Близько 40% підлітків, старших за 14, мали проблеми, коли хотіли пройти ВІЛ-тест без батьків

Близько 40% підлітків мають проблеми зі зверненням до медичного закладу без батьків, щоб зробити тест на ВІЛ. Близько 34% не знають, де пройти тестування. Лише 24% достатньо володіють інформацією про ВІЛ-СНІД. Підлітки, які знають про свій статус, стикаються з дискримінацією в медичних закладах та інших ситуаціях.

Про це розповіли координатори мережі параюристів-підлітків на пресбрифінгу в Українському кризовому медіацентрі, презентуючи підсумки моніторингу ситуації з дотриманням прав підлітків віком від 14 до 21 року.

Україна – серед країн з найбільшою кількістю ВІЛ-позитивних осіб у Європі. У 2018 році на обліку в закладах охорони здоров’я перебувало близько 141 тисячі громадян.

На обліку в медичних закладах загалом в Україні, за даними Центру громадського здоров’я на 1 січня 2019 року, було 3014 дітей віком від 0 до 18 років з підтвердженим діагнозом ВІЛ-інфекції. 648 з них – підлітки віком від 15 років, розповіла Людмила Пілявська, директорка Київського міського правобережного центру для ВІЛ-інфікованих дітей та підлітків.

За даними ЮНІСЕФ за 2016 рік, в Україні налічувалося близько 13 тисяч ВІЛ-інфікованих віком від 10 до 24 років, з них близько 1000 мали ВІЛ від народження. Більшість тих, хто інфікувався вже в підлітковому віці, інфікувалися внаслідок незахищених статевих контактів, і цей показник на 64% вищий, ніж у 2005 році, розповіла Валерія Зубатенко, менеджерка мережі параюристів-підлітків.

За її словами, група найбільшого ризику – молодь віком від 15 до 24 років. За даними ЮНІСЕФ 2017 року, 2/3 інфікованих ВІЛ – дівчата. Ефективність лікування ВІЛ-інфікованих підлітків часто нижча, ніж інших груп. 74% переривають приймання ретровірусних препаратів.

За даними Українського інституту соціальних досліджень, близько 40% мають проблеми зі зверненням до медичного закладу без батьків, щоб зробити тест на ВІЛ. Близько 34% не знають, де пройти тестування. Лише 24% достатньо володіють інформацією про ВІЛ-СНІД.

Ці дані свідчать, що в шкільній програмі для старших класів та у вихованні в сім’ї цій темі приділяють недостатньо уваги. Також з’ясувалося, що багато з наявних методологічних матеріалів для просвітніх заходів застарілі та містять елементи дискримінації. Крім того, підлітки з груп ризику недостатньо знають про свої права і можливість їх захистити. Немає професійної системи надання психологічної допомоги ВІЛ-позитивним підліткам.

“Одна з найбільших проблем – недосконалість законодавства, дотичного до прав підлітків загалом та підлітків з ВІЛ”, – каже Валерія Зубатенко.

Самостійно проходити тестування підлітки можуть із 14 років, але через суперечність у законодавстві клініки іноді відмовляються робити тест без згоди батьків або повідомляти його результати, якщо підліткам менш ніж 16 років. Не передбачено і юридичної відповідальності для медиків за відмову в проходженні тестування чи ненадання медичної допомоги у зв’язку з ВІЛ-статусом пацієнта. Також не передбачено відповідальності для третіх осіб, які розголосили інформацію про ВІЛ-статус людини.

В Україні немає статистики про кількість порушень прав підлітків з ВІЛ-СНІД та реагування на ці випадки. Параюристи провели власне дослідження за принципом “рівний – рівному”: з підлітками розмовляли підлітки, які перед тим пройшли навчання як параюристи. ВІЛ-інфіковані підлітки – досить закрита спільнота, тому саме у форматі “рівний – рівному” можливий максимальний рівень довіри, пояснює Олександр Дмитрієв, керівник проєкту розбудови параюридичних мереж.

“Кожен кейс із нашого звіту стосувався не лише фіксації фактів порушення прав, але й реагування у вигляді первинних правових консультацій та оформлення документів: заяв до головних лікарів, які перешкоджали або не забезпечували доступу до лікування чи профілактики, заяв до Нацполіції тощо”, – додав він.

У результаті моніторингу зареєстрували 13 випадків порушення прав, що сталися з підлітками з Києва, Харкова, Ірпеня, Бучі, Кривого Рогу, Нового Бугу.

“Дев’ять кейсів стосувалися перешкоджання в проходженні тестування на ВІЛ через вік, чотири з них – перешкоджання в наданні медичних послуг на підставі ВІЛ-статусу. Лише в трьох кейсах була отримана позитивна відповідь та визнання правопорушення з боку медичного персоналу, в решті випадків – або повне ігнорування, або ж відповідь про те, що насправді ніякого правопорушення не було”, – зазначила Валерія Зубатенко.

Серед випадків, які з різних причин не оформлені як кейси, – дискримінація під час приймання на навчання у зв’язку з ВІЛ-статусом, розкриття ВІЛ-статусу третьою особою, відмова в наданні манікюрних послуг.

Валерія Зубатенко наголошує, що дослідження не є репрезентативним, кількість порушень явно більша, ніж кількість виявлених випадків. Підлітки дуже неохоче погоджуються розповідати. Навіть ті, хто дає згоду, не хочуть, щоб їхні імена фігурували в будь-яких документах. Це одна з причин, чому частина випадків, виявлених параюристами, не оформлена юридично.

Ще одна проблема – іноді батьки ВІЛ-інфікованих дітей вважають хворобу вигаданою або несерйозною і відмовляються від лікування.

“У Києві п’ять таких випадків. У Дніпропетровській області – 30 випадків, 15 випадків повного відриву від терапії у підлітків. Це вражаючі цифри, і з цим потрібно щось робити”, – зазначила Людмила Пілявська, директорка Київського міського правобережного центру для ВІЛ-інфікованих дітей та підлітків.

“Потрібно забезпечити дотримання прав, нестигматизацію та недискримінацію. Це питання прямо пов’язане з державними сервісами у сфері громадського здоров’я, тому що самостигматизація, стигматизація суспільства та дискримінація, обмеження доступу насамперед стосуються державних сервісів тестування, профілактики, лікування ВІЛ. Саме тому важливо говорити про рівність цієї категорії”, – наголосив Олександр Дмитрієв.

За підсумками моніторингу планують створити “білу” та “зелену” книги для впровадження рішень, які допоможуть покращити ситуацію.