“Часто перетинав адмінкордон з українським паспортом”: вчорашнього студента Мамута Белялова в Криму засудили до 12 років
У грудні 2025 року російський касаційний суд “пом’якшив” міру покарання Мамуту Белялову, мешканцю селища Ічки (росіяни називають його Советський) в окупованому Криму: 27-річному кримському татарину змінили 12 років ув’язнення, призначених окупаційним судом у листопаді 2024-го, на 11 з половиною років, а штраф розміром у 350 тисяч рублів – на 300 тисяч.
Такі дії вже стали звичними для російської судової системи, яка намагається вдавати, що має стосунок до правосуддя. З огляду на те що Белялов у суді своєї провини не визнав, “перегляд” вироку має вигляд знущання.
Рідні політв’язня жодного дня не вірили в провину Мамута, якого росіяни звинуватили в “зберіганні зброї та підготовці вбивства” ексголови незаконного міністерства курортів та туризму Криму Вадима Волченка. Весь час із моменту затримання кримського татарина родина не припиняла боротьби за його звільнення. Рідні дуже сподіваються на обмін і повернення Мамута, здоров’я якого в ув’язненні значно погіршилось.
Історію молодого політв’язня розповіла ZMINA його сестра Фадме.
Мамута Белялова затримали 9 вересня 2022 року в окупованій Феодосії, тоді йому було 23 роки. У ніч на 10 вересня Мамута етапували до Сімферополя та помістили до СІЗО-1. З моменту затримання й до травня 2024 року тривало “досудове розслідування”, протягом усього цього часу строк утримання кримчанина під вартою продовжували кожні два місяці.
Після завершення досудового розслідування справу передали до суду. У серпні 2024 року відбулося засідання за участю присяжних, під час якого “судді” фактично проігнорували подані стороною захисту беззаперечні факти та докази, що підтверджують невинуватість підозрюваного.
У листопаді 2024 року окупанти ухвалили Белялову обвинувальний вирок: 12 років позбавлення волі, штраф у розмірі 350 тисяч рублів, один рік адміністративного нагляду з обов’язком реєстрації за місцем проживання, а також зобов’язання виплатити моральну компенсацію Волченку в розмірі 1 мільйон рублів.
До грудня 2024 року Белялова утримували в СІЗО-1 Сімферополя. 28 грудня 2024 року його етапували до Краснодара, а потім – до Волгограда (РФ). Процес етапування тривав близько двох місяців.
З Волгограда кримського татарина скерували до виправної колонії № 19 УФСВП Росії в місті Суровікіно. Проте фактично його й надалі утримували в умовах, аналогічних до СІЗО, тобто без можливості залишити камеру.
У Волгограді 8 квітня 2024 року відбувся апеляційний розгляд справи, в результаті якого вирок залишили без змін.
Наприкінці липня 2025 року Белялова перевели в режим колонії, проте приблизно через місяць знову етапували до окупованого півострова й помістили до Сімферопольського СІЗО-2, де утримують і досі. Чому? Цього рідні не знають. Навіть про те, що чоловік знову перебуває в Криму, вони дізналися неофіційно. Про подальші плани окупантів щодо Мамута сім’ї теж нічого не відомо.
“Знаємо, що весь цей час його допитують, звісно без адвоката. Після етапування до Сімферополя батькам вдалося побачитися з ним лише двічі”, – розповіла ZMINA сестра політв’язня Фадме.
Посилки Мамуту рідні відправляють регулярно, але це можна робити лише раз на три місяці.
Сама Фадме бачила брата з моменту затримання лише раз – у квітні 2023 року, під час чергового суду щодо продовження строку тримання його під вартою.
“Нам не дозволяли ні дивитися в його бік, ні говорити з ним. Він у клітці сидів, а ми в залі. І все. Той суд тривав буквально дві хвилини”, – каже жінка.
У провину Мамута вона не вірить. Але впевнена, що розуміє причину, чому окупанти вирішили зробити його “злочинцем”. Кримський татарин був під наглядом окупантів, як і всі, хто демонстрував проукраїнську позицію в Криму після анексії, а тим більше – хто постійно перетинав адмінкордон з підконтрольними Україні територіями.
“У 2017 році Мамут вступив до Херсонського аграрного університету, навчався за спеціальністю “кадастрова справа, геодезія”. Весь час до його арешту ми перетинали адмінкордон з українськими паспортами. Нас постійно допитували: мовляв, чому ви не отримуєте російське громадянство?” – згадує Фадме.
