Законопроектом про блокування сайтів влада хоче запровадити цензуру

Дата: 10 Липня 2018 Автор: Олександр Бурмагін
A+ A- Підписатися

Законопроект №6688 про блокування сайтів вводить цензуру в Україні та неконтрольований вплив правоохоронних органів на контент та поширення інформації в інтернеті. 

У тимчасовому блокуванні сайтів, який законодавець хоче прописати в Кримінальний процесуальний кодекс, немає обмежень за строком. Блокування в межах порушеної кримінальної справи може бути два чи чотири роки. В українських реаліях правоохоронці можуть формально порушити кримінальне провадження з тим, щоб спеціально “прикрити” незручний інформаційний ресурс. 

Документ авторства Івана Вінника (БПП), Дмитра Тимчука (“Народний фронт”) та Тетяни Чорновол (“Народний фронт”) калькує підхід Росії ведення реєстру заборонених сайтів, на підставі якого 5 тисяч провайдерів і хостерів зобов’язані закрити доступ до такого ресурсу.

Правозахисників непокоїть, що ініціатори документа не визначають механізм контролю за трафіком, а віддають право його створення Кабінету Міністрів України. Якщо парламент голосуватиме за цей законопроект, то незрозуміло, з яким механізмом. Цілком можливо, Кабмін випише механізм під СБУ з тотальним контролем не лише за кількісними джерелами, а й за змістом трафіку.

Більше того, влада хоче зробити це все за рахунок провайдерів, зобов’язавши їх встановлювати відповідне обладнання. А за будь-яке порушення вимог їм загрожуватиме штраф у 1% річного доходу. Такі неконтрольовані повноваження для СБУ можуть призвести до зловживань та тиску на будь-яких суб’єктів інтернет-ринку України. 

Якщо перша хвиля українських санкцій обмежила російські сайти, то друга зачепила два українські інформаційні ресурси. Так, у санкційний список пропагандистських російських ЗМІ потрапив, зокрема, притомний ресурс “Экономические известия”, який працював над аналітикою.

Така сторінка відкривається за адресою видання “Экономические известия” – eizvestia.com

Абсурдність ситуації – у тому, що немає як механізму формування санкційного списку, так і реалізації цієї санкції. Санкція звучить як “обмеження доступу провайдерами до доменних імен”, а фактично влада заблокувала банківські рахунки видання, вбиваючи тим самим економічно підприємство. Більше того, СБУ написала листа реєстратору доменного імені, і той вимкнув адресу. У підсумку редакція звільнила всіх співробітників і ресурс припинив існування.

В “Экономических известиях” навіть не розуміють, за що їх заблокували. Навіть якщо оцінювати за ідеологією, у них ніколи не було проросійського контенту. Наразі Платформа прав людини веде перемовини з виданням, аби представляти їхні інтереси в українських судах та в Європейському суді з прав людини (ЄСПЛ). 

ЯК ЄСПЛ ВИВЧАЄ ОБМЕЖЕННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ

ЄСПЛ встановив певні правила та стандарти у питанні свободи слова, свободи інтернету та цифрових прав. Європейський суд з прав людини ретельно вивчає обмеження. Якщо у нього будуть українські справи, він теж буде співставляти, який контент був, чому відбулося блокування та чому воно довічне. Суд у Страсбурзі вивчає обмеження прав людини через призму “трискладового тесту”

Дійсно, ЄСПЛ може побачити в майбутніх українських справах легітимну мету, адже ці обмеження необхідні в інтересах національної безпеки. Питання нацбезпеки в умовах визнаної міжнародним співтовариством військової окупації Криму, подіях на сході України важливе. Обмеження можуть бути. Особливо під час військових дій. Але в української влади в ЄСПЛ можуть виникнути складнощі з критеріями передбачуваності законом та необхідності в демократичному суспільстві. 

Стаття 17 Конституції України говорить, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, гарантування її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави та справою всього українського народу. Гарантування державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом

Стаття 34 кожному гарантує право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір.

Разом з тим свобода слова не є абсолютним правом. Вона може бути обмежена законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з тим, щоб запобігти заворушенням чи злочинам, задля охорони здоров’я населення, захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя. Законодавство визначає національну безпеку як захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз.

Закон, яким держава має гарантувати нацбезпеку, не ефемерне поняття. Якщо ЄСПЛ отримає скаргу про порушення певного права, то він вкрай ретельно вивчатиме, чи передбачене будь-яке обмеження з боку держави законом?

Цей критерій означає, що громадянин має знати наслідки своїх дій. Якщо він вчиняє дію “А”, то буде наслідок “Б” та “В”. У нас ти зробиш “А”, а у відповідь чомусь отримуєш – “Ж”, “З”, “К” та “Л”. Влада каже суспільству: ми будемо самі визначати, у якому порядку визначати блокування ресурсів. За якими критеріями та які сайти будемо блокувати, ми також не скажемо. Непередбачуваність у відповідь на дію громадянина – це необмежена дискреція влади, і ЄСПЛ не вважатиме подібне обмеження роботи веб-сайту таким, що передбачене законом. 

Влада може легко надалі застосовувати надшироку дискрецію не лише в інтересах нацбезпеки, а й для обмеження свободи вираження, що висвітлюватимуть несумісні з офіційною точкою зору погляди. По суті, законопроект №6688 – універсальна кнопка “ВКЛ/ВИКЛ” для будь-якого сайту. 

Чого тільки варте визначення “технологічний тероризм”. Це означає, що не можна критикувати навіть проект нормативного акту місцевого самоврядування. 

Технологічний тероризм – злочини, що вчиняються з терористичною метою із застосуванням ядерної, хімічної, бактеріологічної (біологічної) … з застосуванням мережі інтернет та/або інших глобальних мереж передачі даних, включаючи захоплення, виведення з ладу і руйнування потенційно небезпечних об’єктів, які прямо чи опосередковано створили або загрожують виникненням загрози надзвичайної ситуації внаслідок цих дій та становлять небезпеку для персоналу, населення та довкілля; створюють умови для аварій і катастроф техногенного характеру та/або спрямовані на порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення, на здійснення впливу на прийняття рішень чи вчинення або невчинення дій органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об’єднаннями громадян, юридичними особами, або привернення уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста).

Якщо ЄСПЛ на першому етапі встановить, що обмеження не передбачене законом, то далі він не буде аналізувати інші етапи трискладового тесту і констатуватиме порушення права людини.  

“СТРАЖДАЮТЬ ВСІ”

Рішення РНБО, введені в дію указом президента, сумнівні з точки зору закону про санкції. У цьому законі немає такого виду санкцій, як обмеження провайдером доступу до доменних імен.

Рішення РНБО пропонує два види санкцій – секторальний та персональний. Персональні санкції працюють за рішенням РНБО та указом президента. А для секторальної санкції потрібне рішення РНБО, указ президента та протягом 48 годин постанова Верховної Ради. Але тут виникає питання, коли блокують 200 сайтів – це персональна чи секторальна санкція?

Від обмеження ресурсу потерпає не лише власник сайту, а й провайдер та 20 мільйонів українських користувачів інтернету

На думку влади, блокування сайту – це обов’язок для близько 5 тисяч провайдерів. Але, створюючи регулятивні механізми, влада повинна усвідомлювати цінність інтернету. Це універсальний засіб поширення, обміну інформації, який зачіпає передбачені Конституцією та Конвенцією цілу низку прав та свобод: право на таємницю листування, телефонних розмов (стаття 31), недоторканність особистого і сімейного життя (стаття 32), право власності, в тому числі інтелектуальної власності (стаття 41), право мирних зібрань (стаття 39), право на громадські об’єднання, політичні партії, свободу світогляду, віросповідання (стаття 35) та право підприємницької діяльності (стаття 42). Відповідно, від блокування сайту потерпають три групи – провайдери, власник доменного імені та 20 мільйонів українських користувачів інтернету. 

Якщо говорити про право на мирні зібрання, то Конституція наголошує, що це право може бути обмежене у випадках, передбачених законом, на підставі рішення суду. Стандарти Ради Європи кажуть, що має бути суворий та ретельний контроль за будь-якими обмеженнями в інтернеті. А відтак законодавець має враховувати рекомендацію Ради Європи №CM/Rec (2016) 5 про інтернет-свободи. 

ЧИ МОЖЕ ДЕРЖАВА РЕГУЛЮВАТИ ІНТЕРНЕТ?

З точки зору стандартів Ради Європи, у держав є позитивний обов’язок врегулювати питання інтернету не задля переслідування інакодумців, а задля захисту прав та інтересу людей – захисту права на приватність, інтелектуальної власності, захисту прав дітей у протидії дитячої порнографії тощо. Відсутність, у тому числі у сфері захисту нацбезпеки, спеціалізованого системного законодавства, яке б відповідало міжнародним стандартам у протидії викликам в інтернеті, – це провина держави. 

Так стається, бо у суб’єктів законодавчої ініціативи немає розуміння особливостей цифрових прав і сучасних стандартів у цій сфері. Саме тому в парламенті з’являються законопроекти, які не витримують жодної критики з точки зору міжнародних стандартів та законів логіки.

Здавалося б, відсутність структурованого і логічного правового поля у сфері цифрових прав, з одного боку, ніби й гарантія невтручання держави, а з іншого – позбавляє користувачів інтернету цілого переліку мінімальних гарантій згідно з міжнародними стандартами.

Сьогодні в Україні є закон “Про основні засади забезпечення кібербезпеки” та закон “Про національну безпеку”. Але це лишень рамкові закони без конкретних механізмів та процедур – що, кому і в які строки робити у випадку фейків, зловживань чи поширення іншого незаконного контенту в інтернеті.

ТУРЕЦЬКІ СПРАВИ В ЄСПЛ
 
Турецькі справи в ЄСПЛ схожі на українські реалії. У справі “Урпер та інші проти Туреччини” ЄСПЛ сказав: якщо є протиправний матеріал, блокуйте саме цей контент, а не увесь ресурс. Блокування усього ресурсу неспівмірне і не відповідає критерію необхідності такого кроку в демократичному суспільстві. Суд розцінює блокування всього доменного імені як попередню заборону майбутніх публікацій. 
 
“Практика заборони майбутньої публікації цілих періодичних видань на основі [антитерористичного законодавства] виходила за межі будь-якого поняття “необхідних” обмежень у демократичному суспільстві і замість цього становила цензуру. Відповідно, тут було [порушення] [права на свободу вираження поглядів]”, – йдеться в рішенні ЄСПЛ.   
 
Суд у Страсбурзі також розглядав справу про блокування доступу в Туреччині до сервісу Google Sites – інструменту, який дає користувачам можливість створювати власні веб-сайти.
 
Турецький суд у кримінальному провадженні визначив одного порушника на цій платформі. У рішенні національного суду йшлося, що ця сторінка мала б бути заблокована, але регулятор заблокував доступ до всіх веб-сайтів на Google Sites. Інші постраждалі власники сторінок також скаржились до національних судів через такий крок влади, але суди не побачили в цьому нічого протизаконного. ЄСПЛ не підтримав Туреччину у цій справі.  
 
“Застосування цього заходу спричинило свавільні наслідки, і не можна було стверджувати, що він був спрямований виключно на блокування доступу до веб-сайту з невідповідним вмістом, оскільки було заблоковано доступ до всіх сайтів, розміщених на сервісі Google Sites. Крім того, процедури судової перевірки, що стосуються блокування сайтів, є недостатніми для задоволення критеріїв уникнення зловживань, оскільки національне законодавство не передбачає жодних гарантій забезпечення того, що рішення про блокування певного сайту не стало засобом блокування доступу загалом, – такого висновку дійшли судді у Страсбурзі.
 
Так само ЄСПЛ також оцінив у справі “Дженгіз та інші проти Туреччини” блокування в країні усього сегменту YouTube через десять відеороликів, які порушували національні закони. Суд дійшов висновку, що Туреччина порушила право на свободу вираження поглядів, оскільки блокування YouTube не було “передбачено законом”. Він зазначив, що відповідний закон не дозволяє повністю блокувати доступ до веб-сайту через вміст однієї з веб-сторінок. Судді також зазначили, що органи влади мали враховувати той факт, що захід, який блокує доступ до великої кількості інформації, значною мірою зачіпає права користувачів інтернету й має значні “побічні ефекти”. 

Автори законопроекту №6688 натякають громадськості, щоб ті не піднімали ґвалту, мовляв, законопроект доопрацюють, як в анекдоті, напилком. Але через регламент Верховної Ради напилком сильно не попрацюєш. Якщо документ ухвалюють за основу, у нього потім можна вносити мінімальні зміни, а отже, диктаторські механізми лишаться. Відтак цей законопроект треба відкликати або провалювати.

Олександр Бурмагін, медіаюрист, учасник Незалежної медійної ради та експерт Європейської комісії за демократію через право (Веніціанська комісія) Ради Європи

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter