Центр протидії корупції вбачає погрози у відповіді ДБР на запит щодо 143 об’єктів нерухомості брата Сухачова

Державне бюро розслідувань відповіло на запит журналістки Центру протидії корупції Аліни Стрижак щодо 143 об’єктів нерухомості, які належать бізнесмену Олександру Сухачову – брату директора ДБР Олексія Сухачова. Замість відповідей на поставлені запитання бюро надіслало документ з оцінними судженнями, звинуваченнями на адресу організації та згадками про кримінальні провадження щодо її керівництва.

Про це повідомляє Центр протидії корупції.

Фото: ДБР

ДБР надіслало відповідь 6 липня – після того як організація оприлюднила інформацію про ухвалу судді Печерського районного суду Києва Сергія Вовка, який заборонив публікувати розслідування щодо нерухомості брата директора ДБР.

За інформацією ЦПК, більша частина відповіді не містить пояснень щодо поставлених у запиті питань, як цього вимагає Закон України “Про доступ до публічної інформації”. Натомість документ містить оцінні судження працівників ДБР та фактичні погрози на адресу організації.

Зокрема, у відповіді ДБР повідомило, що продовжує низку розслідувань, а також порушило питання, які не стосувалися журналістського запиту.

Так, відомство почало лист зі згадки про кримінальні провадження, які вже передали до суду щодо голови правління організації Віталія Шабуніна. Крім того, воно перелічило низку статей Кримінального кодексу України, за якими, за даними бюро, тривають перевірки щодо можливих неправомірних дій Шабуніна. Серед них – підроблення документів та нібито привласнення волонтерського автомобіля. Антикорупційники вважають, що в такий спосіб ДБР фактично анонсувало нові кримінальні провадження проти керівника організації та самої організації.

Також ДБР повідомило, що проводить досудове розслідування в справі, яку закрили у 2016 році через відсутність складу злочину. Йдеться про нібито заволодіння Віталієм Шабуніним та виконавчою директоркою ЦПК Дар’єю Каленюк коштами міжнародної технічної допомоги, які уряди США та держав Європейського Союзу виділяли на реформу прокуратури.

Центр протидії корупції має офіційні документи, які підтверджують, що організація не отримувала коштів на реформу прокуратури. Саме це стало підставою для закриття справи ще 2016 року. Крім того, в організації звернули увагу, що діяльність громадської організації та стаття Кримінального кодексу, за якою ДБР проводить розслідування, не належать до підслідності цього органу. 

У центрі також зазначили, що ДБР звинуватило організацію в тиску на слідство та маніпуляціях: бюро назвало заклики реформувати ДБР “спротивом фігурантів” і “тиском на орган досудового розслідування”.

Крім того, у листі ДБР стверджує, що публікації організації про роботу бюро мають “сугестивний вплив” на суспільство. За оцінкою ЦПК, у такий спосіб ДБР натякає, що громадська підтримка реформи бюро виникла через вплив публікацій антикорупційників. У листі також ідеться про те, що організація нібито маніпулює суспільно чутливими темами на тлі євроінтеграції України.

Наприкінці повідомлення ДБР вимагало опублікувати його відповідь, пояснивши це необхідністю не допустити маніпулювання громадською думкою. У відповідь центр повідомив, що публікує лист, але без інформації, яку суддя Сергій Вовк заборонив поширювати. Водночас, як зазначають у ЦПК, ДБР заявило, що залишає за собою право самостійно оприлюднити журналістський запит Аліни Стрижак.

Виконавча директорка ЦПК Дар’я Каленюк закликала директора ДБР Олексія Сухачова оприлюднити запит журналістки разом з усіма поставленими питаннями. За її словами, це допоможе швидше оскаржити ухвалу Печерського районного суду та пришвидшить публікацію розслідування про брата директора ДБР, його 143 об’єкти нерухомості та роль самого бюро в цій історії.

У ЦПК також додали, що разом зі “Слідством.Інфо” продовжують працювати над розслідуванням і роблять усе можливе, щоб опублікувати його.

Нагадаємо, напередодні “Слідство.Інфо” повідомило, що Печерський районний суд Києва заборонив редакції поширювати інформацію про майно, угоди та інвестиції Олександра Сухачова. Суд ухвалив це рішення 6 липня – саме тоді, коли журналісти разом із Центром протидії корупції готували до публікації розслідування про 143 об’єкти нерухомості, які, за їхніми даними, належать братові директора ДБР.

У Державному бюро розслідувань повідомили Суспільному, що не коментуватимуть ситуацію, оскільки відомство не бере участі в цьому судовому процесі, а справа не стосується безпосередньо працівника ДБР.

Міжнародна організація “Репортери без кордонів” (RSF) висловила занепокоєння через рішення Печерського районного суду Києва, заявивши, що судова система не має ставати інструментом цензури журналістських розслідувань, які становлять суспільний інтерес.

Згодом у Печерському районному суді Києва заявили, що ця заборона нібито має тимчасовий характер.

Юристка програми захисту громадянського суспільства Центру прав людини ZMINA Анастасія Соловйова вважає, що ця справа потребує оцінки з огляду на сучасні європейські стандарти захисту свободи слова. Вона поділилася, що у квітні 2024 року Європейський Союз ухвалив директиву ЄС 2024/1069, яка має протидіяти так званим SLAPP-позовам – стратегічним позовам проти участі громадськості. Такі позови часто подають не для захисту порушеного права, а щоб створити процесуальний і фінансовий тиск на журналістів, медіа, громадські організації, активістів або науковців.

Як зазначила Соловйова, директива прямо вказує, що такі позови зазвичай ініціюють впливові особи, корпорації, політики або державні органи, щоб придушити суспільну дискусію. Особливе занепокоєння викликають ситуації, коли між сторонами існує суттєва нерівність можливостей, а судові механізми використовують як інструмент тиску на незалежну журналістику.

На думку юристки, ця справа має окремі ознаки SLAPP-позову. Вона пояснила, що суд заборонив публікувати журналістське розслідування про майно брата директора ДБР ще до виходу матеріалу. Як випливає з ухвали, одним з головних аргументів заявника стало те, що журналісти звернулися до фізичної особи із запитом про згоду на поширення персональних даних відповідно до статті 14 Закону України “Про захист персональних даних”, однак такої згоди не отримали.