Більшість бранців РФ, звільнених поза обмінами, офіційно не встановлюють факт полону – експолонений Олександр Панченко

Із 21 квітня до 7 травня 2022 року мешканця Приморська Запорізької області та колишнього правоохоронця Олександра Панченко окупанти незаконно утримували у відділках поліції Приморська та Бердянська. Після того як чоловіка відпустили, він виїхав з окупації. В Україні він намагається довести факт позбавлення особистої свободи росіянами, але поки що безрезультатно.

 Про це він розповів виданню ZMINA.

Олександр Панченко. Джерело: фейсбук-сторінка доньки Єлизавети Соловйової

До повномасштабного вторгнення колишній поліцейський Олександр працював юристом у психоневрологічному інтернаті міста. На початку окупації Приморська чоловік разом з іншими активними містянами виходив на проукраїнські мітинги. Також він долучився до створення нічного патруля, щоб уберегти місто від розграбування.

21 квітня 2022 року Олександр запросив до себе додому чоловіків, які разом з ним патрулювали вулиці, для обговорення важливих питань. Він запропонував їм припинити охороняти місто, оскільки окупанти вимагали від них списки їхніх членів. Однак, порадившись, чоловіки вирішили попрацювати ще тиждень.

Поки добровольці вирішували, що їм робити далі, до будинку підʼїхало дві машини з окупантами. Закінчивши нараду, чоловіки вийшли на вулицю, де їх одразу ж затримали та відвезли до блокпоста на заправці.

“До нас вийшов комендант. Я йому сказав, що є головою Приморської філії Червоного Хреста. Комендант, коли це почув, одразу озвірів та вдарив мене. Після цього мене відвели в маленьку господарську кімнатку на заправці та посадили до комірки, де стояли віники та швабри. Там можна було лише стояти. Я пробув там десь пів години“, – пригадує активіст.

Згодом Олександра відвезли з мішком на голові додому для проведення обшуку. Під час “огляду” окупанти знайшли в сумці Панченка довіреність на гуманітарну допомогу для української військової частини. Це стало причиною для його подальшого незаконного увʼязнення. Олександра добу протримали в комірці на заправці. На допитах його запитували про волонтерську діяльність, супроводжуючи це ударами по голові.

Із заправки Панченка перевезли до місцевого відділку поліції в Соломʼянському районі. Під час допиту за участю ефесбівця чоловіка били палицею по голові та погрожували спалити його машину.

“Мене відвезли до відділку поліції на вулиці Жуковського, посадили до камери. Підселили безхатька, якого я попросив передати листа дружині, у якому повідомляв, де я, та попросив передати ліки. Шостого дня його відпустили, і він усе передав дружині. Вона нарешті дізналася, де я“, – розповідає він.

Через десять днів Олександра перевезли до бердянського районного відділку поліції. Там його допитували люди, які називали себе “оперативниками розшуку”. Вони запитували про його зв’язки з поліцією, військовими та схованки зі зброєю. 7 травня 2022 року чоловіка, якого до того повернули до Приморська, відпустили.

Пізніше Олександр разом з родиною виїхав з окупації та продовжив волонтерити в дитячому хабі “Теплі долоні”. Він незадоволений державною підтримкою колишніх бранців, яких відпустили поза обміном.

“Держава взяла на себе зобовʼязання підтримати таких осіб, як я. Тобто виплатити нам 100 тисяч гривень. Для чого ця сума потрібна людині? Я виїхав з паспортом та 200 гривень у кишені, тому ця виплата має бути терміновою. Вона актуальна для людини в перші дні після звільнення. Потім людина обживеться, і їй більше ці гроші будуть непотрібні. У Національному інформаційному бюро мені сказали, що вони видали вісім довідок і всі отримали цей статус”, – стверджує колишній бранець.

У відповідь на його запит до Мелітопольської військової адміністрації повідомили, що станом на 24 жовтня 2024 року російські загарбники позбавили особистої свободи 300 осіб. З них лише 61 людина звернулася до міжвідомчої комісії, яка займається встановленням факту позбавлення свободи через збройну агресію проти України. Водночас статус офіційно визнаних отримали лише 22 особи, оскільки більшість потерпілих до цієї комісії не зверталася.

“Я спілкувався з людиною, яка 90 діб була в Бердянську у виправній колонії 77. Це катівня. Він написав три зошити спогадів, але він не може через себе переступити й подати заяву до комісії”, – вважає чоловік.

Олександр теж подавав заяву до міжвідомчої комісії для підтвердження його незаконного позбавлення волі росіянами, але отримав відмову. Серед документів, які він подав як доказ перебування в неволі, був витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.  

“Якось під час одного із заходів до мене підійшла представниця з СБУ і каже: “Вітаю! Ви в нас є як викрадений, але не має інформації, що ви повернутий”. А нічого, що я був на допиті в СБУ? Навіщо я ходив до СБУ, коли їхній працівник може побачити онлайн усю інформацію в базі? У нас є купа реєстрів, де про людей є вся інформація. Навіщо людям бігати по всіх установах та брати в них паперові довідки й скеровувати їх же працівникам на цю ж комісію? Це все одно що товкти воду в ступі. Ми живемо в цифровій державі”, – обурюється чоловік.

Відомо, що міжвідомча комісія, яка встановлює факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, створена при Мінреінтеграції, є непрозорою та має складну процедуру подання документів. Її відмови для колишніх бранців часто бувають невмотивовані.

Нагадаємо, на сьогодні Національна поліція України порушила 59 674 провадження щодо зниклих безвісти за особливих обставин. Найбільше навантаження щодо розслідування таких злочинів лягло на правоохоронців з Донецької, Луганської, Запорізької та Харківської областей.

За даними Нацполіції, у Харківській області відкрито понад 6 тисяч справ, у Луганській — понад 5 тисяч, у Донецькій – понад 31 тисячу, у Запорізькій – понад 4 тисячі.