Підручник про те, як не має бути: рік судів у справах детективів НАБУ
Після невідкладних обшуків у 18 працівників антикорупційних органів у липні 2025 року їхні справи швидко перейшли у площину судових розглядів – щодо запобіжних заходів, відсторонення від посад, подальшого судового узаконення обшуків, оскарження вилучення майна та клопотань про його повернення. Самі слідчі дії, як і законодавчі ініціативи щодо звуження незалежності НАБУ і САП, набули значного суспільного резонансу та вилилися у торішні масові протести. Натомість судовий перебіг цих справ залишався менш помітним. І залишається досі, адже у більшості випадків розгляди справ тривають, а їхня процесуальна тяглість легко може випасти з фокусу суспільної уваги.
Разом із колегами з Центру прав людини ZMINA я майже рік долучалася до моніторингу судових процесів та їхнього висвітлення, а також мала нагоду детальніше ознайомитися з матеріалами низки справ антикорупційних діячів у межах нашого дослідження про системний тиск на них у 2025–2026 роках. Тож які висновки можна зробити з цих спостережень?
Тоді, 21 липня 2025 року, низці працівників НАБУ повідомили про підозру за різними епізодами: двом – у державній зраді, трьом – у вчиненні дорожньо-транспортних пригод у 2021 та 2023 роках. Того ж дня взяли під варту без альтернативи внесення застави детектива Руслана Магамедрасулова та його батька Сентябра Магомедрасулова, яких підозрювали у нібито підготовці до продажу технічної коноплі до Дагестану, а також детектива законспірованого підрозділу Віктора Гусарова, якого підозрювали у шпигунстві на користь російських спецслужб. У справах про ДТП всіх трьох співробітників НАБУ – Євгена Токаря, Максима Сінчука й Антона Олійника – відсторонили від посад. Щодо Токаря та Сінчука сторона обвинувачення клопотала про тримання під вартою через чотири роки після аварій. Зрештою Печерський районний суд міста Києва обрав їм запобіжний захід у вигляді нічного домашнього арешту.
Згодом, у вересні, про підозру повідомили Віталію Тєбєкіну – у недостовірному декларуванні, а Магамедрасулову додатково – у зловживанні впливом. Заступника керівника підрозділу детективів НАБУ Тєбєкіна відсторонили від посади на два місяці та визначили йому заставу в розмірі понад 2,9 мільйона гривень.
Надалі рішення щодо запобіжних заходів, застосованих у зв’язку з цими підозрами, захист детективів оскаржував в апеляційному порядку. Проте значні затримки та часті перенесення засідань під час апеляційного перегляду ставили під сумнів ефективність цього механізму. Коли ж справа доходила до розгляду, апеляційний суд переважно залишав рішення першої інстанції без змін, хоча обґрунтування ризиків, на які посилалася сторона обвинувачення, нерідко виглядало доволі формальним.
Наприклад, 25 серпня 2025 року Київський апеляційний суд переніс засідання щодо апеляції на запобіжний захід Руслана Магамедрасулова через те, що його не доставили із Київського СІЗО до суду, й суддя відмовив у проведенні засідання онлайн. Водночас детектив НАБУ завчасно подав клопотання про його доставку в суд та зрештою не заперечував проти розгляду апеляції в режимі онлайн. Надалі у вересні Київський апеляційний суд переніс засідання через хворобу одного із суддів та, зрештою, 23 вересня 2025 року залишив Магамедрасулова під вартою.
У листопаді Київський апеляційний суд також неодноразово переносив розгляд скарги сторони захисту: 12 листопада – для детального вивчення матеріалів, а 26 листопада – через евакуацію у зв’язку з повідомленням про замінування. Втім, у будівлі суду горіло світло і працівники суду заходили і виходили з нього, тобто евакуації з будівлі не відбувалось. Варто додати, що того дня біля суду зібралось кілька десятків активістів, представників громадських організацій та медіа з вимогою випустити Магамедрасулова з Київського СІЗО.
Поки апеляційний перегляд затягувався, а досудове розслідування тривало, двоє працівників НАБУ та батько одного з них продовжували перебувати під вартою у Київському СІЗО – аж до грудня 2025 року. На неналежні умови тримання там роками звертають увагу правозахисники. Промовистим свідченням цього стало й фото камери, де утримували Магамедрасулова, яке швидко розійшлося мережею.
