Правозахисні організації закликали не публікувати вразливі фото людей з інвалідністю у медіа та соцмережах

Десять громадських організацій і громадських діячок закликали припинити використання вразливих фото людей з інвалідністю в медіа. Ініціаторкою стала організація “Бачити серцем”, заяву також підтримала спілка “Ліга сильних”. До неї долучилися організації “Відчуй”, Чернівецьке об’єднання “Захист”, “Майстерня Мрії”, “Група активної реабілітації”, “Видимі”, “Родина для осіб з інвалідністю”, а також громадські діячки Ліна Дешвар і Інна Мірошниченко.

Про це йдеться у їхній спільній заяві.

Фото: Canva

Автори заяви звернулися до волонтерів, благодійних фондів і організацій із вимогою не використовувати у звітності в соцмережах фото дітей і дорослих з інвалідністю, які показують їх у вразливому стані. Вони пояснили, що йдеться про зображення, де люди перебувають у моменти слабкості, інтимності або безпорадності. Такі фото можуть включати оголені чи напівоголені знімки, кадри з житла, що демонструють складні соціальні умови, або зображення з акцентом на діагнозі. На думку ініціаторів, подібний контент створює реальні ризики для безпеки і гідності людей.

Керівниця ГО “Бачити серцем” Олеся Яскевич пояснила, що кожна дитина має право на приватність, гідність і контроль над власним образом незалежно від стану здоров’я. Діти, а інколи й дорослі з інвалідністю, не можуть дати усвідомлену згоду на публікацію фото, особливо, якщо ці зображення показують їхній медичний стан або вразливі моменти. За її словами, коли організації публікують такі фото, вони перетворюють людину на інструмент комунікації замість того, щоб визнавати її суб’єктом прав. Яскевич також наголосила, що зображення, які акцентують на стражданні чи “подоланні труднощів”, формують викривлене уявлення про людей з інвалідністю. Крім того, такі фото можуть мати довготривалі наслідки для дітей, які в майбутньому можуть відчути сором і порушення особистих меж, побачивши ці матеріали в інтернеті.

Виконавча директорка спілки “Ліга сильних” Дар’я Кукуріка наголосила, що організації мають враховувати два аспекти, коли розповідають історії людей з інвалідністю. Вона пояснила, що важливо думати, як обрана подача вплине на конкретну людину і чи представить її гідно. Водночас вона звернула увагу, що повторювані образи людей з інвалідністю як отримувачів допомоги формують у суспільстві уявлення про них лише через потребу в підтримці. Це, за її словами, закріплює модель жалості замість рівності і суб’єктності. Кукуріка підкреслила, що важливо показувати людей з інвалідністю як повноцінних особистостей із власними талантами, досвідом і роллю в суспільстві, а не лише як об’єкт допомоги.

Керівниця ГО “Відчуй” Дар’я Герасимчук зазначила, що фото з акцентом на болі чи безпорадності порушують не лише приватність, а й гідність, адже усе, що дорослі публікують сьогодні, впливатиме на майбутнє дитини, її самоідентичність і відчуття безпеки. Герасимчук наголосила, що етична комунікація має ставити в центр права дитини, а не потребу показати роботу організації.

Голова правління Чернівецького об’єднання “Захист” Марія Нікітіна підкреслила, що жодна звітність не виправдовує порушення гідності дитини. Вона зазначила, що використання вразливих фото є формою експлуатації, а не допомоги: діти не обирають, щоб про їхній стан знали сторонні, і в майбутньому це може призвести до булінгу чи приниження.

Директорка з розвитку ГО “Майстерня Мрії” Галина Штогрин пояснила, що рішення публікувати або не публікувати такі фото залежить від цінностей і культури організації. Вона додала, що ці рішення впливають на те, як команда сприймає свою роботу і як люди, які отримують допомогу, бачать себе – як безпорадних прохачів чи як тих, хто будує власне життя.

Виконавчий директор ГО “Група активної реабілітації” Віталій Пчолкін наголосив, що проблема стосується не лише дітей, а всієї спільноти людей з інвалідністю. Публікація інтимних аспектів життя, зокрема процесів реабілітації чи медичних процедур, грубо порушує право на приватність і гідність. Такий контент, як переконаний Віталій, сприяє стигматизації і закріплює образ “вічної жертви”, а також створює довгострокові ризики, оскільки цифровий слід залишається назавжди.

Керівниця ГО “Видимі” Олена Пшенична також звернула увагу, що родини у складних обставинах не завжди можуть відстояти свої межі або відмовитися від публічності, тому саме організації мають закладати етичні стандарти у свої комунікації та пояснювати їх партнерам і донорам. 

Голова правління ГО “Родина для осіб з інвалідністю” Тетяна Шаповалова підкреслила, що етична комунікація починається з готовності не публікувати те, що людина не могла б обрати сама.

Громадська діячка Ліна Дешвар поділилася, що у своїй роботі керується принципом “не нашкодь”. Вона зазначила, що будь-яка публікація має проходити перевірку на ризики для дитини, і вразливі фото майже завжди їх створюють – від булінгу до небезпечної уваги. 

Правозахисниця Інна Мірошниченко пояснила, що українське законодавство визначає гідність і безпеку людини як найвищу цінність. Тим часом публікації, які викликають жалість, суперечать цим принципам і формують культуру, де допомога базується на співчутті до “чужого болю”, а не на відчутті рівності. Практика демонстрації вразливості, за словами Інни, призводить до того, що з кожним разом контент стає більш відвертим і фактично перетворюється на “продаж болю”.

У заяві також пояснили, що використання емоційно важких зображень дітей у фандрейзингу правозахисники називають poverty porn або inspiration porn. Автори підкреслили, що така практика експлуатує вразливість заради збору коштів, формує патерналістське ставлення до людей з інвалідністю і підриває довіру до організацій у довгостроковій перспективі.

Вони додали, що використання таких фото може спричинити юридичні наслідки – від цивільної відповідальності до адміністративної чи кримінальної. Навіть письмова згода батьків або опікунів не гарантує законності публікації, адже закон ставить інтереси та гідність дитини вище за будь-яку згоду.

Натомість організації закликали використовувати етичні підходи до комунікації: публікувати фото лише за усвідомленої згоди, показувати людей у контексті їхньої активності та сили, використовувати знеособлені дані й інфографіку, а також оцінювати, чи хотіла б людина бачити своє фото у відкритому доступі через багато років.

Нагадаємо, що питання етичності використання фото – загалом поширене і чутливе для українського медіапростору, особливо в умовах повномасштабної війни, коли журналісти щодня працюють із травматичними подіями та людським горем. Дискусії про межі допустимого у таких зображеннях виникають регулярно і щоразу повертають до базового питання: як показувати реальність війни, не порушуючи гідність людини.