Суд обрав запобіжний захід свідку в справі Магамедрасулова – особисте зобов’язання до 11 листопада
Минулого тижня свідку в справі проти детектива НАБУ Руслана Магамедрасулова Юсуфу Мамешеву повідомили про підозру в наданні неправдивих свідчень під присягою. 27 жовтня суд задовольнив клопотання прокуратури та обрав йому запобіжний захід – особисте зобов’язання до 11 листопада.
Про це повідомляє кореспондентка ZMINA із зали суду.
Фото: Ганна Чехович / ZMINAПрокурори кажуть, що Мамешев, ймовірно, може виїхати за кордон, знищити або спотворити докази, а також звернутися до знайомих у правоохоронних органах, щоб уникнути відповідальності. На їхню думку, підозрюваний давав неправдиві свідчення, адже народився в Дагестані й підтримує контакт із родичами, які мешкають там, а також, за результатами психологічної експертизи, нібито схильний до надання неправдивих відомостей.
Захист заперечує ці звинувачення. Адвокати зазначили, що матеріали, на які посилається прокуратура, походять з іншого провадження – справи Магамедрасулова, що досі розглядається в суді. Тому вони не можуть вважатися доказами в цій справі. Захисники наголосили, що підозрюваний не ухилявся від слідства, з’являвся на всі допити та судові засідання, а також співпрацював зі слідчими.
Окремо захист виступив проти вимоги прокуратури застосувати до Мамешева електронний браслет. За словами адвокатів, це обмежить його право на медичну допомогу, адже чоловік має проблеми зі здоров’ям і проходить обстеження, які неможливо виконати з браслетом. Крім того, Мамешев утримує багатодітну родину та керує рестораном узбецької кухні, тому подібний захід суттєво вплине на його роботу.
Сам Мамешев стверджує, що вже понад 10 років має тісні зв’язки з Узбекистаном, де веде бізнес і спілкується з партнерами. Він вважає, що підозра безпідставна і пов’язана лише з тим, що обвинувачення не має реальних доказів проти Магамедрасулова.
Він відкинув версію прокуратури про нібито “державну програму Дагестану”, назвавши її абсурдною. За словами Мамешева, Дагестан не є окремою державою, тому не може мати власних державних програм, а економічна логіка співпраці з ним сумнівна – на відміну від Узбекистану, де значно більший ринок і населення.