Родини безвісти зниклих роками самотужки шукають докази перебування рідних у полоні – МІПЛ

На п’ятий рік великої війни тисячі українських військових перебувають у російських тюрмах без офіційного статусу військовополонених. Через це їхні рідні змушені власноруч збирати докази, аби повернути близьких додому.

Про це повідомляє Медійна ініціатива за права людини.

Фото: МІПЛ

Наразі обʼєднання налічує 128 родин військовополонених, частина з яких перебуває в полоні з 2022–2023 років без офіційного статусу. Саме тому більшість сімей роками самотужки збирають докази того, що їхні рідні живі.

Родини нарікають, що головна проблема у тому, що у держави немає єдиних правил, оскільки кожне відомство по-своєму оцінює фото, відео з російських месенджерів чи слова звільнених із полону. Тож рідні досі не мають чітких відповідей, як держава шукає та перевіряє інформацію про бійців. Сімʼям часто важко зрозуміти, чому різні відомства дають протилежні відповіді та чи не пропустять їхню близьку людину під час обміну через відсутність офіційного статусу військовополоненого.

У Координаційному штабі та СБУ пояснюють, що збирають інформацію по крихтах через опитування та перегляд тисяч фотографій. Посадовці пояснили, що рішення про зміну статусу полонених ухвалюють на основі наявної інформації, проте жоден метод не гарантує абсолютної точності. Зокрема, фото, відео та свідчення звільнених осіб проходять ретельну перевірку.  

“Так само обережно ставляться до свідчень звільнених із полону, адже зорова памʼять дуже субʼєктивна, до того ж впливає фактор тортур та ізоляції“, – кажуть посадовці.

Для верифікації даних відомства використовують кілька методик: індивідуальні опитування колишніх полонених; роботу з масштабними фототеками військовослужбовців; фокус-групи для колективного відтворення місць утримання та встановлення осіб інших бранців.

При цьому посадовці застерігають, що ворог активно використовує фейки та відео й фото, створені за допомогою штучного інтелекту.

Росія ж, зі свого боку, навмисно ускладнює цей процес, приховуючи українців, не визнаючи факт їхнього перебування у них та не бажаючи створювати табори для військовополонених. Водночас ворог утримує наших людей по всій території Росії та тимчасово окупованих територіях України. Також окупанти не допускають до полонених Міжнародний комітет Червоного Хреста (МКЧХ) задля їхньої верифікації та нагляду за дотриманням гуманного поводження з ними. До того ж у деяких випадках тіла загиблих утримуються до стану, який унеможливлює проведення судово-медичної експертизи щодо встановлення причин смерті.

Водночас міжнародні організації на кшталт ООН чи ОБСЄ не мають реальних важелів впливу, адже все “залежить від волі держави-агресора”.

На круглому столі також обговорили складнощі з отриманням довідки про перебування в місцях несвободи (постанова КМУ № 55 від 20.01.2023). Командири військових частин нерідко відмовляють у видачі цієї довідки, посилаючись на “недостатність доказів” або трактуючи нормативну базу на власний розсуд. Цей документ є важливим для родин, оскільки він забезпечує соціальні гарантії та спрощує юридичні процедури після звільнення військового.

У підсумку родини закликали владу створити чітку систему підтвердження полону та повертати таких бійців додому нарівні з іншими.

Станом на 23 лютого 2026 року в Україні статус зниклих безвісти за особливих обставин мали понад 90 тисяч людей. Мова йде як про військових, так й про цивільних, серед яких дорослі та навіть діти.

Посадовці уточнюють, що під військовими мають на увазі службовців ЗСУ, Нацгвардії, Нацполіції, Держприкордонслужби, СБУ та розвідувальних органів. 

“Українська правда” цікавилась кількістю зниклих безвісти за особливих обставин, адже вирішили дослідити навіщо Міноборони створює нову структуру для зниклих безвісти й полонених. Раніше відповідальними за безвісти зниклих були підрозділи цивільно-військового співробітництва (ЦВС) і служби супроводу безпосередньо в бригадах.

Фото обкладинки: thegard.city