Розпродаж цінностей: знижки 50%

Дата: 04 Лютого 2021 Автор: Ірина Виртосу
A+ A- Підписатися

Авторка книжки про безпеку на дорогах “Коник-Дурконик” Ольга Дробишева стверджує, що, називаючи всіх, хто не дотримується правил дорожнього руху, “інвалідами”, нікого не хотіла образити. Я їй вірю. Вона справді свідомо нікого не хотіла образити. І це нормально – чогось не знати, до прикладу, що таке мова ворожнечі.

Але якщо понад 300 батьків дітей з інвалідністю підписали звернення, ініційоване громадською організацією Fight For Right, про образу через слово “інвалід” і неприпустимість використання інвалідності як залякування – це вже привід задуматися.

Під суспільним тиском Ольга вибачилася, змінила вірш, вилучивши слово “інвалід”, авторку навіть публічно підтримали деякі організації, що представляють інтереси людей з інвалідністю.

Але яка дивна штука відбувається. У своїй відповіді на звернення громадськості представник Уповноваженого з прав людини каже: “Враховуючи зазначене, відсутні підстави для вжиття заходів реагування…” 

Тобто формальності дотримано: вибачення є, слова немає, що вам ще треба?

Але чи дотримано цінностей недискримінації та рівності?

Адже поки, як на мене, все виглядає, як розпродаж у “чорну п’ятницю” – все по 50%.

Здавалося б, стільки разів у ЗМІ, школі, університеті, навіть з трибуни Верховної Ради говорили, що не можна дискримінувати. Не можна – і все.

І не тому, що це заборонено в Україні з 2012 року, коли ухвалили антидискримінаційне законодавство.

А тому, що це принижує гідність людини, яку ображають.

Бо це принижує гідність і того, хто собі дозволяє образливі коментарі, стигматизацію людей за різними ознаками.

Це може призводити до закликів до насильства і, зрештою, до самого насильства.

Та, виявляється, цього не досить.

Нещодавнє соціологічне дослідження “Що українці знають та думають про права людини: оцінка змін (2016–2020)” продемонструвало, що дискримінацію вважають дуже серйозною проблемою лише 18% опитаних. У порівнянні з 2016 роком частка зросла всього на 4 %.

Як і чотири роки тому, 43% українців вважають дискримінацію проблемою, яка існує в суспільстві (хоча є і важливіші проблеми). Ще п’ята частина респондентів (20%) вважає, що це взагалі не проблема, і приблизно стільки ж (18%) не змогли відповісти на це запитання.

Тільки уявіть собі: кожен п’ятий ваш співрозмовник не бачить у нерівному ставленні до вас проблеми.

Ймовірно, вважає таблички в “Борисполі”, де йдеться про “дякувати долі”, що не “інвалід”,  вдалим рішенням, щоб не займати паркомісць для осіб з інвалідністю, чи залюбки жартуватиме про Коника-Дурконика.

Або ж вважає за норму називати депутатку Верховної Ради Мар’яну Безуглу, яка працювала над законопроєктом щодо реформи СБУ, “дівчинкою, якій 32 роки”, як це зробив її колега-депутат Сергій Рудик.

Можливо, для таких людей також неприпустимо, щоб мама з немовлям балотувалася до місцевої ради, як це зробила природохоронниця Оксана Майборода з Рівненщини.

Або ж цілком логічно, коли дітей у школі ділять на кращих і гірших і самі вчителі дозволяють собі цькування дітей через те, що їхні батьки не здають гроші на ненавчальні потреби (досі тіпає від згадки про харківську ученицю, яку принижували через нездані кошти за торт).

З огляду на цифри дослідження мені так само небезпечним виглядає, що кожний п’ятий мій співрозмовник не визначився щодо питання дискримінації. Тобто він або не розуміє, що таке дискримінація, або не має своєї позиції, наскільки це серйозна проблема, або йому просто байдуже. Мовляв, яка до біса дискримінація, коли газ більш ніж 7 грн за 1 кубометр, триває війна в Україні понад сім років, штрафують, що без маски в магазині, чи РНБО припинила трансляцію мого телеканалу?!

Мені неодноразово доводилося бути свідком розмов українців, які обурено спалахували роздратуванням у разі згадки про права людини, недискримінацію, толерантність, тому що були доведені до відчаю і злиднями, і зневірою до влади, і втомою від ковіду-війни-дурнів.

Або згадую низку випадків, коли ж цінності прав людини маніпулятивно використовувалися задля просування корисливих чи політичних цілей. І для мене щоразу такі новини – це тест на цінності.

До речі, у згадуваному вище дослідженні опитані назвали найважливішими для прав людини такі цінності, як свободу – 84%, справедливість – 72,5%, гідність – 60,4%, рівність – 56,5%.

Та попри високий відсоток цих цінностей у відповідях у мене немає відчуття, що ми цей тест проходимо. Хіба коли це стосується нас самих, наших близьких.

Але це так не працює. Якщо ми вболіваємо за те, щоб права людини дотримувалися стосовно нас, то маємо розуміти, що права людини мають дотримуватись і щодо людей, яких ми не знаємо, не розуміємо, щодо яких ми дозволяємо собі жарти чорного гумору.

І навіть щодо таких “незручних” соціальних груп, як особи з інвалідністю чи ЛГБТІК-люди.

Так, на запитання, чи потрібно обмежувати права певних соціальних груп, у дослідженні були різні відповіді. Зокрема, безумовно чи за певних обставин українці готові обмежувати права наркозалежних (63%), олігархів (50%), колишніх засуджених (46%), людей зі специфічними політичними поглядами (46%) та ЛГБТ (42%).

Трохи лояльніше за чотири роки стали ставитися до обмеження в правах ромів (38%) та безхатьків (31%).

Респонденти менш готові обмежувати в правах безробітних (18%) і переселенців з Криму та Донбасу (20%).

Втішає, що, порівняно з попередніми опитуваннями 2016 і 2018 років, дещо зріс рівень толерантності й зменшилася готовність населення обмежувати в правах майже всі соціальні групи. Та й сама правозахисна спільнота в один голос говорить, що українські громадяни та громадянки вже потроху розуміють, що значить “дискримінація”, її визнають і вчаться їй опиратися.

Але ж просто вивчення терміна “дискримінація” ще не означає поділяння принципів рівності. Не означає бути чутливим до інакшості. Не гарантує толерантного ставлення до людей, які відрізняються від тебе за якимись ознаками, як-от за ознакою інвалідності, національності, місцем реєстрації, мовою або ж наявністю дітей.

І якщо чесно, мене непокоїть, що останнім часом я часто чую слова “недискримінація”, “права людини”, “гідність”. Занадто часто. Відчуття, що ними стали… торгувати – у своїх передвиборчих обіцянках, офіційних відповідях органів державної влади, у навчальних заходах, медіа…

І щоразу, коли натрапляю на ці слова, я бачу, як вони розвіюються вітром, якщо за ними немає ціннісного змісту.

Ірина Виртосу, експертка з питань дискримінації Центру прав людини ZMINA

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: