“Я повернулася до дочки й сказала, що тато помер”: правозахисники зібрали нові свідчення про вбивства росіянами цивільних на Київщині
Правозахисники задокументували нові свідчення, які вказують на те, що росіяни під час окупації Київщини вбивали та катували мирних жителів.
Про це йдеться у звіті міжнародної правозахисної організації Amnesty International.
Правозахисники опитали щонайменше два десятки людей із сіл і міст поблизу Києва, деякі з яких були свідками жахливого насильства, вчиненого російськими силами, або дізнавались про це від близьких.
Однією з тих, хто розповів свою історію, стала 46-річна жителька села Богданівка, на вулиці якого окупанти увійшли на танках 7–8 березня. Увечері 9 березня жінка разом з чоловіком, 10-річною донькою та 81-річною свекрухою були вдома, коли почули постріли за вікном. Вони кричали, що є цивільними та не мають зброї, однак російські солдати все одно вдерлися до будинку та зіштовхнули сім’ю у котельню:
“Через хвилину вони відчинили двері, запитали мого чоловіка, чи є у нього сигарети. Він сказав, що ні, не курив пару тижнів. Вони вистрілили йому в праву руку. Інший сказав: “Прибий його”, і йому вистрілили в голову”.
Чоловік помер не одразу: з 21-ї до 4-ї години ранку він дихав, хоча був непритомним: “Я благала його: “Якщо ти мене чуєш, будь ласка, посовай пальцем”. Він не поворухнув, але я поклала його руку собі на коліно і стиснула. З нього текла кров. Коли він зробив останній вдих, я повернулася до дочки й сказала: “Здається, тато помер”.
Після цього жінка разом з дитиною змогли втекти з Богданівки, однак їм довелось залишити свекруху, яка не могла пересуватись. Тіло вбитого росіянами чоловіка залишили у кутку котельної. Розповідь постраждалої підтвердив її сусід.
Інше свідчення правозахисники задокументували у селищі міського типу Ворзель. 3 березня 18-річна Катерина Ткачова разом з батьком Валерієм та матір’ю Наталею були вдома, коли кілька танків із літерою “Z” проїхали їхньою вулицею. Батьки вийшли з льоху подивитись, не пустивши Катерину назовні. Невдовзі дівчина почула постріли.
“Коли танки поїхали, я перестрибнула через паркан у двір до сусідів. Я хотіла перевірити, чи батьки живі. Я подивилася з-за огорожі й побачила, що мати лежить на спині на краю дороги, а батько ниць на другому боці вулиці. Я побачила великі дірки у його пальті. Другого дня я пішла до них. У батька було шість великих отворів у спині, у мами невелика дірка у грудях”, – розповіла вона.
Катерина каже, що батьки були вдягнені у цивільне та не мали зброї. Лише через тиждень, 10 березня, дівчині вдалось евакуюватись завдяки допомозі волонтерів. Вони записали імена Наталі та Валерія, дати народження на клаптику картону й залишили біля тіл, вкритих ковдрою, які все ще лежали біля будинку.
Ще з одним свідком звірств російських військових правозахисники поспілкувались у Гостомелі. Чоловік на ім’я Тарас Кузьмак розвозив їжу та ліки в бомбосховища, де збирались місцеві. 3 березня о 13-й годині він разом з мером Юрієм Прилипком та двома іншими чоловіками потрапили на автівці під обстріл окупантів. Чоловіки спробували вистрибнути з машини, але один із них, Іван Зоря, загинув відразу, а Прилипко впав на землю поранений після пострілу.
Кузьмак та інший чоловік, якому вдалося вижити, кілька годин ховалися за екскаватором, поки тривала стрілянина.
“Вони помітили нас і відразу ж відкрили вогонь, не було ніякого попередження. Я міг чути тільки мера. Я знав, що він був поранений, але я не знав, чи було це смертельно чи ні. Я просто сказав йому лежати спокійно, не робити ніяких рухів… Вони знову вистрілили в нас близько третьої дня, і приблизно через пів години після цього я зрозумів, що від нього не залишилося і сліду. Є щось на зразок дихання, яке у когось є тільки перед смертю, їхній останній подих. Івану Зорі відірвало голову, я думаю, вони, мабуть, використовували щось великокаліберне”, – пригадує свідок.
Жителі Гостомеля підтвердили, що бачили тіло Прилипка біля церкви у місті, коли кілька днів по тому для нього влаштовували імпровізовані похорони.
Задокументували правозахисники ще три історії про незаконні вбивства цивільних, включно з історією жінки, яка пережила зґвалтування і чоловіка, на ім’я Сергій Захлюпаний, якого стратили російські військові. ZMINA раніше розповідала історію Сергія, з яким рідні втратили зв’язок на початку березня. Невдовзі після цього мати Захлюпаного Наталія опублікувала допис у фейсбуку з проханням до гостомельчан допомогти розшукати чоловіка.
Через тиждень після цього вона отримала звістку про смерть сина: росіяни вбили його пострілом у голову та залишили тіло біля гаражів.
“Страшнішого болю я не відчувала, це рана на серці, а рани ніколи не загоюються, рубець все одно буде”, – розповідала вона про свої почуття після цього.
Нині правозахисники отримали докази того, що росіяни вбивали мирних жителів у Харкові та Сумській області, задокументували авіаудари, внаслідок яких загинули цивільні, які стояли в черзі за їжею в Чернігові, та зібрали докази від українців, які жили в облозі у Харкові, Ізюмі та Маріуполі.
Нагадаємо, що зі звільненої від окупантів Київщини на експертизу вивезли вже понад 400 тіл цивільних, а лише у Бучі росіяни вбили 320 людей. Майже всі вони загинули від куль.
Росія офіційно називає фото-, відеодокази та розповіді постраждалих внаслідок звірств армії РФ на Київщині фейками та запевняє – під час російської окупації там не постраждав жоден цивільний. Нещодавно у Канаді російського посла викликали до тамтешнього МЗС, аби показати фотографії вбитих українців. У відповідь він назвав такий крок”політичним демаршем”.
Фотографія обкладинки: Matthew Hatcher/Sopa Images