У ролі “мами”, або Як мій чоловік прожив десять днів сам на сам з дочкою

“Ір… ми засинали, вона тримала мене за руку. Влада така доросла”, – шепоче мені чоловік у слухавку, розповідаючи, як вони з дочкою провели перший день без мене.

Через сімейні обставини я поїхала до батьків і там затрималася.

“Ір, ми проспали й не пішли в садок… Але гарно провели день”, – сонним голосом розповідає наступного дня чоловік.

Ще через день.

“У Влади соплі – їдемо до педіатра… Потім наберу, зараз зайнятий”, – каже стурбовано й розриває зв’язок, не попрощавшись.

Наступного вечора чоловік не зателефонував. Уранці пояснював, що “просто вирубився в сон з малою…”.

А ще за кілька днів:

“Ір, коли ти приїдеш… Мені весело й цікаво з Владкою, але щось тисне. Я не можу розслабитися, не встигаю з роботою: вимушений іти раніше, щоб забрати її із садка. Моя робота розтягується в часі. І замовник “усе розуміє”, але глобально я втрачаю в грошах”…

…Мій чоловік не може гарно писати, у нього – зовсім інша професія. Тому за ним записую я. Боюсь прямо-таки пропустити його чергові відкриття в ролі тата.

А ще – записую для себе. Як нагадування: скільки всього в ролі мами вимушена виконувати. Без вихідних, без лікарняних і відпусток.

І, підбадьорюючи чоловіка, все-таки не можу втриматися: “Вибач, розумію, як тобі непросто, але скажу про себе: а я… а я в цьому режимі вже чотири роки…”

Для точності. Чоловік постійно “справжній тато” для нашої дочки. У так званих дівчачих питаннях він навіть дужче переймається, ніж я. Дбає, щоб у Влади були чисті колготки, нові шкарпетки (і побільше!), залатані штанці (бо колінами облазила всю пісочницю), підстрижене волосся. А також може приготувати смачну вечерю (мої супи дочка бракує). А коли через шмарклі у Влади тимчасово погіршився слух – він це помітив і повіз дочку до лікаря. І ще мільйон усього…

Щойно я закінчила грудне вигодовування й мала змогу відновити свої улюблені робочі відрядження, дочка стала залишатися з татом від кількох днів до тижня.

Але вперше так надовго. Чоловік не розгубився й залучив повний арсенал для того, щоб полегшити своє життя з непосидючою чотирирічкою: від “льопайся у воді скільки хочеш” та мультфільмів до обіцянок купити цукерки й випровадження гуляти з хрещеною, поки “я хоч приготую їсти”.

Ясна річ, немитий посуд та неприбрані іграшки як норма, тут би встигнути винести брудний пісок за кицькою…

А що я? Два тижні без дочки… пила коктейлі з манго й танцювала макарену? Направду – ні. Нервів і турбот біля моїх батьків-пенсіонерів вистачає.

Але якоїсь миті я зловила себе на тому, що не слабко так відпочиваю від… материнства.

Я можу робити, що хочу я. Коли є час, гуляти в тиші спокійно, не бігаючи за дочкою із самокатом, рюкзаком і гарячою кавою в руках. Купити тільки собі лате й не ділитися пінкою. Залипати в серіали до півночі. Читати не тільки дитячі книжки, затерті до дірок… (А ви читали три місяці “Манюнього” Ервіна Мозера у 120 сторінок щовечора?! Я так, поки не зрозуміла, що можна пропускати сторінки або їх переказувати.)

А ще працювати. Без того, щоб мене смикали. Я ловлю цей момент і жену свою роботу так, наче п’ятирічку намагаюся виконати за три роки. І кайфую від цього.

Я знаю, що з дочкою все добре, бо поруч її тато. І все.

І вірите – я фізично відчуваю мінус одну відповідальність. Так, наче ви цілу зиму проходили у важкому осоружному пальті (без можливості купити легкий пуховик), а теплою весною нарешті його скинули.