Звичайно, брат і сестра не могли прямо сказати, що проти цього. Говорили, що вони студенти, постійно навчаються, що для отримання паспорта немає часу… Їх зазвичай найдовше тримали на блокпосту, найдовше опитували.
У Херсоні Мамут жив до 2022 року, потім повернувся до Криму через хворобу батька. Хотів згодом виїхати на підконтрольну територію, але не встиг.
На момент арешту старшого брата Фадме ще була в Криму, жила окремо в іншому місті, а батьки з Мамутом – у селищі Ічки. Через кілька днів вона мала звільнитися з роботи й повернутися додому. Але батьки приїхали раніше, забрали її та розповіли, що брата затримали співробітники ФСБ РФ.
“За час окупації ми бачили, як методично російські силовики забирали молодих людей, навішували на них якісь дикі статті та позбавляли їх свободи. Ось одного забрали, другого… Звичайно, ми боялися, що й у нашу сім’ю це прийде. На жаль, не помилилися”, – каже кримська татарка.
З цього часу розпочалася боротьба за його визволення. Мамута затримали у Феодосії, потім відвезли до Сімферополя. Там пів року утримували в одиночній камері.
Батькам дозволяли бачити сина, але вони ніколи не знали дати наступного побачення.
“Для працівників СІЗО немає закону, для них їхнє слово – закон. Як вони вирішили, так і буде: сьогодні побачення дозволено, завтра немає. Пам’ятаю, що раз на один-два місяці їм дозволяли побачитися на пів години, решту часу Мамут був один. Його постійно водили на допити”, – розповіла Фадме.
Умовно адвокат у кримського татарина був, так званий державний, який жодним чином не намагався захистити його права. Навпаки, вмовляв узяти на себе провину, аргументуючи це тим, що співпраця з владою дасть йому шанс на менш суворий вирок. Мамут відмовився.
Навесні 2025 року батьки найняли синові незалежних адвокатів. Проте, за словами сестри політв’язня, кримські адвокати часто бояться суперечити співробітникам ФСБ.
“Наприклад, коли брат захворів, ми просили їх піти дізнатися про ліки, харчування, якесь побутове приладдя – чому не дозволяється йому передати? Це ж у межах закону. Нам відповіли, ні, ми не можемо, це не передбачено. Батьки самі домагаються більше, ніж за допомогою адвокатів”, – каже Фадме.
І зауважує: “Страх – це те, що найкраще характеризує ситуацію на окупованому півострові”.
В ув’язненні стан здоров’я абсолютно здорової молодої людини погіршився. З’явився авітаміноз, нещодавно Мамут переніс запалення сечовивідних шляхів. Проте, за його словами, реальної медичної допомоги він не отримував.
Коли він уже мав високу температуру, сильну слабкість, а батьки наполегливо зверталися до адвокатів, слідчих, тільки тоді йому почали видавати якісь медичні препарати. На питання, що це за ліки, відповіді він так і не отримав, розповіла сестра Белялова.
“Я сама медик і не розумію тих медичних співробітників, які нібито надають допомогу ув’язненим, а насправді нічого не роблять. Для мене це просто якась антиутопія. Зараз Мамут почувається більш-менш нормально. Але якщо раптом загострення або просто якесь захворювання, сподіватися на те, що хтось там йому допоможе, як треба, за медпротоколом, марно”.
Батьки Мамута радилися з донькою, які препарати можна переслати синові з урахуванням його скарг.
“Я клінічно запідозрила захворювання та склала список нерецептурних препаратів: фітопрепарати, антисептичні, навіть не антибактеріальні. І навіть їх не пропустили”, – розповіла Фадме.
Про умови утримання в СІЗО Мамут майже не розповідає.
“У нього такий характер, що він не може і не любить скаржитися. Навіть про те, що до нього застосовували тортури в момент затримання, ми дізналися не від нього, а від Нарімана Джеляла. Вже пізніше, коли батьки бачилися з Мамутом, запитали, чи це правда. І він нам дав зрозуміти, що це так”, – говорить кримська татарка.
Все, що може допомогти звільнити сина і брата, рідні роблять. Фадме зверталася до Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, їздила з Кримськотатарським ресурсним центром на з’їзд ОБСЄ у Варшаві, там розповідала про брата й репресії проти незгодних в окупованому Криму, писала до Міжнародного Червоного Хреста, Уповноваженого ВР з прав людини…
Щодня рідні чекають на добрі новини й не опускають рук, бо змиритися з тим, що рідна людина вже четвертий рік ув’язнена за те, чого не робила, – неможливо.
