Як негативні публікації про активістів шкодять розвитку країни

Дата: 05 Квітня 2021 Автор: Людмила Янкіна
A+ A- Підписатися

Минулого тижня Інститут масової інформації презентував дуже важливий аналіз того, як різні ЗМІ пишуть про громадських активістів та правозахисників. Там є доволі цікаві показники, варті уваги як профільних експертів так і “диванних аналітиків”. Наприклад інформація про те, кого частіше згадують як персону, або ж організацію.

Приміром, у 57,4% досліджуваних матеріалів героями або джерелами інформації були активісти, а у 42,6% – громадські організації. Водночас не випадково найчастіше медіа цитували рух “Чесно” (24%), Центр протидії корупції чи його голову Віталія Шабуніна (14,7%), активіста Сергія Стерненка та правозахисні організації, що працюють із темою Криму, (по 7,8%). Адже ці люди та організації є досить активними в медіапросторі та публічно висловлюють свої позиції або невдоволення, проводять публічні комунікаційні кампанії та оприлюднюють дані, які значно звужують простір для маніпуляцій з боку їхніх опонентів.

Водночас, коли опубліковується такий аналіз, я звертаю увагу на ті показники, які можуть негативно впливати на імідж громадянського суспільства України. Тобто, імідж тих людей, які є на передовій у боротьбі з негативними явищами, діями чи бездіяльністю з боку держави та місцевої влади.

Відтак, опублікований показник у 8% негативних матеріалів привернув мою увагу.

І от чому.

Здавалося б, 8% – не так вже й багато. Можна було б взагалі не надавати значення такому низькому показнику. Але, попри те, що, згідно з цим аналізом, більша частка матеріалів у ЗМІ носить нейтральний чи позитивний характер опису діяльності громадських активістів чи правозахисників, ці 8%, які несуть негативне забарвлення, містять оціночні судження чи дискредитацію, серйозно впливають на загальне ставлення населення. Варто додати, що інше дослідження трьох правозахисних організацій у 2020 році виявило 18 медіа зі списку найпопулярніших в Україні, які публікували недостовірну інформацію про громадські організації, активістів, правозахисників та вживали щодо них мову ворожнечі.

І тут варто пам’ятати, що значною частиною аудиторії ЗМІ, в яких звучав негатив у бік активістів, є люди, які звикли не довіряти ні чому, до чого не мають прямого стосунку або з чим не стикались безпосередньо. До того ж і медіаграмотність у нас в країні поки що не на висоті. Як свідчать результати дослідження від громадської організації “Детектор медіа”, 42% українців ніколи не перевіряють інформацію, поширену в ЗМІ, на достовірність.

Відтак саме негативна оцінка конкретних активістів, на яких були спрямовані дискредитаційні матеріали,  цілковито вписується в зону комфорту певних читачів, зіткану з негативної упередженості та превентивного засудження. Вони схильні радше приймати на віру критику активістів замість того, щоб ставити під питання якість опублікованого матеріалу, який не є збалансованим та має ознаки замовного.

Водночас зі свого досвіду скажу, що найчастіше дискредитації піддаються саме ті люди та організації, які здійснюють реальну боротьбу проти корупції у владі, в медицині та екологічній сфері. Адже за результатами їхніх розслідувань та викриттів відкриваються кримінальні провадження проти високопосадовців, вони доводять протиправність дій тих чи інших осіб при владі. А одним з показників ефективної боротьби активістів є те, що, окрім дискредитацій, вони піддаються нападам, їм надходять погрози фізичною розправою (іноді погрожують нанести фізичну шкоду їхнім близьким), а їхнє майно пошкоджують, підпалюють, псують з метою змусити припинити громадську діяльність.

Так, лише за 2020 рік ZMINA зафіксувала 21 випадок фізичних нападів, 18 випадків знищення майна (підпали будинків та автомобілів) та 22 випадки залякувань та погроз, частина з яких потім була реалізована. А 9 спроб дискредитації, які ми зафіксували, були спрямовані саме на тих активістів, які є реальними викривачами корупційних схем на загальнодержавному чи місцевому рівнях.

І якщо на центральному рівні громадським організаціям здійснювати свою правозахисну діяльність дещо легше, то, наприклад, на рівні територіальних громад це робити значно важче, адже там немає такої кількості ЗМІ, які можуть швидко розповсюдити інформацію про інцидент та забезпечити якісне висвітлення ситуації. Водночас рівень неофеодалізму там є дуже високим, тож боротись з корупцією там значно важче. І коли в невеличкому населеному пункті знаходяться окремі сміливці, які вказують на непрозорий розподіл бюджетних коштів, домагаються проведення відкритих засідань та задають місцевим депутатам чи сільським головам незручні запитання, то їм значно важче знайти підтримку серед односельчан, оскільки на національному рівні ці 8% матеріалів “зробили свою справу” та превентивно знищили підтримку й довіру до борців з несправедливістю.

Отже, наслідком цих 8% негативних матеріалів є ускладнення антикорупційної боротьби та боротьби за чистоту навколишнього середовища, боротьби з незаконними забудовами та недоброчесними виробництвами, які зливають свої відходи в ріки і забруднюють зелені зони. А люди, які не ставляться до подібних матеріалів критично та продовжують ретранслювати подібний інформаційний “шлак”, стають пасивними співучасниками корупційних схем, закріплення містечкового неофеодалізму та забруднення навколишнього середовища у місцевості, де проживають, залишаючи своїм нащадкам забруднені річки, вирубані ліси та отруйне повітря через свою пасивну позицію.

Іншим фактором негативного впливу цих 8% матеріалів є те, що в них не висвітлюється низька якість розслідувань нападів на активістів чи взагалі підтримка поліцією місцевих феодалів. Одним з таких прикладів є випадок, коли поліцейські під час нейтралізації мирного протесту у селі Стриганці перевищили допустиму силу під час затримання та зламали руку екоактивісту за нібито злісну непокору працівнику поліції. Інцидент потрапив на камеру однієї з учасниць протесту, і саме це зараз має стати доказом у суді. Однак до сьогодні нікого не притягнули до відповідальності за цю поліцейську жорстокість. Як наслідок, інші люди з первинною активною позицією, але радянським ментальним минулим та пам’яттю про репресивні часи, просто перестають боротись та займають позицію “моя хата з краю”, аби не потрапити під ті самі жорна що й мешканці, які активно захищають екологію свого села.

Виходить, що поліція – орган виконавчої влади, що дав присягу “служити народу України” – служить у таких випадках неофеодалам, порушуючи присягу. Однак ця картинка, на жаль, залишається в тіні, а під яскравими прожекторами залишаються лише дискредитовані правозахисники. А це вже є відповідальністю тих ЗМІ, що порушують стандарти журналістики та не подають матеріали у збалансованому вигляді, аби читач, глядач чи слухач мав повну картину того, що відбувається наразі із громадянським суспільством в Україні.

Людмила Янкіна, керівниця проєкту із захисту правозахисників та громадських активістів Центру прав людини ZMINA.

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: