У Верховному Суді відсутня єдина позиція щодо видавання заборонного припису домашнім кривдникам – експертки

В Україні суди по-різному трактують норми та підстави видавання заборонного припису домашнім кривдникам. Через це заявниці в таких справах змушені зверталися до Верховного Суду, однак і там щодо цього питання відсутня єдина правова позиція. 

Про це свідчать результати аналізу практики Верховного Суду, яку підготували експертки Асоціації жінок-юристок “ЮрФем”.

Верховний Суд України. Фото: вікіпедія

Аналітикині досліджували п’ять рішень у справах про видавання обмежувального припису, які розглядали у Верховному Суді в лютому поточного року. Кожне з цих рішень, як зазначають експертки, має визначальний вплив на формування судової практики, однак якщо подивитися на окремі з них, то видно, що судді не мають єдиної позиції. 

Наприклад у рішенні і справа № 761/49109/19 від 10 лютого вони зазначають, що сам факт звернення до поліції свідчить про наявність конфлікту між подружжям та не підтверджує факту вчинення домашнього насильства. Однак саме це, як наголошують, є необхідною умовою застосування до кривдника спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству.

Справа, яку розглядали, стосувалася прохання жінки заборонити колишньому чоловіку перебувати в місці її постійного проживання. Також вона просила винести йому заборону наближатися на відстань ближче ніж 500 метрів до будинку, адже раніше він вчиняв щодо неї домашнє насильство. 

Так, у серпні 2019 року він, згідно з матеріалами справи, розібрав частину меблів з їхнього дому і вивіз у невідомому напрямку, щоб примусити дружину продати нерухомість та розділити порівну гроші. Того ж дня він ударив її в обличчя, а згодом погрожував розправою їй, дітям та батькам потерпілої. У вересні він з групою осіб розтрощив квартиру жінки: зруйнував стіни, датчики охоронної сигналізації, електричні та водопровідні комунікації, вивіз цінні речі та одяг, зокрема дитячий. 

Спочатку Шевченківський районний суд Києва не дозволив винести припис чоловіку, адже, на думку суддів, заборона перебувати у квартирі порушить його право, бо він є частковим власником вказаної нерухомості разом із заявницею. Не побачили в матеріалах справи й належних та припустимих доказів вчинення психологічного та фізичного насильства щодо заявниці та її дітей. Це рішення без змін залишив спочатку апеляційний суд, а потім з ним погодились і у Верховному. 

Фото: з відкритих джерел

Однак іншої думки дійшли судді в справі №766/13927/20-ц. У ній заявниця просила видати припис сину, який протягом останніх років зловживає алкоголем та наркотичними засобами, погрожує їй убивством, а також краде гроші та майно. 

“У неї є реальні підстави вважати, що таку погрозу він може реалізувати. Єдине місце, де вона може від нього сховатися, – це її власна кімната. Проте в цю кімнату син неодноразово силоміць вривався, де продовжував свої агресивні дії. Вона не може вийти на кухню, в туалет чи на вулицю”, – розповідають дослідниці. 

Спочатку Херсонський міський суд вирішив застосувати до чоловіка всі обмежувальні заходи, окрім заборони перебувати в місці проживання заявниці. 

“…Покладення на нього заборони перебувати у квартирі, співвласником якої він є, порушить його право на володіння та користування житлом, яке в нього є єдиним, а тому такий захід за встановлених обставин не є пропорційним”, – йдеться в рішенні. 

З такою позицією погодилися в апеляційному суді, однак у Верховному Суді касаційну скаргу жінки підтримали:

“…Тимчасове обмеження права власності кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису є легітимним заходом втручання в права та свободи особи. Отже, помилковим є висновок судів попередніх інстанцій про неможливість задоволення вимог постраждалої особи щодо видачі обмежувального припису, оскільки позбавляє позивача гарантій на спеціальні засоби правового захисту, які передбачені Законом України “Про запобігання та протидію домашньому насильству”.

У лютому Верховний Суд ухвалив ще два рішення, які експертки назвали важливими. Так, в одному з них і справа №753/19409/19 він наголосив на важливості ідентифікації судом дітей, що стали свідками, як потерпілих, навіть якщо цього не зробили в поліції. Розглядаючи ж іншу справу і справа №766/13927/20-ц, судді зазначили, що суд має надавати пріоритет “безпеці постраждалої особи, а не праву власності кривдника”, коли вирішує, чи виносити йому заборонний припис. 

Відсутність єдиної правової позиції в справах щодо домашнього насильства у Верховному Суді, як підсумовують юристки, не сприяє виконанню поставленого перед ним завдання, а саме забезпечення сталості та єдності практики, зокрема в категорії справ, що пов’язані із захистом постраждалих від домашнього насильства. 

Нагадаємо, що вже два роки систематичне вчинення фізичного, психологічного чи економічного насильства щодо рідних та близьких в Україні є злочином. Нове законодавство  дозволяє поліцейським видавати термінові заборонні приписи, що зобов’язують кривдника залишити місце проживання постраждалої особи й не контактувати з нею, на строк до 10 днів.

Однак, як показують дослідження, роблять це поліцейські неохоче. Тенденцію до зменшення кількості заборонних приписів через домашнє насильство побачили й правозахисники з Amnesty International. За їхніми словами, на Донбасі, де вони проводили дослідження, ці заходи застосовували вкрай рідко або за їхнім дотриманням не стежили ефективно. Жінки потерпають від насильства з боку поліцейських та військових, але кривдників за їхні дії зазвичай не карають. 

Через неефективне реагування на домашнє насильство Україна змушена платити тисячі євро компенсації за доведені порушення в ЄСПЛ.

Фотографія обкладинки: Вінницька агенція журналістських розслідувань