Чому безбар’єрність – це найкраща інвестиція в розвиток держави

Ми їхали з головою громадської організації “Довіра” Наталею Шишолік у чергове відрядження, коли їй зателефонували і запросили виступити на заході про співпрацю громадянського суспільства та влади в місті. “Що ж сказати?” – замислилася Наталя. “Почни з риторичного запитання, чи було б щось зроблено для безбарʼєрності в громаді, якби ти та інші люди з інвалідністю не ініціювали зміни?” – запропонувала я.

А й правда. У місті Маневичі на Волині з ініціативи Наталі та громадської організації “Довіра”, яку вона очолює, проводяться щорічні спортивні змагання для дітей та дорослих з інвалідністю, облаштовано доступну вбиральню для дітей з інвалідністю в спортивній школі, а також місце для паркування людей з інвалідністю біля Центру культури та дозвілля. Окрім цього, Наталя організовує доступні мистецькі та освітні заходи, “Кіно під відкритим небом”, екскурсії. Перші книжки шрифтом Брайля у міській бібліотеці теж з’явилися завдяки Наталі. А ще вона є операторкою гарячої лінії ГО Fight For Right і щодня допомагає людям з інвалідністю з прифронтових громад отримати життєво необхідну підтримку.

Чи це багато? Однозначно так. Чи впливає така діяльність на руйнування бар’єрів? Безсумнівно. Майже в кожному місті України є такі самі активісти та активістки, яким не байдуже, які руйнують стереотипи на кшталт: “Люди з інвалідністю мають сидіти вдома, отримувати свої умовні 3000 гривень і бути вдячними за це”. Жорстоко, правда? Адже йдеться про понад 3 мільйони людей в Україні (на жаль, немає офіційної статистики за останні роки), які так само як Наталя можуть значно посилити громади, розбудовувати доступну європейську Україну. Але багато з них не можуть самореалізуватися через численні бар’єри.

Наталя Шишолік, голова ГО “Особи з інвалідністю “Довіра””

Коли вирішують “за нас без нас”

Спільнота людей з інвалідністю переконана, що можна було б зробити значно більше для розвитку безбарʼєрності в Україні, якби був рівний доступ до процесів ухвалення рішень у державі на всіх рівнях. Передусім, щоб представництво людей з інвалідністю було в кожній раді, щоб позицію спільноти враховували під час розробки стратегічних документів. На жаль, навіть після ратифікації Україною Конвенції про права осіб з інвалідністю у 2009 році замість принципу “нічого для нас без нас” поки домінує принцип ухвалення рішень стосовно людей з інвалідністю “за нас без нас”. Або ж практикується останнім часом “про людське око” долучати громадянське суспільство до розробки та публічних обговорень документів, збирати висновки та рекомендації, але … зрештою ухвалювати документ без їх врахування, а потім не дотримуватися планів впровадження.

Та все-таки надія на зміни є. І навіть за підсумками 2025 року спільнота зауважила, що відбулося посилення правової бази щодо моніторингу, контролю та обов’язкового характеру доступності у різних сферах, зокрема і в межах процесів відбудови. Суттєві зміни на краще відбулись у цифровій доступності державних сервісів та послуг, обізнаності держслужбовців щодо простої мови та стандартів безбарʼєрності. Значним зрушенням стало закріплення доступності як наскрізного стандарту в Плані заходів на 2025–2026 роки з реалізації Стратегії безбарʼєрності. 

Дотримання прав людей з інвалідністю є однією з вимог до України на її євроінтеграційному шляху. І йдеться не про якісь абстрактні речі. Забезпечення доступних послуг, деінституціоналізація, інформаційна та фізична безбар’єрність – це теж про дотримання прав людей з інвалідністю. 

В умовах війни, коли повертаються ветерани й ветеранки з інвалідністю в громади, все більше суспільство розуміє, наскільки важливо забезпечити безбар’єрність. 

Що для вас означає “безбар’єрність”?

Кожна людина поняття “безбар’єрність” трактує по-різному, крізь призму власних викликів. Так, Fight For Right підготували 5 коротких відео, в яких люди з інвалідністю та активістки діляться своїм баченням безбар’єрності. Ці відеороботи умовно об’єднані за темами фізичної, освітньої безбар’єрності, доступності соціальних послуг , участі в євроінтеграційних процесах, самореалізації ветеранів і ветеранок після повернення до цивільного життя. Загалом Стратегія безбар’єрності передбачає шість основних напрямів: фізичну, інформаційну, цифрову, суспільно-громадянську, освітню та економічну. 

“Безбар’єрність – це коли ти живеш у своїй громаді, незалежно і без страху, що потрапиш в інституцію через те, що держава не забезпечить належні соціальні послуги”, – каже Наталя Мартинова, активістка, членкиня правління ГО “Родина для осіб з інвалідністю”.

І її слова небезпідставні. Поки існує система інституцій і , кожна людина в певний період життя може опинитися в інтернаті, якщо в громаді не будуть забезпечені належні доступні послуги, усунуті бар’єри в отриманні освіти, працевлаштування – тобто створені умови, щоб могти жити незалежно. Повна ізоляція з відібраним правом вирішувати – саме до цього призводять бар’єри, успадковані з часів радянського колоніального минулого України.

Героїні та герої відео не просто говорять з глибоким розумінням про безбар’єрність, вони, як і Наталія Шишолік, докладають чимало зусиль для цього. 

Наталія Мартинова як співачка адвокатує за доступність сценічного мистецтва для людей з інвалідністю, а також проводить заняття з молоддю з інвалідністю, що сприяють розвитку їхніх навичок, здібностей, практиці незалежного життя. 

Анна Дроговоз, таргетологиня з Чернігівщини (ГО “Безбар’єрні Прилуки”) проводить у своєму місті акцію “Обійми, якщо за безбар’єрність в Прилуках”, а також чимало просвітницьких заходів про коректну комунікацію з людьми з інвалідністю, про доступність. 

Мар’яна Рубанова, волонтерка, голова ГО “СВІТ – СИЛА, ВОЛЯ, ІНКЛЮЗІЯ, ТЕПЛО” організовує освітні заходи для молоді з порушеннями слуху і цим допомагає долати бар’єри в соціалізації. 

Тетяна Голиборода, активістка з Вінниччини, навчає дітей з РАС англійської мови, що дасть змогу їм надалі самореалізуватися, працевлаштуватися. 

Ветеранка Тетяна Меньшикова започаткувала успішний бізнес – молочну ферму “Глея” – на Житомирщині та власним прикладом мотивує інших ветеранів і ветеранок до пошуку справи, що надихатиме.

Людмила Фурсова, адвокаційна менеджерка Fight For Right, бореться за проведення реформи деінституціоналізації, зокрема адвокатує розширення мережі соціальних послуг у громадах. Олена Осадча, голова ГО “Я знаю, ти можеш” з Дніпра теж багато років бореться за безбар’єрність, як і інші героїні та герой відео Юрій Степанець (ГО “Пішло-Поїхало”). 

Герої відеороликів про безбар’єрність

Євроінтеграція – це насамперед про дотримання прав людини. І якщо ми будуємо країну без бар’єрів, то вона має бути зручною і для ветерана та ветеранки, які повернулися з фронту, і для людини, яка вперше за багато років розпочинає незалежне життя поза межами інтернату.

У цьому контексті Україні варто реформувати систему, зважаючи на Керівні принципи щодо незалежного життя та включення до громади людей з інвалідністю в контексті фінансування ЄС. А також – на Європейський акт про доступність (European Accessibility Act — це директива ЄС (2019/882), що встановлює єдині вимоги до доступності товарів і послуг на внутрішньому ринку. Його мета – забезпечити рівний доступ до цифрових і фізичних продуктів для всіх). Безбар’єрність – це й коли забезпечена інформаційна доступність консультацій, тобто є переклад жестовою мовою, документи публікуються в доступному форматі для зчитування скрінрідером, здійснюється виклад матеріалів простою мовою тощо.

“Усі звикли говорити про пандуси, а слід говорити про втрачені можливості. Кожного разу, коли ветеран не може потрапити в певну установу і працевлаштуватися, або талановита експертка не може стати спікеркою на заході й поділитися досвідом, бо простір недоступний для людей з інвалідністю, наше суспільство стає біднішим. Україна втрачає потенціал цілого покоління. Знову”, – переконана Юлія Сачук, голова Fight For Right.

Юлія Сачук, голова ГО “Fight For Right”

Варто усвідомити: безбар’єрність – це найкраща інвестиція в розвиток держави. Крок до безбар’єрності сьогодні відкриває шлях для економічного зростання країни вже в найближчому майбутньому. 

***

Та повернімося до історії Наталії Шишолік. Жінка, яка 22 роки майже не виходила з дому, про яку весь цей час навіть не знали декотрі з сусідів, змогла змінити не лише своє життя, а й підтримати сотні інших людей з інвалідністю. Наталя впевнена, що навіть ініціативи однієї людини впливають на зміни в цілій громаді. Вона звертається до всіх, хто ще в роздумах, не сумніватися, а діяти: “Будьте рушіями змін”.

Справжня безбар’єрність – це можливість жити незалежно з відчуттям відкритості міста і прийняття в соціумі.

Ірина Довгаль, журналістка, комунікаційна менеджерка організації Fight For Right

Публікація підготовлена Fight For Right у межах проєкту “Громадська платформа на підтримку безбар’єрного суспільства в Україні” за підтримки Фонду “Аскольд і Дір”, що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту “Сильне громадянське суспільство України – рушій реформ і демократії” за фінансування Норвегії та Швеції.