Православні “за замовчуванням”

Чому я ніяковію через великодні привітання.

Одне просте та щире поздоровлення з “прийдешньою Пасхою” нагадало мені про те, як ми зазвичай сприймаємо людей. Чи не пов’язане це сприйняття зі стереотипами і чи не призводить воно врешті до дискримінації? І що з цим робити?

Навички оцінювати людей за зовнішніми маркерами в нас є автоматизованими та несвідомими. Але якщо первинний розподіл на жінок та чоловіків або старших чи молодших лише за зовнішністю в більшості випадків є правильним, то далі ми розподіляємо людей, приміряючи “на себе” та/або “на  уявну більшість”. Ми навіть не замислюємося над тим, що люди можуть відрізнятися – як від нас самих, так і від уявної більшості.

Так, ми автоматично думаємо, якщо переважна більшість людей в країні сповідує християнство, то всі: а) християни, б) православні християни, в) потрібно поздоровляти людей з християнськими святами.

У цей самий час в процесі “привітання” ми ставимо в незручну ситуацію всіх атеїстів та агностиків, людей, які сповідують інші релігії.

Так я сьогодні жартома на привітання відповіла, що не розумію, з якими святами мене вітають, адже Песах вже пройшов.

Але якщо без жартів, то в такій ситуації людині може бути незручно, особливо коли мова йде не просто про привітання зі святами, а про специфічні релігійні форми привітання, як-от: “Христос народився!”, на які очікується така сама специфічна відповідь: “Славімо його!”. Я завжди в такій ситуації ніяковію й не знаю, як саме відповісти, щоб не образити людину.

За аналогією, ми переважно автоматично розподіляємо людей за різними ознаками, зчитуючи їх із себе або з оточуючого середовища, або з “традицій” та культури, в яких були виховані. Ми переважно вважаємо всіх українцями або на крайній випадок росіянами за етнічним походженням, забуваючи про те, що в країні мешкає безліч людей іншого етнічного походження. (Так, анекдот “про євреїв” чи “про кавказців” може бути абсолютно недоречним в компанії та образити чиїсь почуття).

Таких прикладів автоматичного “зчитування” та маркування оточуючих – безліч. Це відбувається переважно підсвідомо. Але питання в тому, чому це відбувається та до чого може призвести. Питання в тому, ЩО ми знаємо про різноманіття людей навколо, що вважаємо “нормою” та як ці знання впливають на наші вчинки.

Якщо відслідковувати такі свої уявлення та намагатися не ставити інших у незручну ситуацію чи образити чиїсь почуття – жодних проблем. Але коли таке “зчитування” призводить до ситуацій обмеження когось лише через “різницю” в ознаках (маркерах) – це вже проблема.

Ця проблема називається дискримінація. І одним зі шляхів її подолання є усвідомлення власних “автоматичних” реакцій та стереотипів. А також розуміння того, що стереотипи не повинні керувати нашим життям, якщо ми хочемо жити у трошечки кращому світі, де менше місця порушенню прав людини.

Ірина Федорович, співкоординаторка Проекту “Без кордонів” Центру “Соціальна дія”