“Зеонбуд” під контролем держави та ультиматум телеканалам: як війна змінила ситуацію в медіапросторі України
Поки ми спали, влада ухвалила кілька рішень, які неочевидно, але логічно пов’язані між собою.
- Підпорядкувала “Зеонбуд” — оператора цифрового ефірного телебачення — державному Концерну РРТ, тобто взяла телебачення під контроль.
- Зобов’язала загальнонаціональні телеканали транслювати спільний марафон.
- Призупинила “діяльність” “Опозиційної платформи – За життя”, Партії Шарія, Опоблоку, партії “Наші” та інших проросійських партій.
Перше рішення досить логічне, адже телебачення — це критично-критична інфраструктура, і хоча поки що “Зеонбуд” забезпечував його роботу на відмінно, убезпечитись від можливих нюансів варто.
Друге рішення всі розуміють по-різному, деякі політики вже почали кіпіш на тему “рейдернули наші канали”. Хоча й зараз не всі всеукраїнські телеканали транслюють спільний марафон — у кожній групі є канали, які крутять дитячий і сімейний контент. Чи може це рішення бути використане для того, щоб змусити ті кілька інформаційних каналів із загальнонаціональним покриттям, які не транслюють спільний марафон, робити це? Теоретично так, і я думаю, що це буде виправдано, якщо ці канали, наприклад, почнуть політичну боротьбу проти влади (поки що цього не сталося). Але зараз у цьому сенсу нема, в порошенківських каналів є свій марафон. Пакту про ненапад вони дотримуються. Якщо примусити їх транслювати замість свого марафону спільний, буде конфлікт на порожньому місці, а користі небагато.
Припускаю, що першою метою цього рішення є створити легальні підстави для трансляції спільного марафону, в межах якого телеканали вимушено порушують умови ліцензій. Другою – створити передумови для виділення медіагрупам грошей із бюджету для компенсації їхніх витрат на участь у марафоні. За інформацією надійних джерел, місяць марафону коштує кожній із чотирьох комерційних медіагруп приблизно мільйон доларів. А не заробляють вони при цьому взагалі нічого, бо реклами нема. Тому медіагрупи просять компенсації з бюджету.
Третє рішення — припинення “діяльності” проросійських партій. Беру це осоружне мені слово в лапки, бо не дуже зрозуміло, яку зараз “діяльність” можуть вести ці політичні партії і що саме їм буде заборонено. Юристи, сподіваюся, прокоментують, хоча в законах, які я передивився, це не деталізовано. Сумніваюся, що народні депутати, які були обрані від ОПЗЖ чи Опоблоку, втратять мандат або не зможуть голосувати; зрештою, вони і так уже переважно не в Україні. Депутати в місцевих радах також, власне, лишаться депутатами. Ну, можуть заморозити гроші на їхніх офіційних рахунках, але навряд чи зараз для них це принципово.
Але інвесторам ОПЗЖ і Опоблоку належать дві великі комерційні медіагрупи — “Інтер” і “Україна”. Думаю, в момент, коли росіяни трощать “Азовсталь”, Ахметову є чим перейматись, окрім недобитків Опоблоку. А ось для Бойка-Фірташа-Льовочкіна втрата ОПЗЖ як політичного активу і “Інтера” як інструмента просування своїх інтересів в інфопросторі — це смертельний удар. За інших обставин вони (та й Ахметов теж) могли би просто забрати свої канали зі спільного марафону й почати атакувати владу, закликаючи до миру шляхом капітуляції… Але див. пункт 2.
Це ж подумати, як жорстоко повелася доля з ОПЗЖ та іншими проросійськими колаборантами. Вжух – і в них нема майбутнього ну зовсім взагалі. І навіть пожалітися на це на своєму каналі, в який вбухано стільки мільйонів доларів, не вийде.
Отар Довженко, журналіст і медіаексперт
Опубліковано з дозволу автора, оригінальний допис тут.
