Голодомор. Невідомі сторінки
Голодомор у Великій Лепетисі на Херсонщині: історико-краєзнавче дослідження
Команда Музею Голодомору цьогоріч здійснила низку дослідницьких експедицій, в межах яких проїхала 10 тисяч кілометрів Україною, розшукуючи свідків Голодомору 1932—1933 років та досі невідомі місця масового поховання жертв цього геноциду. Найзмістовніші свідчення лягли в основу 10 мультимедійних матеріалів проєкту “Голодомор: мозаїка історії. Невідомі сторінки”. В останній публікації цього циклу розповіді про те, як пережили ті часи селища Велика Лепетиха і Князе-Григорівка Каховського району Херсонської області.
“Вони хотіли, щоб ми, українці, повмирали”: свідкиня Голодомору з Миколаївщини
Передостанню історію з циклу “Голодомор. Невідомі сторінки” команда Музею записала у Миколаєві зі слів 96-річної Олександри Леонтьєвої, яка походила з багатодітної родини і пережила Голодомор у селі Лук’янівка (тоді — Леніно) Баштанського району Миколаївської області.
Заховане зерно шукали навіть у ямі з гноєм: свідкиня Ксенія Прокоп’юк про Голодомор на Уманщині
Ксенія Прокоп’юк народилася 31 січня 1927 року в селі Танське на Уманщині. Її батько, Сивак Гива Денисович, був майстром-ковалем – умів підкувати коня чи виготовити потрібний металевий сільськогосподарський реманент, мав свою невелику кузню. Мати Ксенії, Параска Андріївна, доглядала родинне господарство, адже Сиваки мали трохи землі. “Куди глянь – поле,” – згадує Ксенія про той час. Також сім’я тримала коня й корову.
Сапала буряки за пів фунта хліба: як Василина Яровенко виживала в Голодомор без батьків
Продовжуємо цикл публікацій про свідків, які пережили Голодомор-геноцид. Наступна героїня, знайдена в межах експедицій Музею Голодомору, – мешканка Вінниччини Василина Яровенко. Вона народилася в родині заможних селян, утім, у 1932-1933 роках їй довелось дуже швидко подорослішати – десятирічна дівчинка залишилася без батьків, які виїхали за межі України через репресії, і змушена була працювати на рівні з дорослими.
“Нас з братиком батогом похльостали…”: Анна Слободян згадує, як в Голодомор намагалась боронити їжу від “активістів”
Анна Павлівна народилася в звичайній селянській сім’ї Кащаків та стала свідком того, як її батько із успішного господаря навесні 1932 року перетворився на безправного колгоспника. Колективізація, розкуркулення, Голодомор 1932–1933 років та масовий штучний голод 1946–1947 років – всі ці події торкнулися Анни Слободян та її родини.
Сусід ховав зерно у свіжих могилах, бо там не шукали: розповідь свідка Голодомору з Поділля
Продовжуємо цикл публікацій про свідків Голодомору-геноциду, знайдених під час експедицій Музею Голодомору. Свідок Григорій Шикирявий з Галузинців розповідає, що передувало голоду та як селяни ставились до комуністичного режиму.
“Ми усе, усе горе перенесли”: історія Марії Тільної, яка бачила, як в Голодомор помирали її сестри
Цикл публікацій за результатами експедицій Музею Голодомору з розшуку свідків геноциду українського народу продовжує розповідь Марії Тільної з Харківщини. Жінка змальовує жахливі картин замучених голодом людей, які падали на вулицях, розповідає як їли небезпечні для життя речі та ховали рідних у загальних ямах.
Врятувати односельців: історія Пелагеї Товкач, що пережила Голодомор
Дитинство Пелагеї проходило в маленькому селі Красний Яр на Харківщині. В часи УСРР це село входило до складу Китченківської сільської ради. Саме там під час Голодомору працював секретарем батько Пелагеї Товкач Гнат Чаговець, тому він був добре обізнаний зі становищем мешканців цілої округи.
“Була команда – зробити так, щоб люди страждали й помирали”: історія свідка Голодомору Семена Калниша
Історія Семена Калниша та його родини, зокрема, показує, як люди на місцях опинялись перед складним вибором: стати співучасником злочину, щоб вижити, або залишитись людиною.
Вижити в “колгоспному раю”: історія Дмитра Винярського з циклу “Голодомор. Невідомі сторінки”
Музей Голодомору проводить масштабні експедиції Україною в межах проєкту "Голодомор: мозаїка історії. Невідомі сторінки", розшукуючи свідків Голодомору та досі невідомі місця масового поховання жертв цього геноциду. Свідки, які під час трагедії були дітьми, розповідають неймовірні історії про те, через що їм довелось пройти і завдяки чому вижити.
Колонки
Крізь війну до ЄС: чому неможливо оцінювати євроінтеграційний рух без урахування наслідків російської агресії
Юридичне пекло: чому цивільні, звільнені поза обміном, не можуть отримати статус позбавлених свободи
Після дощу завжди приходить веселка: лист однолітку в окупації від 9-класниці з Луганщини
Швидка реакція на дискримінацію ЛГБТІК-людей на роботі: як компанії можуть захистити своїх працівників?
