Кримом або витрачати кошти на готель. Окрім цього, вона витратиться на адвоката та сплатить судовий збір.
ПРИНИЖЕННЯ
Юристка Крим SOS Ольга Куришко називає приниженням процедуру доведення фактів народження та смерті в суді.
“Громадяни України надають відео народження дитини або фотографії померлих. Їх примушують робити генетичну експертизу, яка коштує 5 тисяч гривень. Вони також перевозять новонароджену дитину і стоять у цих чергах”, — розповідає вона.
Після смерті дядька Володимир Ляшенко, виконавчий директор громадської організації “Союз вимушених переселенців”, подавав у суд фотографії тіла у труні. А згодом фото хреста, на якому зазначено прізвище, ім’я, по-батькові, дату народження та смерті.
Анна Рассамахіна, юристка УГСПЛ, згадує випадки, коли у канцеляріях судів не хотіли приймати заяви без довідки внутрішньо переміщеної особи.
“У київських судах кожна друга людина, якій ми допомагаємо складати позовну заяву, стикається з тим, що у неї не приймають заяву без довідки внутрішнього переселенця. Дівчина в канцелярії, яка “все знає”, — це жахливий символ судової системи. Для них не аргумент, що людина живе на непідконтрольній Києву території… Люди й так налякані, бо живуть у російському інформаційному середовищі і не знають, що на них чекає на материковій Україні. І коли дівчина з канцелярії каже ще про подвійне громадянство, вони розчаровуються, повертаються і не повернуться знову”, — обурюється правозахисниця.
“Не кожен знає, що громадянство, “отримане” в Російській Федерації — примусове та не створює правових наслідків для громадян України”, — додає вона.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ статтю Ірини Сєдової “Як живуть українці в Криму без російського громадянства?”
Анна Рассамахіна розповідає, що для громадянок України, які одружились, народили дитину та розвелись на неконтрольованих територіях, починається квест.
“Укладені в Криму шлюби Україна не визнає. Зрозуміло, що жінка змінила прізвище. Тоді виходить, що в українському паспорті у неї одне прізвище, а в російському та свідоцтві про народження дитини — інше. Ми стикаємось з тим, що суди відмовляються встановлювати факт народження дитини. А цій дитині, яка мешкає у Київській області, вже три роки. Вона не може піти у дитячий садок і у неї складнощі із отриманням медичної допомоги”, — каже юристка.
Центр правових та політичних досліджень “Сім” дослідив 5,5 тисяч судових рішень. Експерти Центру вказують, що у 90% випадків суди приймають ухвали, спираючись на покази заявників та документи, які відхиляють органи РАЦС. За словами аналітика Центу правових та політичних досліджень “СІМ” Андрія Гниди, судді стали позаштатними працівниками адміністративного органу і виконують непритаманну їм роботу.
СТАТИСТИКА
Скільки людей народилось та померли на непідконтрольних Києву територіях — достеменно невідомо. Однак Андрій Гнида називає цифру у 372 тисячі таких фактів.
“Можна сумніватись у даних незаконних збройних формувань на сході України й окупаційної влади в Криму. Але інших даних немає. З лютого 2016 по червень 2017 року ті джерела повідомляють про 57 тисяч фактів народження і 116 тисяч фактів смертей в ОРДЛО та Криму. А якщо говорити з лютого 2014 року, то наша організація оцінює у 372 тисяч фактів”, — каже він.
Тим часом Міністерство юстиції повідомляє про цифру у 12 разів меншу. У відомстві звітують про 31 317 фактів народжень та смертей, внесених до реєстрів актів цивільного стану в Україні у період з лютого 2016 по червень 2017 років. Такі дані, на думку Андрія Гниди, ілюструють, наскільки ефективна та доступна для громадян процедура реєстрації актів цивільного стану.
“Коли окупація завершиться, Україна стикнеться з тим валом незареєстрованих актів цивільного стану. Все одно це питання треба вирішувати. Україна не зможе прикриватись потім окупацією”, — каже Андрій Гнида.
“З кожним роком з’являються десятки тисяч нових громадян України, у яких немає свідоцтва про народження, а згодом у них не буде й українських паспортів. Відсутність спрощеного адміністративного механізму призведе до того, що в Україні буде величезна кількість громадян України, але як довести — це буде викликом”, — додає Анна Рассамахіна.
ПРОПОЗИЦІЇ
Правозахисники погоджуються зі ст. 9 закону “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території”. Ця норма визнає нечинними будь-які акти, видані окупаційними органами. Однак вони пропонують, аби в Україні визнавався зміст виданих окупантом документів, а не сам документ, аби інформація з таких документів, яка свідчить про об’єктивні події, використовувалась у правовому полі держави.
“Ані суд, ані органи, які приймають адміністративні рішення, не визнають документи, видані окупаційною владою. Але вони не враховують того факту, що лише ці органи можуть видати хоч якісь фактичні підтвердження народження або смерті. На наш погляд важливо враховувати інформацію зазначену в цих документах. Це жодним чином не легітимізує окупаційну владу або акти видані нею”, — каже Анна Рассамахіна, координаторка спеціалізованої приймальні УГСПЛ зі справ Криму.
Україна зобов’язана визначитись із процедурою, коли стаються порушення Європейської конвенції з прав людини, наполягає Максим Тимочко.
“В одному з висновків Венеційської комісії 2009 року йдеться, що міжнародне право не встановлює обов’язку держави визнавати документи, які видає окупаційна влада. Держава сама вирішує визнавати чи не визнавати документи. Однак ця свобода закінчується там, де є порушення Європейської конвенції з прав людини, в тому числі ст. 8 (“право на повагу до приватного і сімейного життя”)”, — каже правозахисник.
Експерти Центру правових та політичних досліджень пропонують збільшити коло суб’єктів, до яких можна звернутись із заявами без підтвердження родинних зв’язків.
Вони також виступають за зміну порядку оцінки допустимості доказів про об’єктивні факти. Експерти пропонують враховувати інформацію, посвідчену медичними закладами, “органами соцзахисту” чи архівами на непідконтрольних Києву територіях.
“Людині ж треба доводити, що хтось там народився чи помер. Робоча група має прописати, які документи має побачити державний орган. Не обов’язково акт цивільного стану окупаційної влади. Важлива документація медичних установ. Вони ж не “органи державної” окупаційної влади”, — коментує Максим Тимочко.
Окрім цього, експерти пропонують надавати громадянам безоплатну правову допомогу у таких справах та звільняти їх від сплати судового збору.
Помічниця позафракційної депутатки Наталі Веселової Олеся Цибулько просить експертів та державні органи підтримати законопроект №7463. За її словами, проект закону пропонує не визнавати документи з непідконтрольних Києву територій, а перереєстровувати через складання акту.
У Міністерстві юстиції сумніваються, що уся інформація у нелегітимних документах буде достовірною.
“Пропонується використовувати інформацію з документа, не розуміючи, чи ця дитина народжена у шлюбі чи одинокою мамою, яка буде потім претендувати на отримання державної допомоги. А орган державної реєстрації засвідчує безспірні факти, які підтверджуються документально. Така процедура призведе до того, що надалі наші органи видаватимуть не зовсім достовірний документ, що матиме надалі правові наслідки”, — коментує начальниця відділу проставляння апостиля із Міністерства юстиції України Ольга Почекіна.
Представництво президента України в Автономній Республіці Крим виступає проти адміністративної процедури. Там наполягають, що лише суд може взяти до уваги документи окупаційної влади.
Його представник Руслан Сейдаметов каже, що внесення актових записів в Державний реєстр актів цивільного стану громадян на підставі нелегітимних “свідоцтв про народження чи смерть” буде прямим шляхом до визнання російської юрисдикції на Кримському півострові. Він також наголосив, що Україні доведеться витрачати кошти на додаткових працівників у органах РАЦСах, якщо приймуть адмінпроцедуру.
“Ми схильні до судової процедури, бо, як бачимо з міжнародної судової практики, тільки суд може взяти до уваги документ окупаційної влади та встановити факт. А по суті пропонується, щоб Міністерство юстиції визнавало ці акти”, — каже Руслан Сейдаметов.
“У судів більше повноважень, аби збирати докази, аніж у органах РАЦСів… Суди досліджують докази, їм потрібен час, аби відбувався процес визнання доказів. Коли органу РАЦСу надаватимуть документи, то він безспірно зобов’язаний визначитись з ім’ям, по-батькові дитини, його батьками, датою народження тощо. З таким свідоцтвом виникають правові наслідки, хто записаний батьком, матір’ю”, — пояснює Ольга Почекіна.
Така позиція державних органів суперечить 126 та 129 заходам затвердженої президентом Нацстратегії з прав людини. Вони зобов’язують Мін’юст розбити та подати на розгляд Кабміну законодавчі зміни, врахувавши молдовський досвід вирішення питання, а саме — через адміністративну процедуру. Ці заходи міністерство мало зробити до 30 червня 2016 року.
ЕЛЕМЕНТ ДЕОКУПАЦІЇ
Правозахисники наголошують: жителі окупованих територій не зрадники, а постраждалі від російської агресії. Вони вважають спрощений адміністративний механізм елементом деокупації.
“Чим більше людей звертатимуться за українськими документами, тим краще. Це, як з паспортами: чим більше вони отримуватимуть українських паспортів, тим більше у них буде можливостей, тим більше студентів вступатимуть в українські виші. Тому нам треба впроваджувати політику деокупації, а не лише виголошувати гасла “Крим, Донбас — це Україна”, “Геть окупанта!”, — підсумовує Максим Тимочко.
Текст законопроекту робоча група може напрацювати вже протягом місяця. Робоча група поки не визначалась, через кого реєструватиме документ — через Кабінет Міністрів чи народних депутатів.
Микола Мирний, журналіст Центру інформації про права людини для газети “День”
