“Я вірила, що мене везуть на органи”: чому дітям з ТОТ страшно повертатися в Україну
За даними Міністерства юстиції України, станом на листопад 2026 року верифікували 20 651 випадок депортації та примусового переміщення українських дітей Росією. Ця цифра не є остаточною, адже Росія не надає інформації про дітей ні Україні, ні міжнародним організаціям. Щобільше, вона робить все, щоб цю інформацію приховати: розміщує дітей в російських родинах, змінює їхні імена, видає російські паспорти тощо.
Водночас на тимчасово окупованих територіях залишаються приблизно 1,5 мільйона українських дітей і молодих людей, які зазнають русифікації, індоктринації та мілітаризації.
Росія обмежує їхнє право на українську освіту, мову й культуру, нав’язує російське громадянство та заохочує долучатися до збройних сил РФ.
До Всесвітнього дня дитини ZMINA розповідає історію дівчини, яка виросла на окупованій Луганщині, пережила тиск окупантів в підлітковому віці, та у 2026 році змогла виїхати на підконтрольну Україні територію.і

“Нас залишили під вибухами”: дитинство під російською окупацією
Єва народилася та виросла на Луганщині. До 16 років жила в Алчевську, а потім переїхала до Луганська, де навчалася в коледжі. Війну вона пам’ятає ще з 2014 року. Тоді їй було вісім років, тому повністю усвідомити події не могла. У пам’яті залишилися російські військові, люди, які залишали місто, та батьки, які втрачали роботу.
“Я розуміла кризову ситуацію, але не розуміла, що саме відбувається”, – пригадує вона.
Повномасштабне вторгнення Росії дівчина зустріла в Луганську. На той час вона жила в студентському гуртожитку разом з іншими підлітками. Після початку бойових дій їм наказали зібрати речі та виїхати, оскільки будівлю передали російським військовим, а навчання припинили.
За її словами, перші вибухи почалися ще 17 лютого 2022 року. Упродовж лютого щоночі відбувалися евакуації, однак виїхати дівчина не змогла.
“Я не змогла виїхати, тому що мої батьки зайняли радикальну проросійську позицію. Вони навіть у РФ не хотіли евакуюватися. Казали, що вони вже в Росії. І вони залишили мене під вибухами”, – розповідає вона.
Луганськ, 22 вересня 2022 року. Фото: APУ березні студентів знову повернули до навчання. “До четвертого курсу ми навчалися і жили в гуртожитку разом з російськими військовими”, – говорить Єва.
За словами дівчини, на окупованій Луганщині молодь активно залучали до російських організацій, зокрема “Молодої гвардії” та “Руху перших”.
“Туди заганяють молодь, мілітаризують їх, навчають ненавидіти Україну. Вони навчають молодь мріяти про війну, щоб, як тільки їм виповниться 18 років, – вони підписували контракти й робили все для Росії”, – каже вона.
Читайте також: Щонайменше п’ятеро вивезених до Росії дітей-сиріт з Донеччини підписали контракти з армією РФ і воюють проти України
Дівчина та її друзі намагалися не долучатися до таких структур, оскільки розуміли небезпеку цього впливу. Однак уникнути участі в заходах, організованих окупаційною адміністрацією, було складно. З 2022 року студентів коледжу змушували щодня брати участь у церемонії підняття російського прапора та співати гімн РФ.
“Кожного дня о 7:30 ми обов’язково повинні були йти співати гімн Росії. Якщо ми це пропускали, то мали писати пояснювальну на ім’я директора: чому саме не прийшли. І вже директор розбирався, чи є це вагомою причиною”, – розповідає дівчина.
Такі заходи стали частиною повсякденного життя студентів, від яких вимагали демонструвати лояльність до держави-окупанта.
Допит через пісню українського виконавця
Дівчина пригадує ще одну історію. Після святкування родинної події одного з друзів студенти вийшли на вулицю і почали співати пісні Вєрки Сердючки. Це почули російські військові.
“Вони почали кричати, що вони захисники, що приїхали на свою російську землю. Питали, чому повинні слухати “хохляцькі” пісні, чи хочемо ми проблем”, – згадує дівчина.
Між компанією та військовими виникла суперечка. Наступного дня дівчину разом із подругою викликали до директора коледжу. Їх змушували виправдовуватися за інцидент, погрожували відрахуванням та можливим втручанням правоохоронних органів окупаційної влади.
“Нас пресували, казали “доведи, що ти не “бендерівка”. Дві години ти доводиш [свою невинність. – Ред.]. Вони згадували батьків, казали, що можуть відрахувати, можуть викликати поліцію або МГБ, ФСБ та інше. Звичайно, це страшно”, – розповідає вона.
За два тижні погрози стали реальністю. Увечері, коли дівчина перебувала в гуртожитку, до неї приїхав представник так званого МГБі . Її викликали на перший поверх до окремої закритої кімнати, де чоловік почав розпитувати про інцидент.