Іншим яскравим прикладом затягування апеляційного перегляду є справа керівника підрозділу детективів НАБУ Євгена Токаря. Ще наприкінці липня він подав низку апеляційних скарг на судові ухвали про арешт вилученого майна, нічний домашній арешт та відсторонення від посади. Втім, їх розглянули не протягом трьох днів, як передбачає Кримінальний процесуальний кодекс України, а у терміни від 46 до 53 днів. В результаті задовольнили лише скаргу щодо майна: апеляційний суд визнав, що вилучене майно не відповідає критеріям речових доказів.
Попри те, що досудове розслідування фактично завершилося у серпні, у вересні суд продовжив строк застосування нічного домашнього арешту та відсторонення від посади ще на два місяці. Токарь оскаржив і ці рішення. Апеляційний перегляд скарги щодо продовження нічного домашнього арешту відбувся через місяць – напередодні закінчення строку дії заходу. Скаргу щодо продовження відсторонення від посади розглянули лише у грудні – вже після того, як воно втратило чинність.
Частині працівників НАБУ, у яких у липні відбулися обшуки, не повідомляли про підозру. Проте більшість із них стикнулася з труднощами під час оскарження процесуальних рішень, тривалим розглядом клопотань і скарг, ненаданням копій процесуальних документів та обмеженим доступом до матеріалів кримінальних проваджень, у межах яких СБУ, ДБР та ОГП проводили слідчі дії.
Незалежно від того, мали вони статус підозрюваних чи ні, у більшості працівників Бюро вилучали майно, зокрема техніку та носії інформації, які могли містити чутливі службові дані.
Подання клопотань про скасування арешту майна, отримання копій судових ухвал, участь у судових засіданнях, ознайомлення з матеріалами справи могли тривати кілька місяців – зокрема, через перенесення засідань, повернення клопотань або залишення їх без розгляду. Наприклад, клопотання керівника підрозділу детективів НАБУ Костянтина Полькіна про скасування арешту майна, подане наприкінці листопада 2025 року, Солом’янський районний суд міста Києва кілька разів переносив на прохання прокурора. За результатами апеляційного перегляду арешт на майно скасували 30 квітня 2026 року, однак фактично його повернули лише 8 червня.
Тобто навіть коли суд ухвалював рішення на користь скасування арешту майна або його повернення, їх не завжди виконували вчасно або виконували частково. Так, у грудні 2025 року Печерський районний суд Києва скасував арешт автомобіля Магамедрасулова, однак отримати його він зміг лише у березні. Так само у грудні 2025 Шевченківський райсуд Києва ухвалив рішення про повернення майна керівнику підрозділу детективів НАБУ Валентину Шмітьку, проте отримав він його лише у червні наступного року. Печерський районний суд також у грудні скасував арешт ноутбука й телефона Дениса Гюльмагомедова, однак у липні 2026-го йому повернули тільки ноутбук.
Більше про те, як на практиці забезпечується право людини на справедливий суд, можна дізнатися безпосередньо під час судових засідань. Зокрема, йдеться про реалізацію принципів презумпції невинуватості, рівності сторін і змагальності процесу, дотримання розумних строків розгляду, права на захист, вимог до неупередженості суду та його відкритості. Окремо під час моніторингу можна виявити порушення заборони катувань та жорстокого поводження.
ZMINA систематично спостерігала за судовими процесами у справах Руслана Магамедрасулова, Сентябра Магомедрасулова, свідка у їхній справі Юсуфа Мамешева, а також Віктора Гусарова відповідно до концепції судового моніторингу, розробленої експерткою Марією Ясеновською.
У справі Руслана Магамедрасулова на низці засідань було посилено контроль за підозрюваним: його супроводжували 6–8 працівників конвою, які обмежували його у спілкуванні з журналістами та захистом. Приміром, 8 жовтня 2025 року до початку судового розгляду Магамедрасулов перебував у скляній кабіні під охороною 5–6 осіб. Під час засідання він сидів поруч із захистом. Однак, коли суддя пішов до нарадчої кімнати, підозрюваного знову помістили у скляну кабіну, не дозволивши конфіденційно спілкуватися з адвокатами. Подібну кількість працівників конвою у складі близько шести осіб ми також спостерігали під час засідань у справі Віктора Гусарова.
Окрему увагу привернули випадки, коли судове засідання ставало чи не єдиною можливістю повідомити про погіршення стану здоров’я затриманих. Так, 9 грудня 2025 року суд оголосив перерву та переніс розгляд клопотання про продовження тримання під вартою Віктора Гусарова через погіршення стану його здоров’я та необхідність надання медичної допомоги. Адвокатка детектива Олена Сторожук заявила, що до минулого тижня йому не надавали медичної допомоги, попри постійні скарги на підвищений тиск. За її словами, суд перекладав відповідальність за надання медичної допомоги на Київське СІЗО, тоді як там заявляли про неможливість її забезпечити. Адвокати Сентябра Магомедрасулова також неодноразово порушували в суді питання належного медичного забезпечення свого підзахисного. Вони зазначали, що під час перебування в Київському СІЗО стан його здоров’я погіршувався: окрім серйозного серцевого захворювання, він почав втрачати зір на одне око, що зафіксував офтальмолог у листопаді.
У справах обох працівників НАБУ публічні заяви правоохоронних органів про обшуки та повідомлення про підозру містили прізвища підозрюваних і водночас формулювання, які могли створювати враження про їхню вину ще до ухвалення вироку. Зокрема, йшлося про “крота ФСБ у лавах НАБУ” та нібито торгівлю з державою-агресором.
Натомість у виправдувальному вироку щодо Юсуфа Мамешева, ключового свідка у справі Магамедрасулова, суд прямо послався на необхідність дотримання принципу презумпції невинуватості. Мамешев засвідчив, що в розмові з Магамедрасуловим про продаж технічної коноплі йшлося про Узбекистан, що спростовувало версію обвинувачення. Після надання показань свідок зіткнувся з тиском на нього та його родину, а згодом отримав підозру у нібито наданні завідомо неправдивих показань. Обґрунтовуючи своє рішення, Шевченківський районний суд Києва, зокрема, послався на постанову Верховного Суду від 7 грудня 2021 року у справі № 461/4425/18, провадження № 51-2424км21:
“Надання оцінки доказам, що стосуються винуватості чи невинуватості іншої особи в іншому кримінальному провадженні, суперечить зазначеній у ст. 17 КПК засаді презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини…“.
У липні Київський апеляційний суд підтвердив виправдувальний вирок Мамешеву, залишивши апеляційну скаргу прокурора без задоволення.
Серед позитивних аспектів, які показав судовий моніторинг, – загалом відкриті та доступні для спостерігачів судові засідання, а також дотримання принципів рівності сторін і змагальності. Принаймні формально. Водночас одним із найскладніших питань було з’ясувати, наскільки змістовно суди розглядали справи, а не лише формально дотримувалися процедури. Стороні захисту здебільшого надавали можливість повною мірою представити свою позицію, проте її детальна аргументація не завжди знаходила відображення в судових рішеннях, а запобіжні заходи та строки досудового розслідування продовжувалися.
Ситуація почала змінюватися після оприлюднення НАБУ і САП інформації про проведення операції “Мідас” у листопаді 2025 року. Тоді ж було офіційно підтверджено, що Руслан Магамедрасулов зібрав важливі докази в межах цієї операції. У грудні Київський апеляційний суд звільнив його з-під варти в залі суду. Щодо його батька суди першої та апеляційної інстанцій фактично наввипередки пом’якшували запобіжний захід: Печерський районний суд змінив його на нічний домашній арешт, а Київський апеляційний суд зменшив розмір застави до 454 200 гривень. Шевченківський районний суд Києва застосував до Віктора Гусарова цілодобовий домашній арешт і згодом у березні закрив справу за підозрою його у державній зраді через відсутність достатніх доказів.
Також у грудні 2025 Київський апеляційний суд зменшив Віталію Тєбєкіну розмір застави більш ніж у 64 рази: з 3 мільйонів до 45 тисяч гривень – тобто до суми, що не перевищує встановлену Кримінальним процесуальним кодексом граничну межу для нетяжких злочинів у 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (на той момент близько 60 тисяч гривень).
Чи пов’язані ці зміни лише з перебігом самих кримінальних проваджень, чи на судові рішення могли впливати й позапроцесуальні чинники, зокрема політичний контекст, – окреме питання. І динаміка розглядів, яку ми побачили, змушує це питання порушувати. Заяви керівника САП і директора НАБУ про тиск на суддів у справах працівників Бюро вказують на те, що окремого дослідження потребує й те, що залишається за лаштунками судового процесу – поза межами судових засідань.
Валерія Науменко, співавторка дослідження “Системний тиск на антикорупційних діячів: практики 2025-2026 років”
