“Сама винна?”: ще раз про домагання на “п’яних” вечірках та інституції, які мають працювати системно

Дата: 01 Лютого 2023 Автор: Тетяна Трощинська
A+ A- Підписатися

Цими днями ви прочитаєте багато історій дівчат, які опинились у схожих ситуаціях, як дівчата на тій “п’яній вечірці”. Цей страшний досвід є в дуже багатьох з нас.

Я навіть згадувати не хочу, як я години чотири вмовляла відпустити мене додому, встигнувши зачинитись у кімнаті, а потім просто вилізла вночі через вікно, бо це був приватний сектор, і мені пощастило дійти до цивілізації.

Мені було десь 19, це був листопад, було холодно, і я була цілком твереза, до речі, бо просто пішла до знайомого з якимись навчальними справами (уявіть, саме так), але там раптом виявилися його друзі, і, за їхнім задумом, це не мало бути навчання.

Про такі історії в ті часи не розповідали мамам, поліції, лікарям, навіть подругам – зрідка.

Бо головне питання було: “Про що ти думала, коли йшла?”

Ти. Завжди винна ти.

І знаєте, я багато років думала, що винна справді я.

Сьогодні мені 49, і що змінилося?

1200 людей посеред ночі дивляться, як в Україні нелюди знущаються з дівчат у стані зміненої свідомості, знімають їх на відео, показують їхні геніталії та обличчя, називають шл*хами.

Після розголосу один з цих написав у своєму інстаграмі:

“Я не збираюся пояснювати свою позицію. Моя аудиторія, яка за мною слідкує, розуміє, чим я займаюсь, для чого я це роблю і що насправді відбувається на тусовках. Всі, хто адекватно це сприймає, – має голову на плечах, і я дуже щасливий, що маю свідому аудиторію, а тупе стадо, яке начиталося постів в інтернеті, пішли на ***”.

Що сьогодні?

Є швидка реакція Нацполіції, і є повідомлення, що в організаторів “вечірок” провели обшуки – в Києві та ще одному місті, розпочато кримінальне провадження.

Але що ще важливо.

Що насильство не є наслідком провокації – довжиною спідниці, макіяжем, тим, пила ти чи не пила, пішла сама чи вмовили друзі.

Проте коментарі на підтримку організаторів “п’яних вечірок” і звинувачення дівчат у стилі “самі винні”, “чого поїхали”, “чого бухали” тощо обраховуються на сотні.

Жити серед таких людей не хочеться, і багато хто про це написав, і я це розумію.

Серед тих, хто звинувачує дівчат і захищає виродські дії, є й ті, хто, до речі, маніпулює фразою “моє тіло – моє діло”, розповідає про “вибір дівчат” та іншу хрінь, і декого я впізнаю за багатьма попередніми подібними історіями.

І зараз хтось із них читає цей текст.

Як завше, це і чоловіки, і жінки.

Тому дуже важливо жити в суспільстві, де працюють інституції. Зробити його таким.

Де поліція у відповідь на такі випадки справді вранці приїжджає з обшуками – системно, а не разово.

Де не страшно про таку історію заявити.

Де є справедливість і покарання.

І де з часом усі злочинці, збоченці й просто довбойоби всіх видів і статей боятимуться рота відкрити, не кажучи вже про те, щоб писати, що це “позиція” чи “контент”.

Тетяна Трощинська, головна редакторка “Громадського радіо”
Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: