Український сержант розповів, як у глибокому тилу росіян на Запоріжжі став частиною підпілля та потрапив у полон

Дата: 17 Листопада 2022
A+ A- Підписатися

На початку повномасштабного російського вторгнення група українських військових на Півдні опинилася в глибокому російському тилу, а тому була змушена ховатись від окупантів, маскуючись під цивільних та змінюючи конспіративні квартири. Виявивши бійців, росіяни захопили їх у полон, катували, вивезли до окупованого Криму, а невдовзі частину повернули у рамках обміну. 

Історію одного з бійців з групи, молодшого сержанта Дмитра Рашкевича, розповідає інформаційна агенція Міністерства оборони України АрміяINFO. 

Дмитро Рашкевич

Ще торік влітку Дмитро отримав від командира завдання вирушити у чергове відрядження в напрямку Півдня. Там він мав провести дев’ять місяців. 

“Дев’ять, то дев’ять, витримаю… У березні закінчується відрядження, у квітні добігає кінця контракт із військом, роблю пропозицію Діані, одружуємося та разом вирушаємо до Чехії навчатися на підприємця та здобувати вищу освіту”, – ділиться своїми тодішніми планами військовий. 

Однак після початку повномасштабного російського вторгнення Рашкевич з побратимами потрапили у кільце. 

“З одного боку рашисти обійшли Маріуполь, з іншого — подолали Перекопський перешийок і захопили Мелітополь. Як кажуть, кільце оточення закрилося. По суті, вихід був один: перевдягатися в цивільний одяг та залишати наше місце базування. Ми так і зробили, вирушивши до сусіднього Приморська. А там вже винаймали житло, маскуючись під звичайних “шабашників”, – пригадує Дмитро. 

До середини березня, створивши собі легенду, військові жили в окупованому Приморську, постійно шукаючи шляхи виходу з оточення. Згодом разом ще з трьома бойовими товаришами Дмитро пішки вирушив до сусіднього Бердянська, де вийшов на командування частини, яке розмістило воїнів на конспіративній квартирі. 

У місті Дмитро не просто переховуватися, а й діяв: фотографував поліціянтів-зрадників, розклеював у людних місцях патріотичного змісту листівки, а також розселяв на конспіративні квартири переселенців з окупованого Маріуполя. У цей час спеціалісти із Запоріжжя мали передати пакет документів, скориставшись якими військові евакуювались би на підконтрольну Україні територію як цивільні. 

Одного разу, знаходячись у Приморську, побратими Дмитра Микола та Сергій запропонували йому скористатись “зеленим коридором”, відкритим росіянами для евакуації. 

“Обидва мені й кажуть, мовляв, давай, командире, спробуємо, це шанс. Якось виплутаємося: скажемо, що документи втратили внаслідок бойових дій. Ризикована, звісно, була ідея. Але хлопці на цьому наполягали. Ми вигадали правдоподібну легенду, я видалив все зайве з їхніх мобільних телефонів”, – каже військовий. 

О сьомій ранку він вивів Миколу та Сергія у визначене місце, потиснув руку, сподіваючись на якнайшвидшу зустріч на Одещині, провів колону, а о шістнадцятій годині зв’язок із ними зник.

Ще два тижні після цього Дмитро наодинці перебував в окупованому Бердянську, продовжуючи підпільну діяльність. Полонили його росіяни, виманивши дзвінком від товариша.

“По голосу відчувалося, що товариш нервував. Тож певні підозри виникли. Але я все одно пішов “зустрічати” побратимів… Кільце, як кажуть, закрилося… Але я ні на кого не ображаюсь. Знаю, що той фатальний дзвінок мені було зроблено під тортурами”, – говорить нині Дмитро. 

Російський окупант у Бердянську. Фото: AFP

Наступні три дні молодшого сержанта тримали в поліцейському відділку Бердянська, де катували та допитували. Дмитро розповів, що від знущань втрачав свідомість, але росіяни приводили його до тями та продовжували катувати. Окупанти намагались отримати від військового дані про ділянки мінування, бункери, склади зі зброєю та навіть секретні лабораторії. 

Ба більше, росіяни намагались повісити на Дмитра знищення у березні в Бердянську великого російського десантного корабля “Орськ”. 

“Під час допитів я був обмотаний електричними дротами, прив’язаний до стільця наручниками, а ноги пов’язані будівельними стяжками. Своїх катів я не бачив, бо на моє обличчя вони натягнули маску. Та й самі вони теж перебували в балаклавах. Під час допитів росіяни чомусь імітували кавказький акцент, хоча, як я зрозумів, насправді були особами слов’янської національності. Навіщо вони це робили? Напевно, задля того, щоб за певних обставин я їх в майбутньому не впізнав”, – пригадує він.

Невдовзі росіяни перевели Дмитра до Бердянської виправної колонії, в якій на той час вже три дні утримували шестеро його бойових побратимів: спочатку всіх тримали разом, а потім Дмитра переселили до окремої камери разом з побратимом Олександром

У середині серпня в українських військових окупанти стали перепитувати, які під час затримання в них були із собою речі й документи, аби скласти їхній докладний опис. Вже 7 вересня їм повідомили про переїзд до іншого місця, яким виявився окупований Севастополь. 

Молодший сержант Рашкевич до цього ніколи не відвідував Крим, але через решітчасті вікна майже одразу упізнав знайомі зі світлин севастопольські пейзажі. За місяць Дмитра та його шістьох товаришів по службі обміняли. 

Водночас досі так і не зрозуміло, де знаходяться Микола та Сергій, які вирішили скористатись “зеленим коридором” росіян. Дмитро знає лише те, що їх зняли з автобуса. 

Нагадаємо, що отримані ООН свідчення від українських військових, які пройшли через російський полон, дозволяють казати, що їх там катують. До прикладу, моніторам вдалося дізнатися про поранення ножем та з травматичної зброї, погрози зброєю, імітації страти, підвішування за руки та ноги, обпечення сигаретами, різні форми сексуального насильства, наприклад підтягування чоловіків за мотузку, прив’язану до геніталій, або роздягання під погрозою зґвалтувати.

Детальніше про те, як тримають українських військовополонених у Росії та на окупованих нею територіях, ви можете прочитати за посиланням

Фотографія обкладинки: AFP

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: