Рада Європи знайшла в проєкті нового Цивільного кодексу України загрози свободі слова та медіа
Юридичний висновок Ради Європи щодо окремих положень проєкту нового Цивільного кодексу України №15150 виявив серйозні ризики для свободи слова, свободи медіа та доступу до публічної інформації, а відтак суперечить практиці Європейського суду з прав людини та стандартам ЄС у сфері захисту даних.
Про це йшлося під час експертного обговорення юридичного висновку Ради Європи щодо окремих положень проєкту нового Цивільного кодексу України №15150.
Фото: з мережіЮридичний висновок не є оцінкою всього проєкту Цивільного кодексу.
Він стосується виключно окремих статей, що регулюють:
- право на спростування (ст. 294),
- право на відповідь (ст. 295),
- примирення сторін (ст. 296),
- заборону поширення інформації (ст. 297),
- відшкодування шкоди (ст. 298–299),
- право на честь та репутацію (ст. 324),
- цифровий образ фізичної особи (ст. 321),
- право на забуття (ст. 328),
- право на особисті нотатки (ст. 332),
- право на цифровий особистий простір (ст. 336),
- право на інформаційний спокій (ст. 337),
- цифрові права юридичних осіб (ст. 345, ст. 353).
Про це під час онлайн-дискусії, організованої медіапроєктом Ради Європи в Україні, нагадав Даніл Сербін — консультант організації, який безпосередньо готував висновок. За його словами, твердження про те, що документ позитивно або негативно оцінює проєкт ЦК “в цілому” — “є докорінно невірним”.
Чи не найбільшим каменем спотикання стала стаття 295, яка закріплює право на відповідь. Проблема в тому, що за редакцією законопроєкту це право не залежить від достовірності поширеної інформації. Тобто будь-яка особа, яка вважає, що певна публікація торкнулась її особистих немайнових прав, може вимагати від редакції опублікувати відповідь — незалежно від того, чи були в матеріалі неточності.
“Такий підхід перетворює право на відповідь на механізм систематичного примушення медіа до публікації та впливу на редакційну політику”, — зазначив Сербін, посилаючись на рішення ЄСПЛ у справі “Екер проти Туреччини”. Відповідно, держава не зобов’язана надавати окремим особам необмежений доступ до ЗМІ для просування власних поглядів.
Медіаюристки, які взяли участь у дискусії, підтвердили, що проблема вже існує на практиці.Медіаюристка Людмила Панкратова, яка захищає інтереси редакцій у судах, звернула увагу на те, що наявність двох суперечливих норм — у Законі про медіа та в новому ЦК — суттєво збільшить кількість необґрунтованих звернень за правом на відповідь.
Медіаюристка Оксана Максименюк поділилася конкретними кейсами: вже зараз суди розглядають позови осіб, які вимагають права на відповідь навіть щодо оціночних суджень.
Стаття 297, що передбачає можливість заборони поширення інформації до її оприлюднення, також отримала критичну оцінку. Згідно з аналізом, законопроєкт не встановлює конкретних критеріїв, за яких такий запобіжний захід може бути застосований, і не передбачає обов’язкової оцінки суспільного інтересу.
Висновок посилається на позицію ЄСПЛ у справі “Мослі проти Сполученого Королівства”: попередні обмеження поширення інформації вимагають “найретельнішого контролю”, адже новини є “швидкопсувним товаром”. Відсутність чітких умов застосування статті 297 “створює ризик її використання як інструменту цензури, що є абсолютно неприпустимим”, ідеться у висновку.
Окремою системною проблемою аналізованих статей є відсутність будь-яких запобіжників проти SLAPP-позовів (стратегічних позовів проти публічної участі). Жодна зі статей не враховує попередній юридичний висновок Ради Європи, підготовлений міжнародною правозахисницею та медіаюристкою з Косова Флутурою Кусарі, і не відповідає напрацюванням робочої групи з розробки antiSLAPP-законодавства в Україні.
Водночас висновок фіксує й позитивні новації законопроєкту: розмежування права на спростування та права на відповідь в окремих статтях, запровадження досудового примирення, законодавче закріплення права на цифровий образ, права на забуття, права на інформаційний спокій та вперше в Україні цифрових прав юридичних осіб.
Статті, що регулюють цифрові права фізичних та юридичних осіб, також викликали зауваження. Стаття 336 встановлює згоду особи як єдину підставу для обробки даних, що є значно суворішим підходом, ніж регламент ЄС GDPR, який передбачає шість законних підстав. Це може фактично паралізувати роботу систем відкритих даних, журналістські розслідування та антикорупційний контроль.
Стаття 321 про “цифровий образ” отримала особливо розгорнуту критику: вона намагається об’єднати в одній нормі питання GDPR, deepfake, маркування ШІ-контенту та прав на зображення, не встановлюючи чіткого переліку того, що саме охоплюється цим поняттям. Учасники дискусії звернули увагу й на те, що стаття не передбачає винятків для сатири та карикатури — форм художнього вираження, захищених практикою ЄСПЛ.
Рада Європи рекомендує доопрацювати аналізовані статті за кількома ключовими напрямами:
- запровадити диференційований підхід до публічних та приватних осіб відповідно до стандартів ЄСПЛ;
- усунути розмиті формулювання та відкриті переліки;
- переглянути статті про знищення документів (ст. 294) і превентивну заборону публікацій (ст. 297) з огляду на принцип пропорційності;
- доповнити статтю 295 критеріями реалізації права на відповідь та підставами для відмови в публікації;
- переглянути концептуальні підходи до цифрових прав юридичних осіб;
- запровадити antiSLAPP -механізми.
Раніше ZMINA розповідала про ключові ризики проєкту Цивільного кодексу в контексті прав людини та що громадськість і правозахисники планують робити з цим далі.
Нагадаємо, Інститут масової інформації заявляв, що новий Цивільний кодекс може створити загрози для свободи слова та журналістських розслідувань.
Читати також: Читаємо між рядків: як Рада Європи дала “позитивний” висновок проєкту ЦК