“Мені було 16 років, я без батьків, без нікого. Він прийшов і почав випитувати, чи я безпечна для Російської Федерації, чи не є я “засланим козачком”, – згадує дівчина.
Вона намагалася переконати представника окупаційної структури, що нічого небезпечного не сталося, а співання пісні українського виконавця було лише випадковим епізодом. Дівчина зізнається, що боялася не лише можливого відрахування чи повторних допитів.
“Усі з 2014 року так чи інакше знають про існування луганських “підвалів”. Це катакомби, це місця катування, і всі могли туди потрапити. Дуже страшно навіть розповідати про це”, – говорить вона.
Залишити окуповану Луганщину дівчині вдалося лише у 2026 році. Водночас шукати можливості для виїзду вона почала приблизно за два роки до цього. Тоді вона знайшла в інтернеті організацію “Донбас SOS” і звернулася за консультацією. Там їй пояснили, що виїхати можливо, однак для цього потрібно мати хоча б якісь документи, зокрема свідоцтво про народження.
Дівчина звернулася до батьків, щоб забрати свої документи. Вона навіть вигадала іншу мету виїзду – сказала, що планує їхати до Європи. Однак батьки повідомили, що документи знищили.
Згодом їй вдалося знайти юриста, який допоміг їх відновити. Після цього вона знову звернулася до “Донбас SOS”, звідки її скерували до громадської організації “Компас мрії”.
Згодом Єва змогла налагодити контакт з організацією. Її координаторкою стала голова ГО “Компас мрії” Діна Уріх, яка й зараз продовжує супроводжувати дівчину та допомагати їй адаптуватися після повернення.
Чого бояться підлітки, які хочуть виїхати з ТОТ?
Діна Уріх пояснює, що організація спеціалізується на допомозі підліткам віком від 15–16 років та молодим людям до 23 років.
“Ці люди, з одного боку, мають багато енергії, самостійне бажання повернутися. І водночас вони, на жаль, дуже вразливі, тому що в них немає документів, немає соціальних зв’язків тощо”, – розповідає представниця організації.
Перший контакт відбувається онлайн – через месенджери, електронну пошту або форму на сайті. Однак універсального алгоритму роботи немає: кожна історія має свої обставини, які необхідно враховувати під час планування виїзду.
Фахівці з’ясовують, чи має людина документи, скільки їй років, де вона перебуває, чи можуть рідні перешкоджати її виїзду та чи існує загроза переслідування.
“Багато чого зав’язано на довірі. Тому що ми разом із молодою людиною вирушаємо в цю небезпечну, складну подорож, яка триває кілька днів. І нам дуже важливо вже на етапі першого контакту з’ясувати не тільки базові речі, а й життєві обставини людини. Нам важливо розуміти, яким буде план”, – пояснює Діна Уріх.
Діна Уріх, голова ГО “Компас мрії”. Фото: Вадим Монастирський / “Українська Волонтерська Служба”За її словами, одне з найпоширеніших побоювань молоді – що волонтери, які обіцяють допомогти виїхати до України, насправді працюють на ФСБ. Представниця “Компаса мрії” розповідає, що організація отримує інформацію про фейкові акаунти так званих волонтерів, які можуть використовувати для виявлення молодих людей із проукраїнськими поглядами.
Про поширеність цієї проблеми розповідала й Серафима Крук, яка так само була підліткою в окупації та виїхала з ТОТ у 2026 році. За її словами, після спілкування з цими фейковими “волонтерами”, до українців в окупації приходять силовики з “профілактичною бесідою”.
Наскільки глибоко російська пропаганда впливає на сприйняття молоді, стає зрозуміло вже після перетину кордону. Деякі бенефіціари зізнаються, що до останнього не були впевнені в намірах людей, які допомагали їм виїхати.
“Зазвичай люди визнають це вже після того, як перетнули кордон і перебувають у безпеці. Вони кажуть: “Знаєте, я до останнього вірила, що ви мене на органи везете”, – переповідає Діна Уріх слова молодих людей.
Єва також визнає, що не могла повністю позбутися сумнівів.
“Коли ти живеш 12 років в оточенні, у суспільстві, де тобі з дитинства кажуть, що ви не потрібні Україні, що вас ніхто не буде підтримувати, то важко повністю довіряти”, – розповідає вона.
Окрім недовіри до волонтерів, молоді люди бояться самого процесу виїзду. Зокрема, їх непокоїть проходження фільтрації, перевірки з боку окупаційних структур та можливість того, що російські спецслужби дізнаються про їхні справжні погляди.
За словами Діни Уріх, саме тому кожен маршрут опрацьовують індивідуально. Фахівці разом із людиною обговорюють можливі запитання під час перевірок та продумують, як пояснювати обставини виїзду, враховуючи її особисту ситуацію.
Окремі ризики пов’язані з цифровою безпекою. Єва розповіла про подругу, яку переслідували через пошукові запити в інтернеті. За її словами, інтернет-провайдери передавали ФСБ інформацію про пошукові запити користувачів. Після цього до подруги приїхали з обшуком, а згодом її забрали на допит.
Цей випадок посилив побоювання дівчини щодо можливого переслідування за проукраїнську позицію.
Нагадаємо, 31 березня 2025 року Роскомнагляд ухвалив рішення про посилення контролю за інтернет-активністю жителів Криму та інших окупованих Росією територій України. Згідно з наказом, інтернет-провайдери мають збирати та передавати відомству IP-адреси пристроїв користувачів, геодані, ідентифікатори, а також інформацію про інтернет-трафік.
Водночас страхи не зникають і після перетину кордону. За словами Діни Уріх, російська пропаганда систематично переконує молодь, що в Україні на них не чекають, а походження з окупованих територій стане причиною дискримінації.
Молоді люди бояться, що не матимуть житла, їжі та грошей, що залишаться самі й не зможуть відновити соціальні зв’язки. Також вони побоюються негативного ставлення через тривале проживання в окупації.
Читайте також: “Я не шпигунка, я просто хочу тут жити”: що проживають діти, які виїжджають з окупації
Діна Уріх наголошує, що з такими побоюваннями потрібно працювати ще до виїзду, а після повернення допомагати молоді поступово відновлювати соціальні зв’язки та адаптуватися до нового середовища.
Волонтерка пояснює, що громадські організації, які працюють у межах ініціативи Bring Kids Back UA, координують свою діяльність із державними структурами, щоб доповнювати наявні програми підтримки, а не дублювати їх.
Основна роль громадських організацій, зокрема і “Компаса мрії” – допомагати в кризовий період одразу після повернення, поки людина ще не може самостійно розв’язати всі необхідні питання. Організації надають тимчасове житло, продукти, одяг, грошову допомогу та інші речі для задоволення першочергових потреб.
Читайте також: Повернути відчуття дому: як проходить реінтеграція дітей після повернення з окупації чи депортації і чого не вистачає
За словами Діни Уріх, саме наявність такої підтримки впливає на готовність інших молодих людей ухвалити рішення про повернення. Важливу роль у цьому відіграють особисті рекомендації тих, хто вже пройшов цей шлях.
“Переважна більшість наших бенефіціарів дізнаються про наше існування й ухвалюють рішення про виїзд тому, що хтось із тих, хто вже виїхав, сказав: “Все добре, це працює, я дійсно повернувся, мені допомагають, у мене є дах над головою, мені все надали”, – пояснює вона.
Попри блокування українських медіа на окупованих територіях, молоді люди все ж знаходять такі повідомлення – через інтерв’ю, відео та історії тих, кому вже вдалося виїхати.
“Ми маємо робити все можливе, щоб інформація про виїзд, про те, що надається підтримка після повернення і що людина не залишається наодинці з усім цим, постійно була в інформаційному просторі”, – наголошує Діна Уріх.
Після повернення на підконтрольну Україні територію Єва вступила до українського університету. За її словами, з оформленням документів та вступом їй допомагали ГО “Компас мрії”, Офіс омбудсмана та освітній центр. Підтримувати зв’язок із нею почали ще тоді, коли вона перебувала в Мінську та готувалася до перетину кордону.
Єва Грушевська. Фото з особистого архіву дівчини“Я перетнула кордон 17 вересня, а приймальна комісія працювала до 30. Тобто я застрибнула в останній вагончик. Вступила я з документами, які отримала ще в окупації. Я перескладала атестати за 9-й та 11-й класи в українських ліцеях, але загалом дуже швидко вступила на психолога, як і мріяла усе життя”, – говорить дівчина.
Вона зізнається, що спочатку дуже хвилювалася через вступ.
“Я думала, що мені обов’язково доведеться складати НМТ – а я нічого не знаю. Але насправді зараз для нас [ молоді, яка виїжджає з ТОТ. – Ред.] це дуже легко, бо допомагають в університетах, центрах освіти. І це справді важливий крок у реінтеграції”, – говорить Єва.
Нині дівчина поступово звикає до життя в новому середовищі.
“Наразі у Києві мені безпечніше, але я все ж таки мрію повернутися в український Луганськ”, – говорить Єва.
Поверненням українських дітей, яких Росія депортувала або незаконно перемістила з тимчасово окупованих територій, займається президентська ініціатива Bring Kids Back UA.
Вона об’єднує зусилля державних органів, громадських організацій та міжнародних партнерів України. Серед основних напрямів роботи – розшук та ідентифікація депортованих і примусово переміщених дітей, сприяння їхньому поверненню в Україну та подальша реінтеграція.
Станом на 20 листопада в межах ініціативи 2833 дитини повернули з депортації, примусового переміщення або тимчасово окупованих територій.
Інформацію про маршрути виїзду, безпеку, вступ до українських закладів освіти та підтримку після повернення зібрано за цим посиланням. Там також є контакти організацій, які допомагають виїхати з ТОТ.