У материнстві мене чи не найбільше притискає (окрім, звісно, коли дочка хворіє) неможливість просто “вимкнутися”. Ти мусиш постійно менеджерити: починаючи зранку, коли потрібно прокинутися, щоб розбудити всіх, аби самій зібрати дочку до садка або розпорядитися, щоб її зібрали.

Розпорядитися – гарне слово. Наше, сімейне. Не просити, не наказувати. А саме організувати, розпорядитися…

Не дивно, що моє улюблене ниття – “Не питайте, що на вечерю. Мені про це важко думати. Навіть легше приготувати, тільки аби не думати, що саме готувати…”. 

І тому, читаючи новини на кшталт “мама-зозуля покинула трьох дітей-однолітків у хаті самих”, “матері виписали адміністративку за безлад у хаті”, “матір засудили за те, що вона… лишила дитину з батьком”, я неймовірно злюся.

Емоційно дбати про когось нон-стоп без можливості відпочити – це дуже близько до “з’їхати з глузду”. І поготів, якщо немає поруч партнера чи партнерки, підтримки подруг, сусідів, якщо без делегування обов’язків, без бабусь-дідусів, мультиварки, служби доставлення піци (так, моя дитина вже знає, що таке хот-дог і піца), пральної машинки й можливості “звалити” на два тижні від дитини…

Для тих, хто не народжував, – вибачайте за спойлер. Дозволю хіба трохи поблажливості зі свого боку і втішання для вас: дитина віддає тони безумовної любові, на яку здатна тільки дитина. Таку любов, що інколи ти відчуваєш, що не заслуговуєш на неї через своє бажання втекти поза очі з хати (і ще один недолік у материнстві – почуття провини).

Деякі мої подруги-мами називають мого чоловіка героєм через те, що так надовго лишився сам на сам з дочкою і дає раду. І я навіть розумію, про що вони. Ми ж бо ще те покоління, яке виховувалося в моделі, що дім і родина – це лише відповідальність матері і якщо чоловік допомагає, то це радше тобі приємний бонус, ніж його обов’язок.

Але, якщо розібратися, він не герой, він просто тато.

“Як ви там? Здається, я вже відпочила від вас, навіть скучила. Готова повертатися”, – сама собі не вірячи, кажу чоловікові.

“Ір, давай, коли ти наступного разу втомишся, ти просто знімеш готель на дві ночі й виспишся там без нас…”

І трохи цифр.

У серпні цього року Центр прав людини ZMINA за підтримки посольства Федеративної Республіки Німеччина провів онлайн-опитування про те, що в Україні думають про сучасний фемінізм та феміністок. Його пройшли 725 респондентів (64,8% жінок та 35,2% чоловіків).

Найцікавішим для мене було побачити, що феміністки та ті, хто себе такими не вважають, кажуть про репродуктивну працю: прибирання дому, приготування їжі, догляд за дітьми тощо.

Тож, згідно з опитуванням, ідею про те, що фемінізм передбачає рівномірний розподіл обов’язків з хатньої праці та догляду за дітьми між подружжям / партнерами, підтримали 67,3% нефеміністок/-ів.

52,7% нефеміністок/-ів думають, що феміністка може бути хорошою мамою, а 50,9% вважають, що феміністка може створити хорошу сім’ю.

51,6% нефеміністок/-ів не погоджуються з тим, що ідеї фемінізму суперечать сімейним цінностям.

І феміністки, і нефеміністки вважають найактуальнішим питанням, яке потребує розв’язання, домашнє насильство. Його обрали 93,2% феміністок/-ів та 74,3% нефеміністок/-ів.

На другому місці за важливістю для нефеміністок/-ів опинилося “створення умов для поєднання жінками роботи та материнства”: його обрали 57,9%.

Як виявилося, я як феміністка не одинока у своєму бажанні ділити з чоловіком обов’язки за побут і виховання дитини. Більшість тих, хто не вважають себе феміністками, охоче віддали б цю частку навантаження своєму партнерові. І це справді було б корисно для всіх.

Ірина Виртосу, спеціально для Поваги

Матеріал створено за підтримки посольства Федеративної Республіки Німеччина